Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

Аналізуйте судовий акт: Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. (ВС КЦС, справа № 127/13995/21 від 08.03.2023 р.)
 Кредитор подав позов про визнання договору дарування квартири між боржником і сином боржника недійсним (фіктивним). Справа в тім, що кредитор позичив боржнику 30 тис. доларів, і після настання граничного строку - борг не було повернуто. Якраз після настання строку оплати і був вчинений спірний договір дарування. 

Суди всіх інстанцій підтримали доводи позивача-кредитора, щодо фраудаторності такого договору дарування. ВС КЦС пояснив:

За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Позивач, який зловживає своїм суб'єктивним правом, не може посилатися на обставини, що виникли внаслідок реалізації такого права, як на підстави та умови для надання захисту судом. (ВС КЦС № 204/3949/17 від 01.12.2021 р.)
 Колишній тесть звернувся до суду з позовом до свого колишнього зятя про визнання права власності та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні. Обґрунтовував свою вимогу тим, що ним і колишнім зятем за договором купівлі-продажу було придбано по 1/2 частини домоволодіння та земельної ділянки, на якій воно розташоване. Так, у домоволодінні проживали зять із його донькою і його онуки. Після цього шлюб між донькою і зятем було розірвано, і останній, ніби-то позбавив можливості доньку проживати у будинку.

Для відновлення свого права тесть бажав виділити в натурі належну йому частку спільного майна, а оскільки це неможливо з огляду на конструкцію житлового будинку, розміщення внутрішньобудинкових систем і через вимоги закону до окремих ізольованих квартир - тому він вимагав відшкодування відповідачем вартості 1/2 частки домоволодіння та земельної ділянки за їх дійсною ціною, визначеною на час розгляду справи у суді.

В свою чергу, колишній зять - звернувся до суду із зустрічним позовом до тестя, продавців будинку (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - нотаріус), про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) в частині зазначення покупцем тестя та визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку за зятем.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що у колишніх власників виникли певні правові питання щодо переоформлення та реєстрації домоволодіння із земельною ділянкою. З метою несплати додаткових податків він вирішив вписати у договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості тестя. Однак, саме він - зять - робив ремонт, організовував придбання і вкладав грошові кошти у все це, включаючи оплату повної вартості домоволодіння і землі. Грошові кошти ним були отримані від проведення підприємницької діяльності, тоді коли тесть фактично не мав достатніх коштів на такі покупки. Надав на підтвердження, крім іншого - попередній договір - де він єдиний покупець, довіреність видану продавцями лише на нього, доводив передання грошей тестю в авто. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Відчуження боржником свого будинку через вісім днів після пред’явлення до нього позову про стягнення боргу свідчить про зловживання правом (КЦС/ВС у справі № 747/306/19 від 16.06.2021)
 Тема зловживання правом (як матеріальним так і процесуальним) часто прослідковується у практиці судів, в тому числі і ВС.

Так, у цій публікації ми аналізували справу про визнання недійсним договору відчуження транспортного засобу.

У справі, що розглядається чоловік був боржником за договором позики, а після пред’явлення до нього позовної заяви про стягнення заборгованості (через вісім днів) продав належне йому майно.

Збіг? Не думаю. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Відчуживши транспортні засоби відповідач вживав «право на зло», а тому правочини визнані судом фраудаторними та недійсними (КЦС/ВС у справі № 693/624/19 від 19.05.2021)
 Цікаве судове рішення трактування ВС зловживання правом.

Так, позивач (потерпілий у кримінальному провадженні) постраждав у ДТП. Рішенням суду на його користь стягнуто майнову та моральну шкоду з винуватця пригоди.

Як це часто буває, на момент виконання судового рішення про стягнення коштів на рахунку боржника не було. Зважаючи на ці обставини, позивач звернувся з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів, адже такі були, на його думку, були укладені з метою ухилення від виконання судового рішення.

Рішенням суду першої та апеляційної інстанції в задоволенні позову відмовлено. На думку судів, укладаючи договори, відповідач реалізував своє законне право власника транспортних засобів. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Зловживання правом - підстава для відмови у захисті прав судом - Рішення КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України

 28 квітня 2021 року Конституційним Судом України було прийняте рішення № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) за конституційною скаргою ПАТ КБ „ІНДУСТРІАЛБАНК“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України.

За наслідками розгляду справи Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) зазначені положення Цивільного кодексу України.
У цій справі судом досліджувалась конституційність відмови у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій з наміром завдати шкоди іншій особі, а також у разі зловживання правом в інших формах (так званої у науковій літературі «заборони шикани»).

Оцінюючи ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України вважає, що вони не є підставою для відмови у відкритті судового провадження за позовом особи, яка, можливо, порушує межі здійснення цивільних прав. Проте суд може застосувати ці приписи під час розгляду справи по суті та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд констатував, що оспорювані приписи Кодексу встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог ч. 2-5 ст. 13 Кодексу. Тобто ці приписи Кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності, проте такі дії не можуть бути захищені через їх недобросовісність.

Отже, Конституційний Суд України при розгляді справи № 3-95/2020 (193/20) дійшов висновку, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Кодексу направлені на стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, оскільки у разі вчинення зловживання правом суд може відмовити у захисті.

Відповідно до ст. 152-1 Конституції України: "Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені".

Таким чином, з урахуванням ст. 152-1 Конституції України, висновки, зроблені Конституційним Судом України у рішенні № 2-р(II)/2021 від 28 квітня 2021 року, є обов’язковими для застосування усіма судами України.

Аналізуйте судовий акт: Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021)

Ніколи не могла зрозуміти навіщо запозичувати іншомовні слова, коли і в нашій мові є аналогічні визначення. Чомусь, більш за все не сприймаю слово «кейс», яке юристи використовують у розповідях про свій досвід у справах.

Нові юридичні терміни та конструкції плавно укорінюються в нашій правовій системі і через використання практики ЄСПЛ судами національної юрисдикції.

Сьогодні відкрила для себе новий термін з постанови ВС, яким хочу з Вами поділитись – фраудаторний договір. Що це і з чим його їдять?

До суду звернувся кредитор, що має визнану судом вимогу до боржника про стягнення грошової суми (винесено судове рішення, що вступило в законну силу про стягнення заборгованості).

Позов обґрунтовував тим, що боржник, знаючи про свої зобов’язання перед кредитором, позбувся свого майна, щоб ухилитись від оплати боргу.

А саме, кредитор видав довіреність за якою повірений був наділений правом подарувати все його нерухоме майно третій особі, що він і зробив.

На думку позивача, дана довіреність є фіктивною і повинна бути визнана судом недійсною, з підстав її невідповідності закону.

Хронологічно, довіреність і укладені на її підставі договори дарування були укладені в момент, коли відповідач вже взяв на себе грошові зобов’язання перед позивачем за цивільно-правовим договором, але до винесення рішення суду про стягнення суми такого грошового зобов’язання.

Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що формально довіреність відповідає вимогам законодавства і підстав для визнання її недійсною немає.

ВС під час касаційного розгляду прийшов до висновку, що результат розгляду справи вірний, у позові слід відмовити, однак з інших мотивів.

ВС зазначив, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна. Зокрема, фраудаторний договір суперечить п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 13 ЦК України.

Разом з тим, ВС нагадав якої позиції притримується з приводу «ефективності захисту»: якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (трактування ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Оцінюючи обставини даної справи суд дійшов до висновку, що насправді право позивача порушено не самою довіреністю, а договорами, які були укладені щодо дарування майна боржника.

Однак, позивач не просить суд визнати їх недійсними, як фраудаторні договори, тобто правочини, що вчинені на шкоду кредитору (цей спосіб ВС вважає ефективним способом захисту).

Визнання ж довіреності недійсною до поновлення права позивача не призведе, а тому, суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог

Аналізуйте судовий акт: Фраудаторний правочин укладений на шкоду кредитору може бути оплатний та безоплатний (ВС/КЦС справа 755/17944/18 від 07.10.2020)

 Даний судовий спір виник з підстав уникнення боржника від виконання зобов’язань за договором позики. Позивач з метою забезпечення майбутнього виконання рішення суду звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів з проханням витребувати інформацію про наявне у боржників нерухоме майно. Але суд відмовив у такому витребуванні доказів.

В свою чергу, боржники усвідомлюючи неминучість винесення рішення суду про стягнення боргу, укладають договір купівлі-продажу квартири на рідну особу.

Особливістю розгляду справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири у суді першої інстанції було призначення розгляду справи у спрощеному провадженні, яке позбавило позивача на належний судовий захист.

На даний час є багато неузгодженостей у застосуванні спрощенного провадження у справах про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомості, де суди визначають форму проваджень за ознаками розміру судового збору.

Так було і у даній справі, де вартість спірного майна становить вищий розмір ніж встановлений для малозначних справ, але сплата судового збору за немайновий спір призводить до незабезпечення сторін повним комплексом процесуальних прав, чим позбавляє сторони права на справедливий суд.

Особисте ведення справи: адвокат Ляхов Ігор Олексійович.

Звертаю увагу, що Верховний Суд визначив, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Верховний суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що договір, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір; не перевірив доводів позивача про те, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу.