Стаття 1212. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

Аналізуйте судовий акт: Навіть якщо договір було розірвано внаслідок істотного порушення однією стороною, вона все одно має право вимагати повернення їй безпідставно набутого майна (часткової передоплати) з іншої сторони в порядку статті 1212 ЦК України. (ВС КЦС, справа № 686/1727/20 від 31.05.2023 р.)

Аналізуйте судовий акт: Переплата, навіть якщо вона здійснена як платіж за договором, стягується з як безпідставно набуті кошти (за ст. 1212 ЦК України) (ВС КГС, справа №903/357/21 від 25.08.2022 р.)
 Між сторонами було укладено договір за змістом якого комунальне підприємство (КП) передало розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами. За договором - розмір оплати за тимчасове користування, встановлювався виконкомом та оплачувався на підставі договору та/або рахунків-фактур. Але рішення виконкому, яким збільшувався базовий тариф за таке користування, було скасоване - тому, утворилась переплата, яку КП так і не повернуло розповсюджувачу реклами. Той подав позов, в якому вимагав, стягнення на підставі положень ст. 1212 ЦК України безпідставно набутих коштів,а також 3 % річних, з інфляційними втратами.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено - і кошти переплати стягнені як безпідставні (зі 3 % й інфляційними). Проте із цим не погодилась апеляційна інстанція, яка вказувала, що не можуть такі кошти визнаватися набутими безпідставно, коли є договір між сторонами. Приймаючи справу до розгляду ВС КГС погодився із судом першої інстанції. Не дивлячись на малозначність справи, ВС, звернув увагу на декілька протилежних рішень судів апеляційної інстанції з того ж самого питання і з тим же КП (тільки різні розповсюджувачі) і вказав наступне:

Відповідно до ст. 1212  ЦК Українибезпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Видача розписки та довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, якій видана така довіреність. Водночас, завдяки розписці така особа змогла повернути кошти (ВС КЦС №642/6034/19 від 23.02.2022 р.).
 Особа (в подальшому позивач) передав 24 тис доларів за авто відповідачу. Авто належало взагалі третій особі. Відповідач надав йому розписку та довіреність від цієї третьої особи (тодішньої власниці) на позивача. Довіреність передбачала представництво інтересів власниці вказаного автомобіля з усіх питань щодо володіння, користування та розпорядження цим автомобілем. Водночас, через деякий час на авто був накладено арешт (за кримінальним провадженням, як на предмет злочину), його вилучено з користування позивача, а згодом, авто взагалі зникло із спецмайданчика. Як було встановлено в подальшому - договір між колишнім власником і теперішньою власницею (яка видала довіреність) був визнаний недійсний. В ході кримінального провадження встановлено, що авто вибуло із володіння колишнього власника - взагалі - всупереч його волі.

У зв’язку із цим, позивач подав позов де вимагав стягнення коштів (24 тис. доларів) з відповідача. Посилався на те, що договір купівлі-продажу авто між ним та отримувачем коштів укладено не було, а тому - одержані відповідачем грошові кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню за рішенням суду.

Суд першої інстанції, погодився із цими доводами позивача і позов задовольнив. Апеляційний суд, дійшов такого ж висновку - що відповідачем були набуті кошти за відсутності для цього правових підстав, а отже такі підлягають стягненню згідно вимог статті 1212 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

ВС КЦС, приймаючи справу до розгляду, посилання відповідача на те що розписка і довіреність підтверджує продаж автомобіля не сприйняв. Залишаючи в силі рішення судів на користь позивача, ВС КЦС зазначив: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Замовник не може вимагати повернення виконаного за договором підряду в порядку безпідставно набутого майна, мотивуючи порушенням підрядника і саме з цієї причини здійснивши односторонню відмову від договору. (ВС КГС № 910/16684/19 від 27.10.2021 р.)
 ТОВ та ФОП уклали договір підряду, за яким ТОВ (відповідач) замовив у ФОП (позивача) послуги/роботи у сфері інформатизації по програмним продуктам "1С:Підприємство" - з виконанням у п'ять етапів. Позивач перерахував відповідачу 1 120 000 грн., які становлять повну вартість послуг по першому етапу та передплату 50% за другий етап. Потім, ТОВ заявило в листі про відмову від договору та повернення грошей посилаючись на невиконання ФОП своїх зобов'язань. У відповідь ФОП направив лист де посилався на невиконання ТОВ умов договору, зокрема закриття доступу до електронних ресурсів, що унеможливлює виконання робіт за договором і долучив до повідомлення акти надання послуг по першому та другому етапу, разом із рахунком на остаточну оплату за етапом №2. Проте ТОВ відмовилося від підписання актів приймання-передачі робіт та проведення оплати робіт по етапу 2, посилаючись на невиконання робіт за договором взагалі.

ТОВ подало позов. Стверджуючи, що відповідач (ФОП) після укладення договору не приступив до виконання робіт, він відмовився від договору та вимагав повернення 1 120 000 грн. попередньої оплати. Правовою підставою позову позивач визначив частину 4 статті 849 та статтю 1212 ЦК України. 

ФОП подав зустрічний позов, зазначивши про те, що не отримував повідомлення позивача про відмову від договору, вказавши що виконав роботи по першим двом етапам та вимагав стягнення з ТОВ збитків у формі упущеної вигоди, які становлять різницю між повною вартістю робіт за договором та сумою вже сплачених позивачем коштів (2 240 000,00 грн.), стверджуючи, що неможливість повного виконання робіт спричинена протиправними діями позивача. 

Суд першої інстанції погодився з доводами ФОП (задовольнив зустрічний позов), дійшовши висновку про недотримання ТОВ порядку одностороннього розірвання договору. Взакав що ФОП виконував роботи, а неможливість повного їх виконання спричинена протиправними діями ТОВ. Суд апеляційної інстанції, навпаки, погодився з ТОВ та констатував реалізацію ним безумовного права на односторонню відмову від договору. Натомість ФОП не довів реального виконання робіт на суму авансу, ятому такий, у зв’язку із розірванням договору підлягає поверненню як безпідставно набуте майно. Читати повністю

Читайте статтю: Захищаємо право власності. Кондикційний позов поряд із віндикаційним та негаторними позовами.

Хто розсудить суди? Проблемні питання практики застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України

Аналізуйте судовий акт: Положення статті 1212 ЦК України до правовідносин договорного характеру НЕ застосовуються (№ 922/438/17 від 04.10.2017)

 Підприємство уклало договір на постачання природного газу. Згідно положень вказаного договору авансові платежі за поставлений у майбутьому газ сплачуються споживачем у розмірі 100% від вартості запланованого або погодженого постачальником обсягу газу на розрахунковий період до початку місяця поставки газу.

Окрім цього, вказаний договір вважається продовженим на аналогічний період (на один календарний рік), якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов

У подальшому (наприкінці 2014 року) відбулася реорганізація структурного підрозділу підприємства-покупця. Водночас слід зауважити, що авансовий платіж за поставлений у майбутньому природний газ було сплачено ще існуючим на той момент підрозділом покупця.

На твердження підприємства-покупця сплачуючи авансовий платіж за договором, останнє помилково вважало, що правовідносини між сторонами в рамках договору будуть подовжені на 2015 рік шляхом укладення відповідної додаткової угоди та переоформлення додатку щодо договірних обсягів постачання газу на 2015 рік.

Проте, підприємство-постачальник не надало згоди на подовження договору на наступний період, а запропонувало укласти новий договір з аналогічними умовами. Ці вимоги покупцем було виконано.

В свою чергу покупець вважав, що після закінчення терміну дії первісного договору, а саме 31.12.2014 року, сторони не мали ніяких правовідносин в його рамках, оскільки термін дії припинився, природний газ не постачався та не споживався, додаткові угоди про його подовження не укладались.

Сукупність цих фактів стало підставою для звернення покупця до суду, оскільки, на його думку,  ним було двічі сплачено оплату за постачання природного газу за січень 2015 року, а саме: безпідставно сплачений авансовий платіж за первісним договором та оплата за фактично спожитий газ у січні 2015 року за договором укладеним пізніше. При цьому авансовий платіж  за поставку газу за січень 2015 року було здійснено помилково, адже позивач не міг передбачити, що правовідносини за первісним договором закінчаться внаслідок укладення іншого договору з аналогічними умовами. 

Отже предметом даного судового розгляду є вимоги покупця про стягнення з продавця сплачених ним авансових грошових коштів, які безпідставно утримує продавець в зв'язку з невиконанням умов договору щодо обсягів поставки природного газу та посиланням на ст. 1212 ЦК України.    

Судом першої інстанції у задоволенні позовних вомог відмовлено.

Натомість суд апеляційної інстанції вказане рішення скасував та позовні вимоги задовольнив. На думку апеляційного суду сума, яку просить стягнути позивач, утворилася внаслідок переплати за договором поставки, який був виконаний сторонами, то зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язання, які виникли між сторонами з договору поставки.

Водночас ВГСУ скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду вказав, що аналіз норм ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: Наявність дійсного договору між сторонами виключає застосування ст. 1212 ЦК України як підставу для стягнення коштів (майна) однією стороною з іншої (ВСУ від 7 червня 2017р. у справі № 3-189гс17)

УВАГА! Спільне засідання цивільної та господарської палати ВСУ: Трохи заплутана справа, яка була винесена на спільний розгляд палат ВСУ. Спрощено ситуація наступна. Боржник не розрахувався за кредитом, і за нього на підставі договору поруки розрахувався поручитель. Боржник був ліквідований, і поручитель втратив можливість стягнути сплачені ним кошти банку з боржника в порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України - "загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави."

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, суди апеляційної та касаційної стали на бік поручителя. Проте, ВСУ  став на бік банку, скасував рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишив відмовне рішення суду першої інстанції в силі. 

Зокрема ВСУ підкресли, що правовою підставою для перерахування коштів був укладений між банком та поручителем договір поруки, який є дійсним та недійсним судом не визнавався. Позиція судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі про те, що банк не передав поручителю права вимоги до боржника на підставі 1212 ЦК України.  

Таким чином, стаття 1212 ЦК України НЕ застосовується, коли правовідносини мііж сторонами регулюються нормами зобов'язального, зокрема договірного, права. 

Аналізуйте судовий акт: Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

УВАГА: Спільне засідання цивільної та господарської палат! Важлива правова позиція ВСУ спрямована на наведення порядку у тому безладі, який існує у судовій практиці щодо спорів про захист права власності та інших речових прав.    

Теоретичне оперування юристами такими популярними словами як «реституція» та витребування майна від не менш популярного - «добросовісний набувач» часто на практиці зустрічалось з не аби якими складнощами у судах, які відмовляли у задоволенні віндикаційного, негаторного чи кондикційного позову особливо не пояснюючи чому… Як правило в таких випадках суд зазначає, що позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України.

ВСУ зазначає, що при обранні способу захисту права слід враховувати, що реституція передбачена ст. 216 ЦК України застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Тому, вимога реституції не може пред’являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано покупцем один чи декілька разів цій третій особі.

Окрім цього не тільки немає необхідності, а і не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо перепродажу майна, які були укладені після визнаного недійсним (нікчемним) першого договору в ланцюжку. В цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі ст. 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору, а саме майно перебуває у володільця на правовій підставі (наприклад договір з іншою особою),  яка оспорюється власником.  

Якщо ж майно перебуває у володільця – набувача майна без достатньої правової підстави, власник захищає своє право власності шляхом подання кондикційного позову про витребування у набувача цього майна, на підставі ст. 1212 ЦК України.      

ВСУ підкреслив, що застосовувати одночасно ст. ст. 216, 387 та 1212 ЦК України при ухваленні рішень неправильно.  

Аналізуйте судовий акт: Кондикція - це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову (Постанова ВСУ у справі № 6-3090 цс15 від 02 березня 2016р.)

 Правова позиція ВСУ у справі № 6-3090цс15: Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов’язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов’язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов’язання виникає за наявності таких умов:

3)                  набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

4)                  набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред’явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція – позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Читайте статтю: Захищаємо право власності. Кондиційний позов поряд із віндикаційним та негаторними позовами.

Аналізуйте судовий акт: Суперечлива та дивна, проте єдина, позиція ВСУ з приводу застосування судами статті 1212 ЦК України – набуття та збереження майна без достатньої правової підстави (ВСУ у справі № 6-88цс13)

 Чимало спорів точиться навколо того, як правильно застосовувати у суді ст. 1212 ЦК України  - загальні положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям , збереженням майна без достатньої правової підстави. Не менше питань і про те, як далі забрати «своє» після того як суд визнав договір недійсним, адже контрагент звичайно добровільно нічого не віддає. Магічне слово реституція знає майже кожний студент, проте як реституція виконується на практиці у кожному конкретному випадку точно мало хто може сказати. І ось це питання нарешті розглянув ВСУ.  

Спільне засідання палат ВСУ – як хвилюючи звучить! Проте у цій справі по факту – нічого. Зовсім дивна та вкрай незрозуміла позиція, яка вже знищила багато справедливих рішень про стягнення «своїх, кровних» коштів.  

У цій справі позивачем були передані відповідачу кошти за купівлю у майбутньому земельних ділянок. На підтвердження отримання коштів відповідач написав розписку, проте не боргову. Згодом земельні ділянки не були придбані і кошти не були повернуті. Позивач звернувся до суду із позовом посилаючись на ст. 1212 ЦК України. Начебто, правова підстава передачі коштів відпала, адже договірв не було, а розписка не оформлювалась як позика. Проте, ВСУ скасував рішення ВССУ і відмовив у задоволенні позову.   

ВСУ формулює висновок наступним чином: у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Цікавою є також думка: «Вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.»

Правова позиція ВСУ (постанова судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13):  У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Аналізуйте судовий акт: У зв’язку із безпідставним збагаченням міська рада стягнула з ФОП доходи, отримані від набутої без достатньої правової підстави земельної ділянки, в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України (ВГСУ від 12 січня 2017р. у справі № 922/51/15)

 По суті ця постанова ВГСУ  - це один із підходів до  притягнення до відповідальності за так зване «бездокументарне» користування земельної ділянкою, на яку все ж таки фактичний користувач має права, хоча і не оформлені у вигляді документів. І таке користування виявляється  безоплатним, чим спричиняє власнику або збитки (неодержавний дохід), або дозволяє користувачу «безпідставно збагачуватись», чим спричиняє шкоду власнику. Суди ще не визначились з єдиною практикою в цьому питанні, але кошти на користь власників з/д стягують (див. судові акти нижче). 

Ситуація наступна: ФОП на підставі рішення суду володіє нежитловою будівлею і фактично користується з/д для експлуатації та обслуговування цією будівлі. До речі цікаво, що будівлею володіє ФОП, а не фізична чи юридична особа. За загальним правилом нерухомість на ФОП не реєструється.  

Місцевою радою у 2007 році надано дозвіл на розробку проекту відведення з/д і дотепер договір оренди між місцевою радою та ФОП не укладено. Хоча межі з/д визначені відповідно до зовнішніх меж будівель, огорожі та площі перед фасадом будівлі. ФОП весь час не платить за земельну ділянку  та взагалі не обліковується як платник податку на землю з фізичних осіб. Під час обстеження з/д складено акт і встановлено, що ФОП користується з/д без державної реєстрації прав на неї.  Таким чином, у цій справі з/д згідно ст. 1212ЦУК України вважається майном набутим ФОП без достатньої правової підстави.  

Внаслідок користування майно набути без достатньої правової підстави ФОП «безпідставно збагатився» на суму 684 тис. грн. за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року (розрахунок наданий у справу місцевою радою).

ФОП також не надав доказів у справу про перешкоджання місцевою радою або іншими особами в укладанні договору оренди з/д, що свідчить про наявність саме його вини в неукладані такого договору і відповідно у безпідставному ним збагаченні. 

ВГСУ підкреслив, що у зобов'язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

При цьому, обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

У підсумку, сума безпідставного збагачення ( 684 тис. грню) була стягнута судом з ФОП. 

Аналізуйте судовий акт: ВГСУ: відмовився застосувати ст. 1212 ЦК України і стягнути кошти в сумі 6 521666, 67 грн, що були отримані Міноборони на підставі визнаного недійсним договору з суб’єктом господарювання (ВГСУ від 09 серпня 2016 р., справа № 6/363)

 Розміщуємо свіже відверто незаконне рішення ВГСУ, яке ще раз підтверджує, що навіть і після Революції гідності кошти з державних органів можливо стягнути як і раніше тільки через ЄСПЛ (або за хабар у відсотках від суми задоволеного позову). Ну не мають бажання судді просто так захищати та відновлювати порушені права.  

Уявіть собі, що сама історія розпочалась  ще 10 років тому у 2006 році, коли ТОВ уклало договір з Міноборони про викуп пайової участі (паю) МО в інших інвестиційних договорах. На підставі цього договору про вику паю ТОВ перерахувало на рахунки МО в Держказначействі  6 521666, 67 грн і це факт був встановлений суд. Суд у 2008 році визнав такий договір недійсним, рішення набрало чинності.

Ну що треба зробити, такому авторитетному органу державної влади як Міноборони, керуючись ст. 216 ЦК України. Залишити пай собі, а ТОВ повернути перераховані кошти. Звичайно цього не трапилось і ТОВ подало окремий позов про стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Справа розглядалась судами неодноразово. У лютому 2016 р. Господарський суд м. Києва задовільнив позов ТОВ, у травні 2016р. Київський апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції в силі. І тут у серпні 2016р. Суди керувались тим, що правова підстава отримання Міноборони коштів від ТОВ відпала, оскільки договір, на підставі якого ці кошти перераховувались,  визнано судом недійсним. Отже, відповідно до ст.1212 ЦК України МО зобов’язано повернути ці кошти (майно) і суд повинен захисти порушене право ТОВ, оскільки МО кошти не повертає.  Начебто, все просто і зрозуміло…

І тут ВГСУ скасовує попередні рішення і направляє справу на новий розгляд. Обґрунтування ВГСУ схоже на простий набір речень, в яких відсутній зміст. Цитуємо повністю:

«Такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.»

«Суди залишили поза увагою, що наведені вище положення законодавства спрямовані на відновлення попереднього правового та майнового стану обох сторін відповідно до засад справедливості, добросовісності та розумності, яким не відповідає зосередження в однієї зі сторін правочину одночасно переданого та отриманого нею за правочином, не надали оцінки відповідності позовних вимог приписам статті 216 Цивільного кодексу України щодо зазначеного у ній способу захисту порушеного права, а при застосуванні положень глави 83 Цивільного кодексу не перевірили обставин щодо того, в чому саме полягає збагачення відповідача за рахунок позивача (чи змінилися їх майнові активи) станом на момент звернення з позовом, та, відповідно, в чому саме полягає порушене право позивача.»

Важко уявити, що повинен робити суддя у першій інстанції при новому розгляді, щоб виконати такі незрозумілі вказівки касаційного суду. Отже, дуже сумно…

Аналізуйте судовий акт: Повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні в порядку, передбаченому статтею 1212 ЦК України (Господарський суд м. Києва, суддя Пригунов А. Б.)

 Позивач оплатив послугу платіжним дорученням на підставі рахунку - фактури, виставленого відповідачем. Відповідач послугу не надав і письмову вимогу позивача про надання послуги до встановленого строку або повернення отриманих коштів - проігнорував. В судове засідання відповідач не з‘явився і доказів надання послуги суду не надав. Суд встановив, що сторонами був укладений господарський договір у спрощений спосіб і застосував при вирішенні спору  статтю 1212 ЦК України - набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Зокрема суд зазначив, що ця норма закону застосовується і до вимог повернення виконаного однією із сторін у зобов‘язанні. Суд також прийшов до висновку, що підстава для збереження відповідачем коштів позивача відпала, оскільки відповідач не надав послуги у визначений у вимозі позивача термін.  У підсумку суд стягнув з відповідача суму коштів перерахованих позивачем на підставі рахунку-фактури.