Стаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту

Аналізуйте судовий акт: Недотримання встановленої форми посвідчувального напису заповіту не є підставою для визнання незаконною такої нотаріальної дії (ВС/КЦС у справі № 272/583/19 від 30.04.2021)

 Законом визначено, що у разі відсутності у певній місцевості нотаріуса заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).

Зазвичай вказані нотаріальні дії у сільських населених пунктах вчиняють секретарі сільських рад.

Однак, внаслідок відсутності юридичної освіти та браку досвіду вказані посадові особи вчиняють помилки про посвідченні заповітів: не дотримуються процедури посвідчення заповіту, помиляються при вчиненні посвідувального напису та вчиняють інші помилки.

У рішенні, що пропонується до уваги, Касаційний цивільний суд надав своє бачення законності недотримання певних процедурних моментів при посвідченні заповітів.

У даній справі судом розглядався позов про визнання нотаріальної дії незаконною.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що посвідчувальний напис на заповіті не відповідає вимогам, чинним на момент посвідчення заповіту, а саме відсутній напис: «заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача і власноручно підписаний ним у моїй присутності». Натомість в тексті посвідчувального заповіту присутні такі слова: «на прохання заповідача заповіт з її слів набрано на комп`ютері».

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Приймаючи такц рішення суди послались на те, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту є порушенням правил діловодства, проте не є правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями.

На рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду позивачем було подано касаційну скаргу доводами якої стало те, що оскаржуваний заповіт не відповідає загальним вимогами щодо форми заповіту, передбаченими статтею 1247 ЦК України, оскільки посвідчувальний напис на вказаному заповіті вчинено за формою, яка на момент такого посвідчення втратила свою чинність.

В свою чергу Касаційний цивільний суд згадані доводи автора касаційної скарги визнав необґрунтованими та у її задоволенні відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину, утому числі і заповіту, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

У даній справі вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення спадкодавця на розпорядження належним їй майном на випадок її смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, секретар сільської ради в приміщенні сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Отже, недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями, а тому відсутні підстави для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.