Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 30. Гонорар

1. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

2. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

3. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: ГОНОРАРУ УСПІХУ – БУТИ! Якщо він розумний, співмірний із ціною позову та складністю справи і правильно прописан у договорі про надання правової допомоги (ВП ВС у справі № 904/4507/18 від 12 травня 2020р.)

Законодавство не містить визначення поняття «гонорар успіху», і ця прогалина вже давно стала виключною правовою проблемою для формування єдиної судової практики щодо відшкодування судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. В теорії «гонорар успіху» – це договірна форма оплати юридичних послуг (роботи адвоката), яка здійснюється лише у випадку отримання адвокатом певного правового результату передбаченого договором про надання правової допомоги з клієнтом.

В Україні багато суддів розглядають укладений між адвокатом та клієнтом договір про надання правової допомоги відповідно до ст. 903 ЦК України як договір про надання послуг, а сам гонорар адвоката згідно ст. 632 ЦК України вважають ціною такого договору. На їх думку додаткова винагорода адвоката за досягнення певного результату, хоча і передбачена договором про надання правової допомоги, проте не є юридичною послугою за своєю правовою природою та не відноситься до судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу згідно ст. ст. 123, 126 ГПК України. Тобто, іншими словами обов’язковий результат не є професійною правничою допомогою, тому не відшкодовується.

У цій справі саме з цих причин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив позивачу у стягненні з відповідача гонорару успіху в сумі 5000,00 грн. Хоча при цьому суд стягнув з відповідача інші обґрунтовані документами витрати на професійну правничу допомогу, які не стосувалися гонорару успіху.

Справа потрапила на Велику Палату ВС.

Суд касаційної інстанції розглянув договір про надання правової допомоги та додаткову угоду до нього відповідно до умов яких гонорар адвоката складався з двох частин. Так пункт 4.1 передбачав, що клієнт незалежно від того, чи досягнуто мету представництва, сплачує адвокату за представництво: в господарському суді першої інстанції - 5 000 грн; в господарському суді апеляційної інстанції - 1 000 грн; в господарському суді касаційної інстанції - 1 000 грн. А пункт 4.2 передбачав, що якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн.

ВС підкреслив, що гонорар успіху є складовою частиною гонорару адвоката передбаченого договором про надання правової допомоги, і є дійсним зобов’язанням, яке відповідає стаття 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Розмір загального гонорару адвокату передбаченого договором про надання правової допомоги не виходить за межі розумності.

Суди відмовляючи у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат помилково не врахували, що ця сума визначена у твердому розмірі під відкладальною умовою, є розумною, співмірною із ціною позову та складністю справи. Тому має місце порушення статей 123, 126 ГПК України, що має наслідок скасування цих відмовних рішень та ухвалення нового, яким задовольняється заява про розподіл судових витрат, зокрема стягнення з відповідача гонорару успіху.

Звісно залишається ще багато невирішених питань у проблемі «гонорар успіху». Наприклад чи будуть суди задовольняти відшкодування судових витрат стороні, коли гонорар успіху визначений у % від виграної суми, або коли спір немайновий, тобто немає ціни позову, а сума гонорару чимала, або взагалі у кримінальних провадженнях, де з цим питанням глухо… Хоча так чи інакше, але ВС ВП на правильному шляху.

Аналізуйте судовий акт: Отримання гонорару готівкою можна підтверджувати БУДЬ-ЯКИМ документом (квитанція, акт, розписка тощо) (ВС/КАС № 727/4597/19 від 16.04.2020)

Чого суди не видумують аби не приймати рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стороні у справі. І квитанція не така, і акт написаний не вірно, «а де ж ваша касова книга?».

І що є найприкрішим як для адвокатів так і для їх клієнтів таких рішень безліч.

Однак, все ж таки з’явився «луч света в темном царстве», який, як я сподіваюсь, наведе лад у даному питанні.

У даній справі позивач у справі на користь якого було постановлено рішення звернувся до суду із заявою про видачу додаткового рішення у справі щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із правничою допомогою додавши до нього копію додатку до договору про надання правової допомоги, квитанцію про отримання адвокатом коштів та акт виконаних робіт.

Судом першої інстанції такі вимоги було задоволено.

Проте, апеляційний суд за скаргою відповідача таке рішення скасував і у відшкодуванні витрат відмовив мотивуючи своє рішення тим, що з наданих позивачем документів неможливо встановити факт оплати вказаних послуг, оскільки заявник не надав доказів, що його адвокат має касу і веде касову книгу, надаючи до суду як доказ оплати послуг адвоката квитанцію про отримання коштів, виписану самим адвокатом.

Таке рішення апеляційного суду було оскаржено у касаційному порядку.

Касаційний адміністративний суд касаційну скаргу задовольнив та у своїй постанові вказав, що за нормами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 13 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів» та Положення «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Аналізуйте судовий акт: Для підтвердження розміру витрат на професійну правову допомогу адвокату слід САМЕ у договорі з клієнтом визначати механізм розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. (ВС/КГС у справі № 922/1163/18 від 06 березня 2019 р).

На превеликий жаль для адвокатів питання компенсації їх гонорарів за рахунок іншої сторони, яка програла спір, залишається у судовій практиці надзвичайно заформалізованим. Судді начебто спеціально вигадують все нові та нові причини, щоб відмовляти у вимозі про стягнення гонорару з протилежної сторони або хоча б зменшувати суму такого стягнення. Для більшої переконливості відбувається і посилання на практику ЕСПЛ, зокрема в цій справі на рішення «Лавентс проти Латвії», в якому зазначається, що відшкодовуються витрати, які мають розумний характер.

Звичайно це шкодить процесу мирових домовленостей між сторонами та спонукає до нескінчених оскаржень процесуальних рішень.

Так, у цій справі підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 28 000,00 грн. до 14 000,00 грн. для суду касаційної інстанції стала відсутність у договорі пунктів щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, а умова про те, що гонорар оплачується на підставі рахунку виявилася недостатньою. Тобто, погодинний розрахунок затраченого часу адвоката на супроводження справи наведений у рахунку та сплачений клієнтом на думку суду не є достатнім доказом для стягнення такої суми. Суд суб’єктивно зменшує суму витрат оплачену клієнтом, чим фактично втручається у договірний процес відносин між адвокатом та клієнтом.

Слід підкреслити, що для обґрунтування суми витрат на професійну правничу допомогу адвокат посилається на рішення обласної Ради адвокатів, яким встановлено рекомендовану (мінімальну) ставку адвокатського гонорару за годину роботи, тобто намагається підвести під розрахунок певну нормативну основу. Проте ВС вважає таке рішення рекомендаційним, і не застосовує його у конкретному випадку. Суд касаційної інстанції посилається на ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і приходить до висновку, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Таким чином, пункт у рахунку адвоката, про те що рахунок є невід’ємною частиною договору на професійну правничу допомогу НЕ працює.

Аналізуйте судовий акт: Відповідач переміг у касаційному суді: його витрати на адвоката стягуються з позивача, але їх розмір може бути зменшений судом за певних обставин (ВС/КГС у справі № № 923/567/17 від 11 червня 2018р.)

Проблема відшкодування стороною витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, тієї що програла суд, завжди розбурхувала уми непересічених юристів та постійно впиралася у суддівську консервативність. Навіть із прийняттям нових процесуальних кодексів, де цій проблемі присвячений ряд статей, ми поки що не маємо загальнопоширеної практики, про яку впевнено можна було б говорити клієнту, коли попередньо розраховуємо так званий бюджет справи.

Але вже почали з’являтися деякі більш менш зрозуміли підходи вищих судів до визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, і ця Додаткова постанова у господарській справі саме про це.

Від самого початку питання відповідача в усіх інстанціях абсолютно справедливе: «Я змушений судитися, чому я повинен витрачати кошти на адвокатів і не повертати їх за рахунок позивача після того як виграю у суді».

Так, пенсіонери, які звільнені законом від оплати судового збору, подали в господарський суд позов про визнання недійсними рішень загальних зборів відповідача. У задоволенні позову було відмовлено, проте пенсіонери оскаржили рішення суду першої інстанції у апеляційному та касаційному порядку і теж програли.

Згодом відповідач звернувся до ВС/КГС, із заявою про здійснення розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції та ухвалення додаткового рішення(який забувся це зробити відразу). ВС/КГС ухвалив Додаткову постанову, якою частково задовільнив вимоги відповідача.

Відповідач зробив все як то кажуть «по уму» - кошти були фактично сплачені на рахунок адвоката на підставі договору про надання правової допомоги, рахунку та був підписаний акт виконаних робіт.

Проте для ВС/КГС цього було замало. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідно до ст. 126 ГПК України витрати сторони справи на професійну правничу допомогу повинні бути співмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Це важливий висновок, і очевидно тепер суди за власним переконанням будут перевіряти співмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу із тим, що де-факто відбулося.

У цій справі ВС/КГС назвав неспівмірним час та вартість підготовки відзиву на касаційну скаргу, які відповідач оцінював у 8 год*600 грн/год = 4800,00грн. Оскільки адвокат відповідача приймав участь у розгляді справи і у суді першої інстанції, і у суді касаційної інстанції така сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною. ВС/КГС вважає співмірною в такому випадку суму 1 200,00 грн (з розрахунку 2 год*600 грн/год). З цієї ж причини взагалі не були відшкодовані витрати на аналіз адвокатом законодавства у сумі 1000,00 грн. (2 год по 500,00 грн/год.).

Інший приклад – добові адвоката, який приїхав з Херсону в Київ для прийняття участі в судовому засіданні суду касаційної інстанції. Відповідач визначив суму добових у 1000,00грн, проте ВС/КГС взагалі не задовільнив їх за недоведеністю. І це незважаючи на те, що такі витрати були прямо передбачені саме договором про надання правової допомоги укладеного між відповідачем та адвокатом, про такі витрати іде також мова у ст. 30 ЗУ «про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Були відшкодовані лише кошти витрачені адвокатом на переїзд Херсон-Київ-Херсон, тому що до матеріалів справи були залучені квитки на транспорт.

Отже, маємо таку постанову у господарському судочинстві, і тепер слово за адвокатами. Тобто, готуємо документи для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та доводимо їх суду вже по - новому…

Аналізуйте судовий акт: Гонорар адвокату може бути невиплачен, якщо строк договору про надання правової допомоги закінчився до ухвалення вироку суду (ВССУ від 6 липня 2016р. у справі № 161/18522/15-ц)

Справа – три відмовні рішення трьох інстанцій, які ілюструють відношення суддів до оплати послуг адвокатів. Між адвокатом та клієнтом було укладеного договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого розмір гонорару становить 20% від суми, яку отримує клієнт в рахунок відшкодування шкоди. За всю історію відносин клієнт сплатив фіксовану суму – 16 тис. грн, а 20 % згідно задоволеного цивільного позову разом з ухваленим обвинувальним вироком становили біля 320 тис. грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суди встановили, що строк дії договору про надання правової допомоги закінчився у 2014р, а вирок суду був ухвалений у 2015р., тобто сторони не продовжили строк дії такого договору. Тому оплати гонорару згідно ст. 29 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» бути не може. Отже, адвокати слідкуємо за моментом припинення договорів з нашими клієнтами.
Разом з цим на прикладі цієї справи ми можемо бачити, як суди контролюють гонорари адвокатів. Так суд апеляційної інстанції визнав (дивиться тут нижче), що чинне законодавство не містить заборони на визначення розміру плати (гонорару) за надані послуги (правова допомога) у вигляді відсотків від досягнутого кінцевого результату (фактично отримуваних сум). Однак при цьому визначений сторонами гонорар повинен відповідати вимогам ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналізуйте судовий акт: Незважаючи на ухвалення обвинувального вироку гонорар адвокату виплачується згідно умов договору про надання правової допомоги (Ухвала ВССУ від 20 січня 2016 р. у справі №6-29021ск15)

Встановлено, що між клієнтом і адвокатом укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов якого останній прийняв доручення на ведення кримінальної справи в суді та органах досудового слідства. Вироком суду клієнта (підсудного) визнано винним у вчиненні злочинів передбачених зазначеними статтями та притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років з поміщенням до кримінально-виконавчої установи. Виходячи зі змісту положень ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Відповідно до статті 903 ЦК України плата за договором про надання послуг здійснюється замовником у розмірі, встановленому договором.

Суд встановив надання адвокатом правової допомоги клієнту та відсутність оплати клієнтом цієї правової допомоги, та зазначив, що обвинувальний вирок не є підставою для несплати за допомогу.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0