Стаття 903. Плата за договором про надання послуг

Аналізуйте судовий акт: ГОНОРАРУ УСПІХУ – БУТИ! Якщо він розумний, співмірний із ціною позову та складністю справи і правильно прописан у договорі про надання правової допомоги (ВП ВС у справі № 904/4507/18 від 12 травня 2020р.)

Законодавство не містить визначення поняття «гонорар успіху», і ця прогалина вже давно стала виключною правовою проблемою для формування єдиної судової практики щодо відшкодування судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. В теорії «гонорар успіху» – це договірна форма оплати юридичних послуг (роботи адвоката), яка здійснюється лише у випадку отримання адвокатом певного правового результату передбаченого договором про надання правової допомоги з клієнтом.

В Україні багато суддів розглядають укладений між адвокатом та клієнтом договір про надання правової допомоги відповідно до ст. 903 ЦК України як договір про надання послуг, а сам гонорар адвоката згідно ст. 632 ЦК України вважають ціною такого договору. На їх думку додаткова винагорода адвоката за досягнення певного результату, хоча і передбачена договором про надання правової допомоги, проте не є юридичною послугою за своєю правовою природою та не відноситься до судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу згідно ст. ст. 123, 126 ГПК України. Тобто, іншими словами обов’язковий результат не є професійною правничою допомогою, тому не відшкодовується.

У цій справі саме з цих причин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив позивачу у стягненні з відповідача гонорару успіху в сумі 5000,00 грн. Хоча при цьому суд стягнув з відповідача інші обґрунтовані документами витрати на професійну правничу допомогу, які не стосувалися гонорару успіху.

Справа потрапила на Велику Палату ВС.

Суд касаційної інстанції розглянув договір про надання правової допомоги та додаткову угоду до нього відповідно до умов яких гонорар адвоката складався з двох частин. Так пункт 4.1 передбачав, що клієнт незалежно від того, чи досягнуто мету представництва, сплачує адвокату за представництво: в господарському суді першої інстанції - 5 000 грн; в господарському суді апеляційної інстанції - 1 000 грн; в господарському суді касаційної інстанції - 1 000 грн. А пункт 4.2 передбачав, що якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн.

ВС підкреслив, що гонорар успіху є складовою частиною гонорару адвоката передбаченого договором про надання правової допомоги, і є дійсним зобов’язанням, яке відповідає стаття 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Розмір загального гонорару адвокату передбаченого договором про надання правової допомоги не виходить за межі розумності.

Суди відмовляючи у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат помилково не врахували, що ця сума визначена у твердому розмірі під відкладальною умовою, є розумною, співмірною із ціною позову та складністю справи. Тому має місце порушення статей 123, 126 ГПК України, що має наслідок скасування цих відмовних рішень та ухвалення нового, яким задовольняється заява про розподіл судових витрат, зокрема стягнення з відповідача гонорару успіху.

Звісно залишається ще багато невирішених питань у проблемі «гонорар успіху». Наприклад чи будуть суди задовольняти відшкодування судових витрат стороні, коли гонорар успіху визначений у % від виграної суми, або коли спір немайновий, тобто немає ціни позову, а сума гонорару чимала, або взагалі у кримінальних провадженнях, де з цим питанням глухо… Хоча так чи інакше, але ВС ВП на правильному шляху.