Главная Сервисы для юристов ... Законы Цивільний кодекс України Стаття 744. Поняття договору довічного утримання (догляду) Стаття 744. Поняття договору довічного утримання (...

Стаття 744. Поняття договору довічного утримання (догляду)

Цивільний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы
  • 8118

    Просмотров

  • 8118

    Просмотров

  • Добавить в избраное

    1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

    Предыдущая

    769/1343

    Следующая
    Добавить в избраное
    КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Майно набуте за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, якщо набувач не доведе, що таке майно набувалось не в інтересах сім’ї, хоча і за спільні сімейні кошти (ВСУ від 24 травня 2017р., № 6-843цс17)
    Укладання договорів довічного утримання стало вже поширеною практикою. Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання відчужувач відразу передає набувачеві у власність нерухомість або інше цінне майно, а набувач зобов’язується утримувати відчужувача довічно. І тут виникає питання: чи відноситься таке набуте майно до спільного сумісного майна подружжя. Адже, набувач в момент переходу права власності вже мати сім’ю?  

    В контексті цього питання ВСУ розглянув цікаву справу, де відчужувач за договором довічного утримання, ще не помер, а подружжя вже розлучилося і почало ділити спільне майно. Так, колишня дружина набувача подала до суду позов про визнання будинку набутого за договором довічного утримання сумісною власністю подружжя та про поділ цього будинку навпіл. Окрім цього набувач, а не відчужувач самостійно звернувся із позовом про розірвання договору довічного утримання обгрунтовуючи неможливістю виконувати прийняті на себе зобов’язання.  

    ВСУ зокрема підкреслив, що відповідно до ст. 60 СК України у сімейному праві діє презумції права спільної сумісної власності майна подружжя, «яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.»  І ця презумція діє також і для майна набутого на підставі договору довічного утримання. Таке майно, як у будь-яке інше спільне сумісне майно набуте під час шлюбу підлягає поділу в порядку, передбаченому ст. 70 СК України     

    Водночас ВСУ підкреслив, що той з подружжя, хто оспорює презумцію права спільної сумісної власності на окремі об'єкти майна повинен довести в суді на підставі ч. 3 с. 61 СК України, що справжньою метою укладання договору, в даному випадку довічного утримання, були не інтереси сім'ї, а його особисті інтереси. Набувач цього не довів.    Читати повністю

    Пользуйтесь консультацией: Различия между договорами пожизненного содержания и наследственным договором

    Аналізуйте судовий акт: Юридична необізнаність не є підставою для визнання договору недійсним, зокрема договору довічного утримання (ВС/КЦС у справі № 520/9320/17 від 18.12.2020)

    Цивільним законодавством як одною із підстав визнання правочину недійним є його укладення внаслідок помилки. Так, нормами ст. 229 Цивільного кодексу України визначено, що у разі якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

    Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

    У рішенні, яке пропонується до уваги Касаційний цивільний суд дав своє бачення тлумаченню вказаної норми, яке відповідно до положень цивільного процесуального законодавства має враховуватись судами при застосування згаданої норми Цивільного кодексу.

    У даній справі позивачем, яка є особою похилого віку до суду було подано позовну заяву про визнання договору довічного утримання укладеного на підставі ст. 744 ЦК України недійсним.

    Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона після смерті чоловіка є самотньою і до його смерті проживала разом із чоловіком. Але ж вона має у власності іншу житло на який склала заповіт на користь відповідача, який доглядав за цією квартирою, надавав їй кошти на утримання житла та комунальні послуги, а пізніше і договір довічного утримання.

    Однак, вона не розуміла правову природу вказаного договору та помилялась щодо наслідків його укладення, а тому вчинила цей правочин внаслідок помилки.

    Суд першої інстанції у задоволенні таких вимог відмовив мотивуючи своє рішення тим, що обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, не доводять помилку щодо природи правочину довічного утримання, прав позивача та обов`язків відповідача за спірним договором оскыльки в матеріалах справи відсутні докази на спростування направленості волевиявлення позивача на укладення саме договору довічного утримання з відчуженням конкретного нерухомого майна як то однокімнатної квартири, якою відповідач за згоди позивача по найму користувався близько десяти років. Водночас позивачем не зазначено, які ж саме фактичні обставини неправильно нею були сприйняті, що спотворило її справжню волю, за відсутності яких обставин можна було б вважати, що правочин довічного утримання не був би вчинений.

    Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився.

    Касаційний цивільний суд також визнав рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими та у своїй постанові вказав наступне.

    З аналізу норм ст. 229 ЦК України випливає, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

    Таким чином особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

    Аналізуйте судовий акт: Поки що єдина позиція ВСУ, яка досліджує договір довічного утримання, зокрема зобов’язує суди завжди встановлювати в чиїх інтересах такий договір укладався і чи виконувався він (ВСУ від 13 квітня 2016р. у справі № 6-2891цс15)

    ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі № 6-2891цс15: Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

    У статті 746 ЦК України визначено, що сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач.

    Крім того, у відповідності до частини другої статті 746 ЦК України якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним.

    Таким чином, законодавець у ЦК України закріпив, що спільна сумісна власність за договором довічного утримання (догляду) виникає у випадку наявності кількох набувачів за цим договором та їхнім солідарним виконанням обов’язку за вказаним договором перед відчужувачем.

    У статті 749 ЦК України закріплено обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду). Так, зокрема, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша статті 749 ЦК України).

    Одночасно відповідно до частини першої статті 22 КпШС України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите  подружжям  за  час  шлюбу, є його спільною сумісною власністю. 

    Згідно із частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

    У відповідності до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

    Системний аналіз вищезазначених норм цивільного та сімейного законодавства у своїй сукупності зумовлює висновок, що визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був даний договір укладено саме в інтересах сім’ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов’язки за таким договором солідарно з набувачем.

    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст

    Приймаємо до оплати