Згідно зі статтею 989 ЦК певні обов´язки має і страхувальник. Страховими платежами за договором страхування є страхові внески та страхові премії. Порядок і терміни оплати страхової премії встановлюються за згодою сторін. Страхові премії — грошові суми, з яких формуються відповідні фонди та з яких виплачується страхове відшкодування.
Страхові тарифи — це ставка внеску з одиниці страхової суми чи об´єкта страхування. Тарифи по обов´язковому страхуванню встановлюються відповідно до законів та підзаконних актів. Так, наприклад, Закон України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов´язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р., Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов´язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р., «Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов´язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов´язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. та ін.
Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі тільки в грошовій одиниці України.
При укладенні договору сторони можуть передбачити наслідки несплати в зазначений термін страхової премії, внесеної у розстрочку, а саме: 1) договір вважається розірваним з моменту прострочення; 2) сторона, що прострочила, зобов´язана сплатити штрафні санкції, а договір залишається в силі.
Страхувальник (вигодонабувач) несе обов´язок щодо повідомлення обставин, що тягнуть збільшення страхового ризику. У разі ненадан-ня такої інформації страховик вправі вимагати розірвання договору страхування та відшкодування збитків, вчинених розірванням договору.
Пункт 4 ч.І. ст.989 ЦК встановлює обов´язок страхувальника за договором майнового страхування вжити заходів для зменшення можливих збитків у випадку настання страхового випадку. Ця норма носить імперативний характер, і вказаний обов´язок настає безумовно, незалежно від того, передбачена вона договором чи ні. Вживання недостатніх заходів по рятуванню чи збереженню майна може тягнути за собою відповідне зменшення виплати страхового відшкодування, якщо страховик доведе, що страхувальник діяв без належної дбайливості і це вплинуло на збільшення збитків. Слід зазначити, що вимога щодо вживання зазначених заходів правомірна у разі, якщо страхувальник мав при даних обставинах можливість вчинити певні дії щодо рятування майна. Страховик має право давати страхувальнику вказівки про міри, які він повинний прийняти, щоб зменшити збитки, врятувати чи зберегти майно. Прийняття цих мір обов´язково для страхувальника, якщо вони доступні в конкретній ситуації. Страхувальник вправі приймати і додаткові заходи, якщо це не суперечить вказівкам страховика.
Правила, що стосуються обов´язків страхувальника, рівною мірою застосовуються й у відношенні вигодонабувача за страховим полісом, якщо за договором страхування майна він наділений правами страхувальника.
Страхувальник (вигодонабувач) несе обов´язок негайно, до заяви претензії, повідомити контрагента про настання страхового випадку. Своєчасна інформація про страховий випадок, який потягнув великі збитки, дає страховику підстави в терміновому порядку зажадати відшкодування по каналах перестрахування, т.зв. касових збитків. Це позначає, що основна частина відшкодування, що приєднується від перестрахувальників, оплачується ними негайно, причому до представлення оригінальним страховиком документів по збитку.
Страхувальник повинен повідомити страховика про настання страхового випадку у визначені в договорі строки та засобом, указаним в договорі страхування. Така інформація може бути передана і представнику страховика. Для цього страховик вказує в полісі свого представника чи приводить список своїх агентів.
Разом з тим невиконання страхувальником обов´язку вчасно повідомити про страховий випадок не є безумовною підставою для відмовлення у виплаті страхового відшкодування. На страховику лежить обов´язок доказування, яким чином несвоєчасне повідомлення про страховий випадок позбавило його можливості уникнути чи зменшити збитки, яким чином це відбилося на інших майнових правах страховика. У разі, якщо страховик не доведе цих обставин, страхувальник (вигодонабувач) вправі вимагати по суду виплати страхового відшкодування. Таке ж право мається в цих осіб, якщо вони мають відомості, що страховик будь-яким іншим способом вчасно довідався про настання страхового випадку.
Перелік обов´язків, наведений в статті, не є вичерпним, тому при укладенні договору сторони можуть встановити й інші обов´язки страхувальника.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Укладення договору страхування має відбуватись із проявом «найвищої добросовісності» (доктрина uberrima fides), однак оцінювати дотримання даної вимоги необхідно крізь призму принципу «розумного повідомлення про ризик» (ВС/КЦС, № 753/731/16)
Вас не збила з пантелику назва цієї статті? Особисто я сьогодні поповнила свій професійний термінологічний словник.
В суді розглядалась справа про стягнення із страхової компанії суми відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілих на користь двох братів.
Згідно до матеріалів справи, батьки позивачів померли внаслідок зіткнення їх автомобіля під час ДТП. Винним у його скоєнні визнано водія автомобіля BMW X5, що був другим учасником ДТП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винного була застрахована. За умовами полісу, за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, передбачена страхова сума в розмірі 100 000 грн на одного потерпілого.
Як виявилось при зверненні до страхової компанії, автомобіль винного був застрахований ще в одній страховій компанії попереднім власником, з цих підстав страхова відмовила у здійсненні виплати.
Рішеннями судів перших двох інстанцій позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із ними, страховою компанією подано касаційну скаргу.
Скаржник наголошував на тому, що на день ДТП було зареєстровано аж шість договорів страхування цивільно-правової відповідальності володільця автомобіля однієї марки з одним державним номером, а тому страхове відшкодування підлягає стягненню зі страховика, з яким укладено перший договір, всі інші договори є нікчемними на підставі п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України.
ВС відхилив доводи касаційної скарги та зазначив, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст. 215 ЦКУ). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків (тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків).
Страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (п.3 ч.1 ст. 989 ЦК України).
ВС, з урахуванням практики ЄСПЧ, навів наступне тлумачення вищезазначеної норми: «Переддоговірний обов`язок страхувальника надати страховику достовірні відомості про об`єкти страхування і фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина uberrima fides) і пов`язаний з ризиковим характером договору страхування. По суті страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність другого договору страхування пов`язується із невиконанням переддоговірного обов`язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів цивільного права, слід зробити висновок, що для розкриття інформації майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного повідомлення про ризик», тобто, майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає або повинен знати щодо об`єкта, який страхується».
Дійсно, у справі, що переглядається, на момент укладення договору страхування винним, в базі МТСБУ містилася інформація про різні автомобілі BMW X5 і різних страхувальників. Очевидно, що розумна і обачна людина не може допустити існування ситуації, за якої різні транспортні засоби (BMW X5) належні різним власникам мають одинакові державні номерні знаки. З урахуванням саме таких обставин та застосовуючи конструкцію «розумного повідомлення про ризик» слід констатувати, що страхувальник не міг повідомити страховика про те, що стосовно його об`єкта страхування укладені інші договори страхування.
З цих підстав, ВС визнав обґрунтованими оскаржувані рішення та підтвердив висновок про те, що в даній справі відсутні підстави для констатації нікчемності договору страхування