Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування

Аналізуйте судовий акт: Правовий цейтнот! Невирішена проблема з заповітами, посвідченими на території ОРДЛО (ВС/КЦС у справі № 185/2052/19 від 28.08.2020)

Дане рішення є яскравим прикладом того, як суди замість того щоб вирішити проблему навпаки поглиблюють її заганяючи людину у глухий кут та фактично позбавляють права поновити свої права.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом про визнання за нею права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позов було вмотивовано тим, що померла бабуся позивача проживала у м. Донецьку. Після окупації на території міста були відсутні нотаріуси які б посвідчили заповіт відповідно до норм українського законодавства, а померла не могла за станом здоров`я виїхати за межі тимчасово окупованої території, заповіт було посвідчено нотаріусом на окупованій території, відповідно до якого померла діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та керуючи ними, на випадок своєї смерті заповіла йому спірну квартиру.

Однак нотаріусом на території, підконтрольній владі України йому було відмовлено у зв`язку з тим, що заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд у позові було відмовлено.

На вказані рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, у тому числі у сукупності з показами свідків, та просив застосувати «намібійські винятки», сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, згідно з якими документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Однак, Касаційний цивільний суд визнав названі доводи необґрунтованими та навів наступне обґрунтування своєї позиції.

За положеннями ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

При цьому згідно ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За нормами ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Отже заповіт, який на думку позивача є підставою для набуття права власності на майно померлої є недійсним і не створює правових наслідків, тобто є нікчемним, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно за цим заповітом.