Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 126. Витрати на професійну правничу допомогу

1. Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Витрати на правничу допомогу, покладаються на міську раду, а не на прокуратуру, що діє в інтересах держави. За скаргу на дод. рішення про витрати на правничу допомогу, суд. збір - не справляється (ВС КГС №922/3439/19від 22.02.2021 р.)

Два важливих висновки зробила колегія суддів ВС КГС у цьому рішенні. Перший висновок стосується визначення конкретного суб’єкта - на якого повинні покладатися витрати на професійну правничу допомогу, у випадку, якщо прокуратура, діючи в інтересах держави в особі міської ради, подавала позов, у задоволенні якого відмовлено. Тобто - простими словами - хто має компенсувати витрати відповідача на адвоката, якщо на протилежній стороні прокуратура, яка діє в особі органу місцевого самоврядування - прокуратура чи ОМС? Другий висновок стосується питання справляння судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Фабула судового акту: Місцева прокуратура в інтересах держави в особі міської ради звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, розпорядження якою здійснює міська рада. Судом першої інстанції у задоволені позову прокуратури було відмовлено. В процесі розгляду справи відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу (адвоката) у розмірі 20 000 грн.- тому подав заяву на прийняття додаткового рішення про їх розподіл (фактично - покладення їх на прокуратуру).

Додатковим рішенням господарський суд постановив стягнути із прокуратури витрати на проф.правничу допомогу у розмірі 11000 грн. Апеляційний суд - навпаки, скасував додаткове рішення суду першої інстанції, відмовив у стягненні із прокуратури цих витрат, обґрунтовуючи тим, що такі підлягають стягненню із міської ради, а не з прокуратури. Разом із цим, ще й поклав на відповідача судовий збір, сплачений прокуратурою за подання апеляційної скарги на це додаткове рішення про розподіл витрат на правову допомогу.

Не погодившись, відповідач подав касаційну скаргу, в якій обґрунтовував і обов’язок саме прокуратури відшкодовувати витрати на правову допомогу, і те що апеляційна скарга на таке додаткове рішення про розподіл судових витрат не є об’єктом справляння судового збору.

ВС КГС задовольнив касаційну скаргу частково - скасувавши рішення в частині сплати судового збору, водночас спростувавши висновок що прокуратура має компенсувати витрати на правову допомогу, бо вона подавала позов.

Отже у цій справі ВС КГС вказав:

Щодо суб’єкту зобов’язаного компенсувати витрати на правову допомогу:

Згідно із частинами 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі статтями 4, 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього ГПК, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами - особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Правовий аналіз норм, в тому числі 1, 2 статті 126 ГПК- свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

У справі, що розглядається, за позовом прокурора в інтересах держави в особі міської ради статусу позивача набула саме міська рада. Матеріали справи не містять заперечень міської ради щодо подачі цього позову. Навпаки, міськрада направила лист про неможливість самостійного звернення до суду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем у зв`язку з розглядом справи мають покладатися на міську раду, а не на місцеву прокуратуру.

Щодо судового збору за апеляційну скаргу на додаткове рішення:

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина 5 статті 244 ГПК ). За змістом пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК до апеляційної скарги додаються докази про сплату судового збору. Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 3 Закону “Про судовий збір” судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 дійшов висновку, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов'язаний перевірити повноту сплати судового збору відповідно до вимог закону залежно від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову.

Верховний Суд у справі № 240/6150/18 (постанова від 20.12.2019) дійшов висновку, що судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.

У постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19 вказано - що розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Тому, касаційна скарга на постанову апеляційного суду, прийняту за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об'єктом справляння судового збору.

Апеляційним господарським судом не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про судовий збір", викладених у вищенаведених так й інших постановах, а тому цю (оскаржувану) постанову апеляційного суду в частині стягнення з відповідача на користь прокуратури судового збору за апеляційну скаргу на додаткове рішення суду - скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду

Аналізуйте судовий акт: Зменшення суми судових витрат на правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо НЕСПІВМІРНОСТІ заявлених іншою стороною витрат із складністю виконаної роботи (КГС/ВС у справі № 910/16803/19 від 19.07.2021)

Чергова, але цікава справа щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про попередні витрати, які відповідач очікує понести у зв’язку із розглядом справи у розмірі 1 000,00 грн.

Пізніше він подав до суду докази понесення витрат на правову допомогу, розмір якої значно перевищував цю суму - 37 500,00 грн.

З приводу наведеного ВС зауважив, що згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката дійсно має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Цікавою є оцінка ВС заперечень позивача щодо поданих відповідачем доказів розміру відшкодування витрат про надання правової допомоги.

Щодо твердження, що заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу не підтверджується поданими до заяви документами ВС вказав на таке.

Так, помилкою позивача було, що він фактично, зазначав, що заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу не підтверджується поданими до заяви документами, а не те, що вони неспівмірні зі складністю справи.

Від позивача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно неспівмірності заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із касаційним розглядом справи не надходило. Таким чином, ВС зауважив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Аналізуйте судовий акт: Приїзд адвоката до суду чи іншої установ є складовими правничої допомоги, а тому його вартість підлягає відшкодуванню (КГС/ВС у справі № 910/7586/19 від 25.05.2021)

Розмір витрат на професійну правничу допомогу є поняттям оціночним, адже неможливо абсолютно точно виміряти в грошовому еквіваленті вартість послуг адвоката.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У цій справі скаржник звернувся до ВС з касаційною скаргою, в якій просив змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення витрат на правову допомогу.

На переконання скаржника, направлення відзиву або пояснень засобами поштового зв’язку, приїзд адвоката його опонента до суду та очікування для участі у судовому засіданні не могли бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, а тому їх відшкодування необґрунтовано внесено до переліку послуг адвоката.

Позиція ВС: Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

З огляду на це, такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

Аналізуйте судовий акт: Зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу можливе ЛИШЕ за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам (ОП КГС у справі № 910/13071/19 від 20.11.2020)

Аналіз судових рішень, у яких касаційні суди висловлюють свої позиції щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, викликають жвавий інтерес у колег. Найчастіше, що можна прочитати у коментарях читачів є думка про те, що суди не в праві втручатись у договірні відносини, які існують між адвокатом та його клієнтом та повинні відшкодовувати витрати на професійну правову допомогу у обсязі, який вказано у відповідних заявах та суми яких підтверджуються належними та допустимими доказами.

Я так категорично поділяю таку думку колег. Так, мною неодноразово у своїх дописах зазначалось, що саме повне відшкодування витрат на правову допомогу не тільки буде відповідати самій по собі меті такого стягнення, а й додатково стимулювати сторони спорів утримуватись від свавільного порушення прав іншої сторони. Але суди не дуже бажають слухати позицію адвокатської спільноти.

Але ж є і гарні новини.

«Лед тронулся» як сказав О. Бендер.

В даному дописі увазі читача пропонується постанова Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у якій останній констатував, що втручання в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару може мати місце лише за наявності певних обставин.

Все як у старому анекдоті: « Но! Есть один нюанс…»

Досить лірики, перейдемо до аналізу судового рішення.

У даній справі позивачем на рішення судів першої та апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу.

Відповідач проти її задоволення заперечив тау відзиві на скаргу , зокрема, зазначив, що у цій справі визначено здійснити перегляд постанови апеляційного суду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; відтак, вимоги позивача про стягнення 5 000 грн. за участь його представника у судовому засіданні є безпідставними. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, підтверджуючим документом витрат на професійну правничу допомогу є договір, розрахункові, інші фінансові документи, які скаржником не надано. Отже, спірні витрати позивача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Переглядаючи цю справу ОП КГС зробила висновок про те, що відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення передбачене ст. 129 ГПК України є одним із принципів господарського судочинства. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Однак, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

У даній справі відповідачем не надано Верховному Суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування, а тому його доводи в цій частині визнано необґрунтованими.

Аналізуйте судовий акт: Зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу можливе ЛИШЕ у разі заявлення відповідного клопотання сторони (ВС/КГС у справі № 911/4242/15 від 24.11.2020)

Жодного разу коли я аналізую судові рішення пов’язані із вирішенням питань, пов’язаних із відшкодуванням витрат на професійну правову допомогу, а саме зменшення розміру такого відшкодування судами мною оволодіває щонайменше обурення такою позицію судів.

На моє глибоку переконання суди у жодному разі не мають будь-якого права вмішуватись у договірні відносини адвоката та його клієнта і не «рахувати чужі гроші».

Існує безліч прикладів того як за надання правової допомоги клієнти сплачують суми, які значно перевищують суму позову, оскільки окремі питання є дуже принциповими для такої сторони. І чому клієнт чиї права було порушено не має права на повне відшкодування гонорару сплаченого адвокату?

Вважаю, що саме повне відшкодування витрат на правову допомогу стане так би мовити додатковим фільтром від порушення прав і свобод, а також від подання необґрунтованих позовів від різноманітних «сутяжников».

Нещодавно мною на даному ресурсі мною було проаналізовано постанову Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц (ВС/КЦС: В окремих випадках суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу (ВС/КЦС у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020). Для того щоб не вдаватись у подробиці даної постанови пропоную читачу ознайомитись із даним рішенням самостійно.

Однак, рішення, яке сьогодні пропонується до уваги іде дещо в розріз з такою позицією КЦС і я вважаю, що саме така позиція суду є обґрунтованою та законною.

У даній справі господарським судом розглядалась скарга підприємства на бездіяльність державного виконавця, яку було задоволено. Одночасно суд стягнув з органу ДВС витрати на професійну правову допомогу в 2900 грн., хоча скаржником заявлялась вимога про стягнення з ДВС вказаних витрат в сумі 4650 грн.

Приймаючи таке рішення господарський суд виходив з того, що надання консультації із питань практичного застосування норм чинного законодавства, виконавчого та виконавчо-процесуального законодавства щодо аналізу правовідносин між сторонами, які виникли у виконавчому провадженні та зумовлені здійсненням відповідного оскарження бездіяльності органу Виконавчої служби та за процесуально-правовий супровід, підготовки тексту скарги в розмірі 3 години є завищеними, оскільки представник скаржника неодноразово звертався до господарського суду Київської області зі скаргами на дії Виконавчої служби змінюючи, при цьому, лише періоди, за якими виконавчі дії не вчинялись, а також враховуючи ідентичність поданої скарги до вже розглянутих судом скарг, за якими стягнуто витрати на правничу допомогу.

Апеляційний суд з такою позицією суду першої інстанції погодився.

Вказані висновки стали підставою для звернення скаржника до Касаційного господарського суду із касаційною скаргою.

При цьому на думку автора касаційної скарги обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а не є правом або обов’язком суду.

Касаційний господарський суд з такими доводами погодився.

У своїй постанові КГС вказав, що за положеннями ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Згідно ч. 5 ст. 126 ГК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому ч. 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Крім того, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

У даній справі орган ДВС із такою заявою до суду не звертався, а тому рішення про зменшення витрат на професійну правову допомогу було прийнято необґрунтовано.

Аналізуйте судовий акт: У підсумку відшкодовуються витрати на правничу допомогу, які сплачені стороною тільки адвокату, а не іншим особам, при цьому тільки суд визначає їх реальність та зменшує на власний розсуд (ВС/КГЦ від 13 лютого 2020р. у справі № 910/2170/18)

Спочатку – посмішка :) Київська міська рада тричі програла у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій спір із земельного питання в очевидному. СКВЕР знищувати заборонено. Але посмішка не в цьому. Суд першої інстанції стягнув з Київської міської ради 140 000,00 гривень витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. За апеляційною скаргою Київської міської ради суд апеляційної інстанції зменшив суми витрат до 25 000,00 гривень. Але цього Київській міській раді здалося замало. Нею буда подана касаційна скарга, в якій ВС просили зменшити витрати на професійну правничу допомогу до нуля.

Суд касаційної інстанції зі скреготом зубів погодився із тим, що «до нуля» зменшувати незаконно, все ж таки Київська міська рада суд програла, проте погодився із зменшенням судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу до 25 000 гривень та зазначив наступне.

"Справа є нескладна, а витрати завищені", або.... "враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у зменшеній апеляційним господарським судом сумі."

При цьому судами ігноруються частини 4, 5, 6, ст. 126 ГПК України, про те що саме відповідач повинен доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, а не суд критично оцінювати розмір таких витрат та зменшувати їх. Слід додати, що Київська міська рада окрім загальних фраз про завищення витрат жодним чином не довела доказами цю заяву.

Хоча заслуговує на увагу той висновок, що відповідно до ст. 126 ГПК України та ст. ст.1, 6 ЗУ «Про адвокатську діяльність» на сторону, що програла справу покладаються лише ті витрати сторони, що виграла, які були сплачені нею лише адвокату, а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

У позивача була усе, що передбачено усім: і договір про надання правової допомоги, і додаткова угода про надання правової допомоги із визначенням суми, і акт виконаних робіт, і платіжне доручення про фактичну оплату суми правової допомоги, і довіреність на представників, тощо. Проте це все не має значення, коли суд вдається до власного аналізу реальності понесення витрат на правничу допомогу, її дійсності та необхідності, розумності її вартості виходячи із конкретних обставин справи і таке інше.

Отже, суб’єктивна думка суду є вирішальною при визначенні розміру відшкодування стороні понесених витрат на професійну правничу допомогу, а особистість відповідача – Київської міської ради – мабуть визначальною при встановленні меж її зменшення. І у цьому питанні нам далеко ще навіть не до США, а до Росії….

Аналізуйте судовий акт: За умови належного підтвердження витрати на професійну правничу допомогу стягуються і у випадку, коли фактично ще НЕ сплачені стороною, а тільки мають бути сплачені (ВС/ОП/КГС, № 922/445/19 від 03 жовтня 2019 р.)

Важлива постанова ОП ВС КГС про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу у господарському процесі, в порядку передбаченому ст., ст. 126, 129 ГПК України, яка не збігається з іншими актами ВС з цього питання.
Позивач виграв справу и просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну технічну допомогу у сумі 35 000,00 грн. Суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача лише 19 500,00 грн, оскільки така сума була підтверджена платіжними дорученнями про фактичну сплату позивачем коштів на рахунок адвокату. Решта - стягнута не була, оскільки на момент ухвалення рішення не була перерахована адвокату, хоча її перерахування передбачалося наданими позивачем документами.

Суд касаційної інстанції в цій частині скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким стягнув з відповідача залишок заявлений позивачем. Більш того ВС стягнув і витрати на професійну правничу допомогу понесені позивачем під час оскаржень відмовного рішення суду першої інстанції в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

ВС аналізуючи ГПК прийшов до висновку, що "витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)."

Дивно, але такий висновок суперечить, наприклад Постанові ВС від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, в якій навпаки наголошувалось, що стягуються лише фактично понесені витрати, тобто витрачені вже кошти.

В цій постанові ВС також підтвердив, що зменшення витрат на професійну правничу допомогу можливо лише за умови подання суду до початку дебатів відповідного клопотання протилежної сторони, а не за власною ініціативою суду. При цьому тягар доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Аналізуйте судовий акт: Відповідач переміг у касаційному суді: його витрати на адвоката стягуються з позивача, але їх розмір може бути зменшений судом за певних обставин (ВС/КГС у справі № № 923/567/17 від 11 червня 2018р.)

Проблема відшкодування стороною витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, тієї що програла суд, завжди розбурхувала уми непересічених юристів та постійно впиралася у суддівську консервативність. Навіть із прийняттям нових процесуальних кодексів, де цій проблемі присвячений ряд статей, ми поки що не маємо загальнопоширеної практики, про яку впевнено можна було б говорити клієнту, коли попередньо розраховуємо так званий бюджет справи.

Але вже почали з’являтися деякі більш менш зрозуміли підходи вищих судів до визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, і ця Додаткова постанова у господарській справі саме про це.

Від самого початку питання відповідача в усіх інстанціях абсолютно справедливе: «Я змушений судитися, чому я повинен витрачати кошти на адвокатів і не повертати їх за рахунок позивача після того як виграю у суді».

Так, пенсіонери, які звільнені законом від оплати судового збору, подали в господарський суд позов про визнання недійсними рішень загальних зборів відповідача. У задоволенні позову було відмовлено, проте пенсіонери оскаржили рішення суду першої інстанції у апеляційному та касаційному порядку і теж програли.

Згодом відповідач звернувся до ВС/КГС, із заявою про здійснення розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції та ухвалення додаткового рішення(який забувся це зробити відразу). ВС/КГС ухвалив Додаткову постанову, якою частково задовільнив вимоги відповідача.

Відповідач зробив все як то кажуть «по уму» - кошти були фактично сплачені на рахунок адвоката на підставі договору про надання правової допомоги, рахунку та був підписаний акт виконаних робіт.

Проте для ВС/КГС цього було замало. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідно до ст. 126 ГПК України витрати сторони справи на професійну правничу допомогу повинні бути співмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Це важливий висновок, і очевидно тепер суди за власним переконанням будут перевіряти співмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу із тим, що де-факто відбулося.

У цій справі ВС/КГС назвав неспівмірним час та вартість підготовки відзиву на касаційну скаргу, які відповідач оцінював у 8 год*600 грн/год = 4800,00грн. Оскільки адвокат відповідача приймав участь у розгляді справи і у суді першої інстанції, і у суді касаційної інстанції така сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною. ВС/КГС вважає співмірною в такому випадку суму 1 200,00 грн (з розрахунку 2 год*600 грн/год). З цієї ж причини взагалі не були відшкодовані витрати на аналіз адвокатом законодавства у сумі 1000,00 грн. (2 год по 500,00 грн/год.).

Інший приклад – добові адвоката, який приїхав з Херсону в Київ для прийняття участі в судовому засіданні суду касаційної інстанції. Відповідач визначив суму добових у 1000,00грн, проте ВС/КГС взагалі не задовільнив їх за недоведеністю. І це незважаючи на те, що такі витрати були прямо передбачені саме договором про надання правової допомоги укладеного між відповідачем та адвокатом, про такі витрати іде також мова у ст. 30 ЗУ «про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Були відшкодовані лише кошти витрачені адвокатом на переїзд Херсон-Київ-Херсон, тому що до матеріалів справи були залучені квитки на транспорт.

Отже, маємо таку постанову у господарському судочинстві, і тепер слово за адвокатами. Тобто, готуємо документи для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та доводимо їх суду вже по - новому…

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0