1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Окремі несуттєві недоліки при складанні заповіту не можуть бути підставою визнання його недійсним (ВС/КЦС у справі №692/1164/18 від 24.03.2021)
Чи вірно ставити під сумнів останню волю спадкодавця лише з тих підстав, що один із спадкоємців вважає його несправедливим?
До суду звернулась донька, яка просила визнати недійсним заповіт складений на користь брата - відповідача.
В обґрунтування позивач зазначала, що заповіт має численні недоліки, зокрема, він не містить дати і місця народження заповідача, у ньому не зазначена повна назва посадової особи, яка засвідчила заповіт, не вказано, що ця особа є уповноваженою у посвідченні заповітів, заповідачу роз`яснені не ті статті ЦК України. Також не зазначено, чи прочитано заповіт в голос і чи відповідає він волевиявленню заповідача, оскільки заповіт написаний не власноручно, а за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов до висновку, що допущені недоліки при складанні заповіту не є суттєвими і не можуть тягнути за собою наслідком визнання заповіту недійсним.
Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення, однак у позові також відмовив. На думку суду, спірний заповіт в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, оскільки має вади в його посвідченні - попри те, що його складено машинописним текстом (друкарська машинка на завчасно підготовленому бланку) заповідачу не було зачитано його заповідальне розпорядження вголос.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов до висновку, що ця обставина має суттєве значення, оскільки за умови, що заповідач власноручно не писав текст заповіту, зачитування його вголос є єдиним способом переконатися, що заповідач повністю ознайомився зі своїм розпорядженням стосовно спадкового майна. Таким чином, визнавати нікчемний договір недійсним необхідності немає.
При винесенні рішення ВС проаналізував діюче на момент складення заповіту законодавство та дійшов до висновку, що останнє не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільської ради в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його уголос та підписання заповідачем, отже, у апеляційного суду не було правових підстав для висновків про порушення вимог щодо форми та посвідчення вказаного заповіту та встановлення його нікчемності.
Також, ВС наголосив, що текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписаний заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено частиною другою статті 1248 ЦК України.
З урахуванням зазначеного ВС підтвердив правомірність висновків суду першої інстанції та залишив його в силі
Аналізуйте судовий акт: Заповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави передбаченої ст. 1257 ЦК України (ВСУ від 6 вересня 2017р. у справі № 6-2424цс16)
Цікава справа де ВСУ нагадує усім, що таке «оспорюваний правочин», а що таке «нікчемний правочин», а головне те, що заповіт є також правочином і для визнання його нікчемним повинні бути правильно застосовані норми ЦК України. Висновок ВСУ полягає в тому, що при встановленні нікчемності правочину загальні норми Глави 16 ЦК України застосовуються лише тоді, коли у законі відсутня спеціальна підстава для цього. У випадку визнання заповіту нікчемним суд у рішенні обов’язково повинен вказати підставу передбачену частиною першою ст. 1257 ЦК України. При відсутності такої підстави заповіт вважається дійсним і може бути оспорений у судовому порядку.
Водночас у справі розглядався спільний заповіт подружжя укладений на підставі ст. 1243 ЦК України. Суд прийшов до висновку, що безоплатна приватизація житлової площі не є спільним майно подружжя оскільки така житлова площа не була придбана за рахунок доходу подружжя, а фактично була отримана у «дар» від держави. Тому приватизована житлова площа (квартира) не може бути предметом спільного заповіту подружжя, хоча для цього необхідно судом визнати такий заповіт недійсним.
Правовий висновок ВСУ у справі 6-2424цс16: Судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України, тощо), та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Аналізуйте судовий акт: Сам факт, що заповідач не був присутній у офісі нотаріуса під час технічного виготовлення тексту заповіту, не є підставою для визнання заповіту недійсним (апеляційний суд Київської області справа № 361/7711/15-ц, 24.05.16)
Судове рішення апеляційного суду, залишене без змін касаційним судом, стосується низки важливих питань, яки окреслюють категорії «таємниці заповіту», «дійсного волевиявлення заповідача», «місця складання заповіту», тощо.
Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом та просила визнати недійсним заповіт з підстав, передбачених ст. 1257 ЦК України, стверджуючи, що заповіт складений особою безнадійно хворою за день до смерті, а тому волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, з порушенням вимог закону щодо форми заповіту та його посвідчення.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено в задоволенні позову, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції, надавши декілька важливих в цій ситуації висновків.
Так, суд зазначив, що сам факт наявності у заповідача тяжкої хвороби (онкологічного захворювання) не є достатнім доказом фізичної неспроможності заповідача в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, він не виключає можливість для нотаріуса посвідчити підписаний у її присутності заповіт, і не є обставиною, про яку вказано у ст.ст.1248, 1252 ЦК України.
Суд вказав, що сам факт технічного підготування тексту заповіту після бесіди нотаріуса з заповідачем і з'ясування його дійсної волі щодо змісту заповіту, з використанням комп'ютерної техніки в офісі нотаріуса - у тій послідовності дій, як їх виконав нотаріус, - не вказує на неправдивість відомостей щодо місця складення і посвідчення заповіту.
Беззаперечно у даному випадку вважається, що заповіт складений заповідачем за місцем його проживання, тобто за місцем, де заповідач здійснив вольове розпорядження на випадок його смерті, де він підписав заповіт у присутності нотаріуса, і де нотаріус його посвідчив, - а не у іншому місці, без його особистого виїзду до офісу нотаріуса, і посвідчений заповіт нотаріусом також за місцем проживання заповідача.
Сам факт, що заповідач не був присутній у офісі нотаріуса під час технічного виготовлення тексту заповіту і його роздрукування, не є підставою для визнання заповіту недійсним; даний факт не є викривленням волі заповідача чи його фальсифікації, або актом тиску на нього, або порушенням таємниці заповіту, оскільки такі дії вчинені безпосередньо нотаріусом (іншого не доведено) - тобто єдиною довіреною у даному питанні (складенні заповіту) посадовою особою.
Аналізуйте судовий акт: Заповіт складений зі слів спадкодавця та не зачитаний останнім в голос є нікчемним (ВССУ від 29.03.2017р. у справі № 607/18133/15-ц)
В практиці досить часто трапляються зловживання нотаріусами та зацікавленими осбами при складенні заповітів особами, які хворіють на тяжку хворобу у зв'язку із чим вживають сільнодіючі препарати які частково знижують свідомість, що позбавляє заповідачів обє'ктивно оцінювати дійсність.
В даному випадку, судом першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемний.
Згідно з ч. 2 ст. 1248 ЦК України передбачено обов'язкове дотримання необхідних вимог при посвідченні заповіту, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Однак такі вимоги закону нотаріусом додаржані не були, що потягло за собою визнання заповіту недійсним..
В свою чергу ВССУ погодився із такими висновками нижчестоящих судів та залишив зазначені рішеня без зміни.
Аналізуйте судовий акт: Підставою для визнання заповіту недійсним може бути не просто хвороба, навіть, важка, а абсолютна неспроможність заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ВССУ, № 343/1571/14-ц, від 26.10.16)
Позивачка звернулася до суду, зокрема, із позовом про визнання заповіту від 23 червня 2009 року недійсним, посилаючись на те, що їхня з відповідачем тітка в останні роки життя тяжко хворіла, у зв'язку з чим потребувала постійного лікування та догляду. Вона, позивачка, здійснювала догляд за тіткою та надавала кошти на її лікування. 23 липня 2007 року тітка склала заповіт на її ім'я. Їй відомо, що з травня 2009 року перед смертю тітки до неї почала навідуватись відповідачка, хоча раніше ніколи не навідувалась до тітки, не надавала їй жодної допомоги і не утримувала її матеріально. У тітки не було жодних підстав, причин і мотивів складати новий заповіт на користь відповідачки, у момент вчинення заповіту вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову в частині визнання заповіту недійсним відмовлено.
ВССУ рішення судів залишив без змін, виходячи з наступного. Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи заповідач дійсно страждала психічним розладом - органічним розладом особистості та поведінки (органічного психосиндрому), внаслідок дисфункції головного мозку у формі глибокої астенії, зумовленої соматичним захворюванням (термінальна стадія ракової інтоксикації). Зазначене захворювання значно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Разом з цим проведеним експертним дослідженням не зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджується про те, що захворювання заповідача істотно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними.
Між тим, підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України№ 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року.