ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №510/1661/16-а

адміністративне провадження №К/9901/24417/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 510/1661/16-а

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправною відмови у зарахуванні пільгового стажу, призначення пенсії, та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Ізмаїльського об'єднаного управління ПФУ Одеської області (правонаступник управляння ПФУ, далі - Ізмаїльське об'єднане управління ПФУ)

на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Дудник В.І. та

ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Танасогло Т.М., суддів Федусика А.Г., Яковлєва О.В., -

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним дії управляння ПФУ щодо відмови у зарахуванні до його пільгового стажу роботи та призначення відповідної пенсії;

- скасувати рішення управління ПФУ від 15 грудня 2015 року № 1417 про відмову призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах;

- зобов'язати управління ПФУ зарахувати йому до пільгового стажу період роботи на посадах матроса-моториста, який складає 12 років 11 місяців та 8 днів;

- зобов'язати управління ПФУ призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та пункту «д» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ з урахуванням пільгового стажу 12 років 11 місяців та 8 днів.

Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що відповідно до трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, він має загальний трудовий стаж більше 35 років, з них 12 років 11 місяців 8 днів складає пільговий стаж, а відтак, згідно із пунктом «б» частини першої статті 13 та пункту «д» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 55 років він має право на пенсію на пільгових умовах.

Ренійський районний суд Одеської області постановою від 01 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновкам якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що посилання відповідача у рішенні про відмову у призначені пенсії за вислугу років, на положення Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (далі - Закон № 1207-VІІ) є протиправним, оскільки зазначений Закон не містить положення про заборону зарахування до стажу роботи періоди роботи у колишньому СРСР. Оскільки спеціальний стаж роботи позивача у Кримському виробничому об'єднанні рибної промисловості «Керчрибпром» складає 3 роки 8 місяців та 6 днів, стаж роботи у приватному акціонерному товаристві (далі - ПрАТ) «Українське Дунайське пароплавство» складає 9 років 11 місяців 07 днів, а разом спеціальний стаж роботи позивача складає 12 років 11 місяців 8 днів, то позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на момент звернення до пенсійного органу відповідно до пункту «д» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

28 липня 2017 року Ізмаїльське об'єднане управління ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Ренійського районного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою незарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи позивача з 03 лютого 1982 року по 16 жовтня 1985 року на посаді матроса моториста в акціонерному товаристві «Керчьрибпром» стало те, що довідка від 11 грудня 2015 року про підтвердження вказаного трудового стажу закріплена печаткою з реквізитами підприємства, що розташоване на окупованій території України - АР Крим.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

18 вересня 2017 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «д» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Однак, отримав відмову у призначенні пенсії з підстав недостатності спеціального стажу роботи.

Відповідач, не зарахував стаж роботи позивача за період 03 лютого 1982 року по 09 червня 1983 року, з 09 липня 1983 року по 25 квітня 1984 року та з 11 грудня 1984 року по 16 жовтня 1985 року на посаді матроса - моториста в акціонерному товаристві «Виробниче об'єднання «Керчрибпром», на підставі положень Закону № 1207-VІІ.

Також суди встановили, що позивач з 12 липня по 10 листопад 1978 року працював на посаді матроса-моториста у Радянському Дунайському пароплавстві, з 10 листопада 1978 року по 21 жовтня 1980 року служив у Збройних Силах СРСР, з 01 січня 1981 року по 20 січня 1982 року працював на посаді матроса-моториста у Дунайському пароплавстві, 03 лютого 1982 року прийнятий на посаду матроса-моториста на судно рибопромислового флоту Кримського виробничого об'єднання рибної промисловості «Керчрибпром», з 04 лютого 1982 року переведений на РТМ «Мітірідат», з 08 лютого 1982 року переведений на посаду моториста 2 класу на цьому судні, 19 травня 1982 року переведений на посаду моториста 2 класу на ППР «Гантіанді», працював на цій посаді до 10 червня 1983 року, 07 січня 1985 року переведений на посаду матроса-моториста 2 класу на РТМ «Генерал Черняховский», працював на цій посаді до 19 березня 1985 року, 10 червня 1985 року переведений на посаду матроса-моториста 1 класу на РТМ «Плутон», працював на цій посаді до 16 жовтня 1985 року.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «д» статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту «б» частини першої статті 13 цього Закону.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

У справі, яка розглядається підставою для незарахування пенсійним органом у пільговий стаж позивача періоду його роботи з 03 лютого 1982 року по 16 жовтня 1985 року на посаді матроса-моториста в акціонерному товаристві «Виробниче об'єднання «Керчрибпром» стало те, що довідка від 11 грудня 2015 року № 256, видана вказаним товариством, завірена печаткою з реквізитами підприємства, що розташоване на окупованій території України (АР Крим), тому вона не може бути врахована для визначення права на призначення пенсії ОСОБА_1

Колегія суддів щодо спірного питання зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, на думку колегії суддів, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

У справі, яка розглядається суди згідно трудової книжки встановили, що спеціальний стаж роботи позивача у ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» складає 9 років 11 місяців 07 днів (вказаний період не є спірним), а у Кримському виробничому об'єднанні рибної промисловості «Керчрибпром» - складає 3 роки 8 місяців та 6 днів, а відтак разом спеціальний стаж роботи позивача складає 12 років 11 місяців 8 днів.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач має достатній вік, загальний та пільговий стаж роботи, що дає право відповідно до пункту «д» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ на призначення пенсії за вислугу років на момент звернення до пенсійного органу.

При цьому, колегія судів також вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення відповідно до статті 55 Закону № 1788-ХІІ як громадянину, який працював у плавскладі морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Ренійського районного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 510/1661/16-а - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук,

Судді Верховного Суду