Судове рішення, в якому встановлено право особи-невласника на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у його виселенні - унеможливлює зняття його з реєстрації навіть за заявою власника житла. (ОП ВС КЦС №713/1153/23 від 02.02.2026 р.)

Фабула судового акту: Син звернувся з позовом до батька про скасування рішення про зняття його із зареєстрованого місця проживання. Позов мотивований тим, що 20 квітня 2023 року позивач отримав від міської ради повідомлення про зняття його із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи за заявою батька .

Він вказував, що знявши його з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання, батька позбавив його права на житловий сервітут та права проживання за адресою, де він постійно проживає з дня свого народження і до тепер, окрім періоду військової служби. Зазначав, що його право на проживання та право бути зареєстрованим за вказаною адресою підтверджене такими судовими рішеннями: рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 713/477/19 (провадження № 61-9326св20).

Позивач зазначав, що, знявши його із зареєстрованого місця проживання та позбавивши житлового сервітуту на право проживання в житловому будинку, відповідачі проігнорували вищевказані судові рішення, в яких підтверджено право на житловий сервітут, та по суті позбавили його єдиного житла.

Рішенням суду першої інстанції - сину відмовлено у позові. Суд мотивував правомірністю дій відповідача щодо зняття позивача із зареєстрованого місця проживання, оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом). Жодне рішення суду не скасовує право власності батька, він є єдиним власником житлового будинку а введення в Україні воєнного стану не є перешкодою для зняття, оскільки право власності є непорушним, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).

Однак, апеляційний суд це рішення скасував скасував, а позов сина, який живе у батьковому будинку з сім’єю, і не має іншого житла - задовольнив.

Постанова апеляційного суду була мотивована тим, що кожен має право на житло, а син був зареєстрований в цьому господарстві з 1992 року на підставі чинних на той час норм законодавства, які надавали йому право користуватись житлом, де було зареєстроване його місце проживання. Крім того, наявність у нього права на користування спірним будинком (сервітут) підтверджується рішеннями судів. Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку із її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

І ОП ВС КЦС підтримав рішення апеляційного суду - відмінивши зняття сина з місця реєстрації за адресою батьківського будинку. ВС пояснив:

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401 ЦК України).

Касаційний суд вже вказував, що:

• сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року в справі № 498/164/15-ц (провадження № 61-4025св18));
• залежно від способу визначення суб`єкта сервітуту вони поділяються на земельні та особисті. Вказаний критерій дозволяє відобразити специфіку суб`єктів сервітуту, тобто осіб, на користь яких встановлений сервітут. Аналіз статті 405 ЦК України свідчить, що сервітут, який передбачено цією нормою для членів сім`ї власника житла, є особистим, і це право можуть мати не всі, а лише конкретні особи - члени сім`ї власника житла. Особи мають особистий сервітут, доки вони мають статус члена сім`ї власника житла. Особливістю суб`єкта особистого сервітуту є те, що це особа, яка наділяється таким правом, що може існувати лише в неї. Особистий сервітут - це право виключно конкретної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року в справі № 521/15090/14-ц (провадження № 61-11987св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2024 року в справі № 740/4760/20 (провадження № 61-13068св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2025 року в справі № 755/1644/22 (провадження № 61-12411св23)).

Сервітут припиняється выдповідно до статті 406 ЦК України).

З 01 грудня 2021 року набув чинності Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», яким зокрема, передбачено, що:

• до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України) (пункт 3 частини другої статті 9);
• зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла (пункт 2 частини першої статті 18);
• орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (пункт 6 частини першої статті 24).

Отже у цій справі:

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

• парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла;
• за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування;
• власник житла зобов`язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права);
• законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.

Тому, з урахуванням висновків в цій справі, Об'єднана палата виснувала, що наявні підстави для відступу від висновків, зроблених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 127/21333/22 (провадження № 61-13014св23).

Аналізуйте судовий акт: Розлучення ще не привід для виселення? Колишній член сім’ї не втрачає права користування житлом (ВС/КЦС у справі № 686/26093/19-ц від 10.03.2021);

При виселенні з іпотечного майна, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (ВС у справі № 290/853/19 від 15.07.2021 р.);

Особи, які фактично проживали у відомчому гуртожитку однією сім’єю із працівником відомства - були зареєстрована за іншою адресою, тому їх виселення суд визнав правомірним (ВС КЦС №521/17641/18 від 04.06.2025 р.);

Справи щодо позову власника житла про виселення родичів - слід вирішувати згідно норм ЦК України, а не ЖК України (ВП ВС №367/2027/16-ц від 12.11.2025 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 713/1153/23

провадження № 61-17202сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Червинська М. Є.,

суддів: Грушицький А. І., Зайцев А. Ю., Крат В. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вижницька міська рада Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Одинака О. О., Куляди М. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області (далі - Вижницька міська рада), ОСОБА_2 про скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання.

Позов мотивований тим, що 20 квітня 2023 року позивач отримав від Вижницької міської ради повідомлення про зняття його із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи за заявою ОСОБА_2 .

Позивач указував, що знявши його з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання, відповідач позбавив його права на житловий сервітут та права проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де він постійно проживає з дня свого народження і до тепер, окрім періоду військової служби. Зазначав, що його право на проживання та право бути зареєстрованим за вказаною адресою підтверджене такими судовими рішеннями: рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 713/477/19 (провадження № 61-9326св20).

Позивач зазначав, що, знявши його із зареєстрованого місця проживання та позбавивши житлового сервітуту на право проживання в житловому будинку, відповідачі проігнорували вищевказані судові рішення, в яких підтверджено право на житловий сервітут, та по суті позбавили його єдиного житла.

ОСОБА_1 просив:

скасувати рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року про зняття його з реєстраційного обліку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

правомірністю дій відповідача щодо зняття позивача із зареєстрованого місця проживання, оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом);

жодне рішення суду не скасовує право власності ОСОБА_2 , він є єдиним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; оскільки саме власник житлового будинку звернувся до органу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації позивача, то введення в Україні воєнного стану не є перешкодою для зняття, оскільки право власності є непорушним, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, з урахуванням ухвали Чернівецького апеляційного суду від 24 січня 2024 року про виправлення описки:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено;

рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено;

визнано незаконним та скасовано рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року про зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за місцем його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду;

ОСОБА_1 був зареєстрований в цьому господарстві з 1992 року на підставі чинних на той час норм законодавства, які надавали йому право користуватись житлом, де було зареєстроване його місце проживання;

наявність у ОСОБА_1 права на користування спірним будинком (сервітут) підтверджується рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року. Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку із її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Аргументи учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої касаційної скарги, просив:

скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року;

залишити в силі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд, незважаючи на пряму норму - статтю 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», безпідставно застосовує правовий висновок Верховного Суду, який був зроблений у справі за позовом банку до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, на яке звернено стягнення як на предмет іпотеки, та зняття з реєстраційного обліку. За наявності прямої норми посилання апеляційного суду на наявність житлового сервітуту у позивача є безпідставним;

підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» у спірних правовідносинах.

Рух справи

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вижницького районного суду Чернівецької області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року цю справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2025 року цю справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що:

колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування відповідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 127/21333/22 (провадження № 61-13014св23), сформулювавши висновок про те, що, вирішуючи спір у цій категорії справ, де предметом розгляду є рішення органу щодо зняття особи із зареєстрованого місця проживання, для правильного застосування норм матеріального права, судовій оцінці підлягає не лише законність рішення органу, яким знято особу із зареєстрованого місця проживання, а й право особи бути зареєстрованою у житлі, в якому вона має право на проживання. Вказане, у свою чергу, спрятиме меті реєстрації місця проживання (перебування) особи та забезпечить відновлення (у разі порушення) її конституційних прав у соціальній сфері життя, оскільки відсутність в особи зареєстрованого місця проживання (а у справі, що є предметом касаційного перегляду, позивач зареєстрований у спірному будинку з народження) матиме безумовний вплив на його соціальне існування. Також судовій оцінці підлягає і стаття 8 Конвенції в контексті втручання у право особи на повагу до житла, складовою якого є і право бути зареєстрованим у житлі.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року справу № 713/1153/23 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2025 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18).

Ухвалою від 10 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 713/1153/23 (провадження № 14-79цс25) на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що:

за обставинами цієї справи № 713/1153/23 позивач оскаржує рішення міської ради про зняття його із реєстраційного обліку за місцем постійного проживання, оскільки вважає, що це призвело до позбавлення його права на житловий сервітут та права проживання за адресою, де він постійно проживає з дня свого народження і дотепер, крім періоду військової служби, враховуючи також, що право на проживання та право бути зареєстрованим за цією адресою підтверджено судовими рішенням у справах № 713/1368/18 та № 713/477/19;

з наведеного слідує, що предметом спору у справі № 337/2535/2017 було скасування реєстрації місця проживання, в тому числі малолітньої дитини, здійснене боржником після відкриття виконавчого провадження у квартирі, яка є єдиним майном боржника та на яку накладено арешт. Водночас, у цій справі № 713/1153/23 предметом розгляду є скасування рішення про зняття з реєстрації позивача за місцем його постійного проживання, вчинене за заявою його батька (власника майна);

до того ж, стверджуючи про наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017, об`єднана палата, висновуючи, що наразі законодавець розмежував майнові спори щодо права власності або права користування житлом та адміністративні спори щодо реєстрації місця проживання посилається на положення Закону № 1871-ІХ, який був прийнятий 05 листопада 2021 року, тобто майже через 2,5 роки після прийняття зазначеної постанови Великою Палатою Верховного Суду;

з огляду на наведене, висновки, від яких пропонується відступити, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі за іншого правового регулювання, інших фактичних обставин, предмету спору та суб`єктного складу, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №117636430 від 20 березня 2018 року.

20 квітня 2023 року до Центру надання адміністративних послуг Вижницької міської ради ОСОБА_2 подав заяву власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування). У заяві власник житлового будинку просив зняти ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання (перебування) за адресою АДРЕСА_1 . До заяви додані копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно на житловий будинок за вказаною адресою та паспорт громадянина України заявника.

У квітні 2023 року знято з зареєстрованого місця проживання (перебування) позивача за вказаною адресою, про що йому було повідомлено листом.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77616684), залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78920101), в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення, відмовлено.

У справі № 713/1368/18, зокрема, встановлено, що:

згідно із записом в погосподарській книзі № 13, особовий рахунок № НОМЕР_1 , з часу набуття у власність вказаного житлового будинку в ньому був зареєстрований, зокрема, син ОСОБА_1 , 1991 року народження;

відповідач ОСОБА_1 , як син ОСОБА_2 з народження проживає в житловому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , є членом сім`ї власника спірного будинку, зі згоди батька після одруження почав проживати в житловому будинку з дружиною ОСОБА_3 та наділений правом нарівні з власником користуватись житловим приміщенням, вселяти до житлового будинку інших членів сім`ї. ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_3 проживають у спірному житловому будинку.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/84874379), залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89700633) та постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102828901), в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та розірвання договору найму, відмовлено.

У справі № 713/477/19, зокрема, встановлено, що:

ОСОБА_2 є власником домоволодіння розташованого в АДРЕСА_2 ;

в цьому господарстві розташовані два будинки;

ОСОБА_2 проживає у житловому будинку під літ. Б, а його син ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - невістка та неповнолітні ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 проживають у житловому будинку під літ. А.;

відповідач ОСОБА_1 проживає у зазначеному домоволодіння з народження. Після одруження сина позивача з ОСОБА_3 вона також стала проживати в будинку. З ними проживають малолітні діти : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ;

відсутні належні і переконливі докази на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем укладено договір найму житла і дії відповідачів перешкоджають позивачу, користуватися та розпоряджатися власністю, а борг за комунальні послуги виник з вини відповідачів.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Касаційний суд уже зауважував, що:

правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) по своїй суті не є правочином. Як наслідок до незаконності правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;

незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про порушення суб`єктивного права правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), може свідчити те, що він перешкоджає суб`єкту в реалізації його права або інтересу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (провадження № 61-2509св25)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401 ЦК України).

Касаційний суд вже вказував, що:

сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року в справі № 498/164/15-ц (провадження № 61-4025св18));

залежно від способу визначення суб`єкта сервітуту вони поділяються на земельні та особисті. Вказаний критерій дозволяє відобразити специфіку суб`єктів сервітуту, тобто осіб, на користь яких встановлений сервітут. Аналіз статті 405 ЦК України свідчить, що сервітут, який передбачено цією нормою для членів сім`ї власника житла, є особистим, і це право можуть мати не всі, а лише конкретні особи - члени сім`ї власника житла. Особи мають особистий сервітут, доки вони мають статус члена сім`ї власника житла. Особливістю суб`єкта особистого сервітуту є те, що це особа, яка наділяється таким правом, що може існувати лише в неї. На відміну від цього у земельному сервітуті сервітуарієм виступає будь-яка особа - власник земельної ділянки, експлуатація якої вимагає встановлення сервітуту. Тобто при встановленні земельного сервітуту також визначається особа, яка наділяється правом користування чужою земельною ділянкою, але її право обумовлене тим, що вона є власником сусідньої земельної ділянки і воно не пов`язане суто з його особою. Навпаки, особистий сервітут - це право виключно конкретної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року в справі № 521/15090/14-ц (провадження № 61-11987св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2024 року в справі № 740/4760/20 (провадження № 61-13068св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2025 року в справі № 755/1644/22 (провадження № 61-12411св23)).

Сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом (частина перша, друга та третя статті 406 ЦК України).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

З 01 грудня 2021 року набув чинності Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», зокрема, передбачено, що:

до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України) (пункт 3 частини другої статті 9);

зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла (пункт 2 частини першої статті 18);

орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (пункт 6 частини першої статті 24).

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла;

за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування;

власник житла зобов`язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права);

законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.

Тому, з урахуванням висновків в цій справі, Об`єднана палата вважає, що наявні підстави для відступу від висновків, зроблених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 127/21333/22 (провадження № 61-13014св23).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в спірному будинку з народження як член сім?ї власника спірного будинку, іншого житла не має, судові рішення про позбавлення права користування спірним житлом та про його виселення, не ухвалювалися, врахувавши обставини встановлені у справах № 713/1368/18 і № 713/477/19 (зокрема, щодо наявності прав користування житлом), апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла.

За наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування.

Власник житла зобов`язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права).

Законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

Зображення (ілюстрація/схема) має виключно візуалізаційний (ілюстративний) та довідковий характер, і не зображує конкретних фізичних осіб. Огляд судових рішень є виключно оціночною позицією автора, що базується на викладеному в загальному доступі рішенні по справі.