Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021).

Фабула судового акту: Ніколи не могла зрозуміти навіщо запозичувати іншомовні слова, коли і в нашій мові є аналогічні визначення. Чомусь, більш за все не сприймаю слово «кейс», яке юристи використовують у розповідях про свій досвід у справах.

Нові юридичні терміни та конструкції плавно укорінюються в нашій правовій системі і через використання практики ЄСПЛ судами національної юрисдикції.

Сьогодні відкрила для себе новий термін з постанови ВС, яким хочу з Вами поділитись – фраудаторний договір. Що це і з чим його їдять?

До суду звернувся кредитор, що має визнану судом вимогу до боржника про стягнення грошової суми (винесено судове рішення, що вступило в законну силу про стягнення заборгованості).

Позов обґрунтовував тим, що боржник, знаючи про свої зобов’язання перед кредитором, позбувся свого майна, щоб ухилитись від оплати боргу.

А саме, кредитор видав довіреність за якою повірений був наділений правом подарувати все його нерухоме майно третій особі, що він і зробив.

На думку позивача, дана довіреність є фіктивною і повинна бути визнана судом недійсною, з підстав її невідповідності закону.

Хронологічно, довіреність і укладені на її підставі договори дарування були укладені в момент, коли відповідач вже взяв на себе грошові зобов’язання перед позивачем за цивільно-правовим договором, але до винесення рішення суду про стягнення суми такого грошового зобов’язання.

Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що формально довіреність відповідає вимогам законодавства і підстав для визнання її недійсною немає.

ВС під час касаційного розгляду прийшов до висновку, що результат розгляду справи вірний, у позові слід відмовити, однак з інших мотивів.

ВС зазначив, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна. Зокрема, фраудаторний договір суперечить п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 13 ЦК України.

Разом з тим, ВС нагадав якої позиції притримується з приводу «ефективності захисту»: якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (трактування ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Оцінюючи обставини даної справи суд дійшов до висновку, що насправді право позивача порушено не самою довіреністю, а договорами, які були укладені щодо дарування майна боржника.

Однак, позивач не просить суд визнати їх недійсними, як фраудаторні договори, тобто правочини, що вчинені на шкоду кредитору (цей спосіб ВС вважає ефективним способом захисту).

Визнання ж довіреності недійсною до поновлення права позивача не призведе, а тому, суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аналізуйте судовий акт: Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обовязково, щоб контрагент особисто здійснював насильство - достатньо, щоб він знав про це і використав (ВС/КГС,справа № 910/19566/14,06.03.18)

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів (ОП ВС/КГС у справі 910/12787/17 від 16.10.2020 р)

Договір оренди землі не може бути визнаний недійсним судом, у разі якщо сторони протягом певного часу його виконували (КСЦ/ВС у справі № 471/761/17-ц від 30 липня 2020 р)

Фраудаторний правочин укладений на шкоду кредитору може бути оплатний та безоплатний (ВС/КЦС справа 755/17944/18 від 07.10.2020)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/33392/16

провадження № 61-10541 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна,

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Переверзева Ганна Олегівна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року в складі судді Писанця В. А. та на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року в складі колегії суддів Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса КМНО Насобіної Г. О. та просив визнати недійсною з моменту посвідчення довіреність від 16 лютого 2015 року № 149.

Позовні вимоги мотивував тим, що в провадженні Макарівського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 370/1226/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , предметом якої є зобов`язання ОСОБА_2 здійснити розрахунки за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Камілла».

З метою уникнення виконання зобов`язань перед позивачем ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважив її у тому числі розпоряджатися належним йому майном, на підставі якої між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 протягом лютого-травня 2015 року було укладено дев`ять договорів дарування земельних ділянок та квартир, належних ОСОБА_2 .

Зазначав про неможливість вчинення дев`яти договорів дарування нерухомого майна на підставі однієї довіреності, оскільки в такій довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному, також у ній має бути зазначено все майно, що підлягало даруванню, та його вартість.

Позивач уважав указану довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення ОСОБА_2 від виконання цивільно-правових зобов`язань, а також нікчемною, оскільки довіреність не містить повного найменування обдаровуваного.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог; передбачених законом підстав для визнання довіреності недійсною судом не встановлено.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що вимоги статей 237-250 1000-1010 ЦК України щодо поняття довіреності, її форми, строків, припинення представництва та скасування довіреності нотаріусом при її посвідченні дотримано; зміст оспорюваної довіреності прочитаний ОСОБА_2 вголос, йому зрозумілий і повністю відповідає його волі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваної довіреності недійсною, в зв`язку з чим законним та обґрунтованим є рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

24 травня 2019 року ФОП ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року й просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указує, що суди:

- неналежним чином дослідили обставини, з якими позивач пов`язував фіктивність довіреності, а саме, що вона була видана з метою приховання ОСОБА_2 належного йому майна для уникнення виконання відповідачем зобов`язань та звернення стягнення на майно в ході виконання судового рішення в справі № 370/1226/16-ц;

- не врахували, що форма оспорюваної довіреності не відповідає вимогам ЦК України та суперечить роз`ясненням Міністерства юстиції України;

- не взяли до уваги, що в справі № 757/12646/16-ц за участі тих самих сторін Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на момент відчуження нерухомого майна на підставі оспорюваної довіреності знав про існування несплаченої ним заборгованості та про розгляд справи № 370/1226/16-ц;

- не надали оцінки тому, що довіреність перешкоджає виконанню остаточного судового рішення в справі № 370/1226/16-ц про стягнення на користь ОСОБА_1 коштів з ОСОБА_2 .

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Указує, що позивач не довів, яким чином оспорювана довіреність порушує його законні права та інтереси. Погоджується з висновками судів про те, що передбачені законом підстави для визнання правочину недійсним, відсутні.

25 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ФОП ОСОБА_1 , в яких позивач просить врахувати судову практику в справах за участі сторін даного спору про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Камілла» № 1491, за яким ОСОБА_4 продав ОСОБА_2 40% частки в статутному капіталі за 8 000 000 грн; 14 січня 2015 року правочин зареєстровано.

16 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. посвідчено від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 довіреність на представлення його інтересів, яка зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за № 149, бланк НАМ № 457729,32.

Зазначеною довіреністю ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником в усіх відповідних органах, установах та підприємствах, незалежно від їх форм власності та підпорядкування, в тому числі в органах міського самоврядування та виконавчої влади, органах БТІ, органах ЖЕД, у будь-яких державних реєстраційних органах та їх відділеннях, перед будь-якими державними реєстраторами, в тому числі в Державній реєстраційній службі, органах нотаріату, та будь-яких організаціях, перед іншими юридичними та фізичними особами, з усіх питань, пов`язаних з користуванням та розпорядженням належним довірителю будь-яким нерухомим майном, що розташоване за будь-якою адресою, в тому числі будь-якими належними йому земельними ділянками, розпоряджатись ним, в тому числі подарувати громадянці республіки Білорусь ОСОБА_6 за ціну та на умовах на свій розсуд, укладати та підписувати відповідні до цього договори дарування за ціну та на умовах на свій розсуд, укладати та підписувати договори про внесення змін та доповнень до вищевказаних договорів за ціну та на умовах на свій розсуд, розривати договори.

За цією довіреністю представник користується правом подавати та одержувати у будь-яких державних реєстраційних органах та їх відділеннях, перед будь-якими державними реєстраторами, в тому числі в Державній реєстраційній службі, в органах нотаріату, будь-які документи, в тому числі будь-які заяви, картки щодо внесення в реєстр даних про права власності, обтяження (іпотеки) вищевказаного будь-якого нерухомого майна; отримати реєстраційні документи; замовити та одержати будь-які необхідні документи у будь-яких державних реєстраторів для відчуження належного довірителю вищевказаного нерухомого майна; зареєструвати у будь-яких державних реєстраторів право власності на вищевказане належне довірителю нерухоме майно та отримати будь-які реєстраційні документи, витяги, довідки.

На підставі вказаної довіреності між ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 було укладено договори дарування нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_2 , а саме: договори дарування земельних ділянок від 15 квітня 2015 року за № 447; від 20 квітня 2015 року за № 465; від 20 квітня 2015 року за № 468; від 15 квітня 2015 року за № 439; від 20 квітня 2015 року за № 466; від 20 квітня 2015 року за № 467; від 15 квітня 2015 року за № 443 та договори дарування квартир від 20 травня 2015 року за № 195; від 26 лютого 2015 року за № 246.

05 травня 2015 року ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Камілла».

Свої зобов`язання за вказаним договором ОСОБА_2 не виконав, у зв`язку з чим ОСОБА_1 у травні 2015 року звернувся до суду з позовом про стягнення з нього грошових коштів (справа № 370/1226/15-ц).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року у справі № 370/1226/15-ц задоволено позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. Стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000 грн як невиконання зобов`язань за договором поруки; стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 980 000 грн як невиконане зобов`язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Камілла»; стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 як відшкодування збитків від інфляції 4 192 000 грн; стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному фонді ТОВ «Торговий дім «Камілла» відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі недійсним відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року в частині позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, за яким кошти на користь ОСОБА_1 підлягали стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено. В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. За своїм змістом довіреність є одностороннім правочином, вольовою дією однієї особи.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в спосіб, визначений частиною другою цієї статті.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом».

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що«недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

У справі, що переглядається:

- звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною довіреності від 16 лютого 2015 року, ФОП ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права позивача як кредитора ОСОБА_2 ;

- ФОП ОСОБА_1 пов`язує порушення своїх прав як кредитора ОСОБА_2 саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, в результаті яких відповідач відчужив майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення в справі № 370/1226/15-ц;

- не пред`явлено вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир;

- видача ОСОБА_2 оспорюваної довіреності не може бути кваліфікована як правочин, що вчинений на шкоду кредитору.

За таких обставин, вимога про визнання недійсною довіреності від 16 лютого 2015 року є неефективним способом захисту і в її задоволенні слід було відмовити з цієї підстави. Проте суди відмовили в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, а тому судові рішення слід змінити в мотивувальній частині.

Аргументи позивача щодо неврахування судами висновку Верховного Суду в справі № 757/12646/16-ц про те, що на момент відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 знав про існування несплаченої ним заборгованості та про розгляд справи № 370/1226/16-ц, не приймаються колегією суддів, оскільки вказаний висновок стосується правовідносин щодо оспорення правочинів з відчуження нерухомого майна, у той час як у цій справі заявлено вимогу про визнання недійсною довіреності.

Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса КМНО Насобіної Г. О.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20) вказано, що «нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18) зроблено висновок, що «правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України). Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним таких односторонніх правочинів як видача довіреності належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У справі, що переглядається, особою, яка видала довіреність, є ОСОБА_2 . Тому ОСОБА_3 , приватний нотаріус КМНО Насобіної Г. О. є неналежними відповідачами за позовною вимогою про визнання недійсною довіреності. Оскільки суди відмовили в задоволенні цієї вимоги з інших мотивів (за безпідставністю), судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 , однак з помилкових мотивів, оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює частково судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук