ВС/КЦС: Правовий цейтнот! Невирішена проблема з заповітами, посвідченими на території ОРДЛО (ВС/КЦС у справі № 185/2052/19 від 28.08.2020)

30.09.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Правовий цейтнот! Невирішена проблема з заповітами, посвідченими на території ОРДЛО (ВС/КЦС у справі № 185/2052/19 від 28.08.2020) - 0_91792200_1601473765_5f748ce5e0208.jpg

Фабула судового акту: Дане рішення є яскравим прикладом того, як суди замість того щоб вирішити проблему навпаки поглиблюють її заганяючи людину у глухий кут та фактично позбавляють права поновити свої права.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом про визнання за нею права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позов було вмотивовано тим, що померла бабуся позивача проживала у м. Донецьку. Після окупації на території міста були відсутні нотаріуси які б посвідчили заповіт відповідно до норм українського законодавства, а померла не могла за станом здоров`я виїхати за межі тимчасово окупованої території, заповіт було посвідчено нотаріусом на окупованій території, відповідно до якого померла діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та керуючи ними, на випадок своєї смерті заповіла йому спірну квартиру.

Однак нотаріусом на території, підконтрольній владі України йому було відмовлено у зв`язку з тим, що заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд у позові було відмовлено.

На вказані рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, у тому числі у сукупності з показами свідків, та просив застосувати «намібійські винятки», сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, згідно з якими документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Однак, Касаційний цивільний суд визнав названі доводи необґрунтованими та навів наступне обґрунтування своєї позиції.

За положеннями ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

При цьому згідно ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За нормами ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Отже заповіт, який на думку позивача є підставою для набуття права власності на майно померлої є недійсним і не створює правових наслідків, тобто є нікчемним, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно за цим заповітом.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Недобросовісна поведінка нотаріуса є підставою для поновлення строку для продовження строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС у справі № 130/2517/18 від 21.09.2020)

ВС/КЦС: Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ВС/КЦС у справі № 350/1850/17 від 31.08.2020)

Необізнаність про існування заповіту з вини недобросовісного спадкоємця за законом є підставою для скасування свідоцтва про на спадщину такого спадкоємця (ВС/КЦС № 414/811/17 від 11.12.2019)

Виготовлення секретарем сільради тексту заповіту заздалегідь не є підставою для визнання його недійсним, оскільки заповідач не могла прибути у сільську раду, а її волевиявлення здійснено в усному порядку (ВС/КЦС,№ 564/1226/16-ц, 16.05.18)

Постанова

Іменем України

28 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 185/2052/19

провадження № 61-4920св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року в складі судді Юдіна С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив суд визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_4 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_2 . У 2016 році ОСОБА_4 захворіла на онкологічне захворювання і висловила бажання скласти заповіт. Враховуючи що у 2017 році на тимчасово окупованій території у місті Донецьку не було нотаріусів, які б посвідчили заповіт відповідно до норм українського законодавства, а ОСОБА_4 не могла за станом здоров`я виїхати за межі тимчасово окупованої території, заповіт було посвідчено нотаріусом на окупованій території, відповідно до якого ОСОБА_4 діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та керуючи ними, на випадок своєї смерті заповіла йому спірну квартиру.

27 жовтня 2017 року на підтвердження задовільного стану здоров`я ОСОБА_4 відвідала міський психоневрологічний диспансер та отримала довідку. 30 березня 2018 року рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області встановлено факт смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку. Після смерті бабусі він фактично прийняв спадщину за заповітом щодо нерухомого майна і не відмовлявся від неї. 26 лютого 2019 року він звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Пехлак О. В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на підставі заповіту. Однак нотаріусом йому було відмовлено у зв`язку з тим, що заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що нікчемний правочин не породжує передбачених законом правових наслідків, а тому підстави для задоволення позову про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зазначений заповіт не створює правових наслідків, згідно положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки поданим ним доказам. Документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, у тому числі у сукупності з показами свідків, та просив застосувати «намібійські винятки», сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, згідно з якими документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У квітні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що позивач є онуком померлої ОСОБА_4 , а відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - її синами.

На час смерті ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до копій документів медичних закладів, виданих Міністерством охорони здоров`я Донецької Народної Республіки, у 2016 році ОСОБА_4 встановлено діагноз рак і саркома.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 05 квітня 2018 року, актовий запис №531, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11 том 1).

На підтвердження позову позивачем надано письмовий документ - заповіт серії СБ №115744 від 26 жовтня 2017 року, де зазначено, що ОСОБА_4 на випадок її смерті здійснено розпорядження, вона заповідає ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Даний письмовий документ містить ознаки посвідчення нотаріусом Донецької народної республіки Донецького нотаріального округу Пауковим Д.Л., ДНР, місто Донецьк.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2018 року встановлено факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Міас Челябінської області, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку Донецької області, Україна.

26 лютого 2019 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О. В. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4 , посвідченим 26 жовтня 2017 року нотаріусом ДНР Донецького міського нотаріального округу Пауковим Д. Л.

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О. В. від 01 березня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено, оскільки згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 18 квітня 2018 року за № 51618118 будь-який зареєстрований заповіт у вищевказаному реєстрі відсутній. У постанові також зазначено, що представлений ОСОБА_1 заповіт є недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до заповіту, а саме: заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У статті 209 ЦК України встановлено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до статті 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії; правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

На виконання вимог глави 9 Порядку перед підписанням документа нотаріус забезпечує ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК УКраїни).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Нікчемний правочин не породжує передбачених законом правових наслідків.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів Українивід 07 листопада 2014 року №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення", до зазначених населених пунктів відноситься місто Донецьк.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

До таких актів відноситься і заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 26 жовтня 2017 року нотаріусом ДНР Донецького міського нотаріального округу Пауковим Д. Л., оскільки він посвідчений (виданий) службовою особою (нотаріусом) на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади, посадові та службові особи України не здійснюють свої повноваження.

Оскільки зазначений заповіт відповідно до положень статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює правових наслідків, тобто є нікчемним, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно за цим заповітом.

Доводи заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій вказаного заповіту є необґрунтованими, оскільки цей документ в силу статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює правових наслідків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо заявлених клопотань

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про необхідність передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, посилаючись на те, що висновки судів, викладені у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме висновки у постановах Верховного Суду у справах № 302/757/17-а від 17.07.2019 року, № 654/1278/17 від 17.07.2019 року, № 235/516/17 від 16.07.2019 року, № 242/3391/17 від 24.04.2019 року, № 344/16404/16-а від 18.04.2019 року, № 580/816/17 від 18.04.2019 року, № 419/354/17 від 21.03.2019 року, № 360/1628/17 від 11.12.2018 року, № 510/1661/16-а від 22.11.2018 року, № 227/4312/16-а від 20.11.2018 року, № 234/3038/17 від 30.10.2018 року, № 235/2357/17 від 22.10.2018 року, № 569/14531/16-а від 02.10.2018 року є протилежні висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 490/5054/15-ц від 24.10.2018 року, які стосуються застосування судами «намібійських винятків» у спорах щодо спадкування і визнання документів окупаційної влади.

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, на яку в обґрунтування клопотання послався заявник, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання у клопотанні на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм права та наявність виключної правової проблеми є необґрунтованим, оскільки обставини вказаних заявником справ (крім справи № 490/5054/15-ц) не є подібними до тих, які встановлені у справі, що є предметом касаційного розгляду. Предметом спору у цих справах є визнання на території України документів, виданих на тимчасово окупованій території України, які посвідчували певні юридични факти (народження, смерті тощо), і не стосувались посвідчення нотаріусами правочинів, зокрема, заповітів. Правовідносини у наведених справах відмінні від правовідносин у справі № 490/5054/15-ц, в якій, серед іншого, вирішувалось питання про прийняття як доказів довідки про ДТП та постанови про адміністративне правопорушення, видані посадовою особою на тимчасово окупованій території відповідно до законодавства РФ.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що наведені ОСОБА_1 аргументи в розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 415 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

2377
Переглядів
3
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0