Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання

Аналізуйте судовий акт: Курсова різниця не є збитками чи упущеною вигодою (ВС/КЦС у справі № 127/27222/16-ц від 09 грудня 2020 р.)

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням.

В обґрунтуванні позовних вимог позивачем зазначено, що відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. В рамках цивільного позову на користь позивача стягнуто 12 000,00 Євро, що еквівалентно 126 609,12 грн, завданої злочином майнової шкоди та 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На виконання вироку позивач отримав виконавчий лист, який було направлено на виконання до районного відділу державної виконавчої служби, на час звернення до суду із вказаним позовом вирок у частині стягнення коштів не виконано. При цьому, на час вирішення цивільного позову у кримінальній справі та на момент звернення до суду з даним позовом курс євро змінився, а тому, на думку позивача, йому завдані збитки.

Позиція ВС: Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Позивач міг пред`явити до суду як позов про стягнення «курсової різниці», так і оскаржити дії державного виконавця за неналежне виконання рішення суду.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі ст. 22 ЦК України, як завдані злочинними діями відповідача збитки (а. с. 1-2). Правова й фактична підстави позову ним не змінювалися, змінювався лише розмір шкоди.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

При цьому, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Разом з тим, «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

У даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на підставі ст. 22 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги зміною «курсової різниці» Євро з урахуванням положень ст. 533 ЦК України. Проте такий позов не може бути задоволено, так як курсова різниці - не є збитками.

Аналізуйте судовий акт: Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ВСУ № 6-284цс17)

На даний час існує неодинакова правозастосовча практика щодо визначення гривневого еквіваленту грошових зобов'язань у іноземній валюті. В цій постанові ВСУ визначив, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1440000 грн., що на день передачі грошових коштів відповідало 180000 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва.

Пунктом 2 зазначеного договору обумовлено, що день остаточного розрахунку має відбутись не пізніше 1 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.

Переглядваючи справу ВССУ вказав, що суди першої та касаційної інстанцій не взяли до уваги факт отримання відповідачем грошових коштів у національній валюті в сумі 1440000 грн., та стягнули суму боргу з урахуванням курсової різниці за період неповернення позики, не зауваживши, що вимог про стягнення збитків позивач не заявляв, та взяли за основу розрахунок позивача без урахування умов договору позики.

В свою чергу ВСУ у цій постановиі висловив позицію, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2, ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Окрім цього, стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень ст. 533 ЦК України, проводиться за курсом долара США станом на 9 липня 2015 року - на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-284цс17: Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналізуйте судовий акт:  Платіж за валютним кредитом або інше валютне зобов’язання сплачується боржником у гривнях по курсу встановленому на день платежу, якщо інше не передбачено договором (ВСУ від 8 лютого 2017р. у справі № 6-1905цс16)

 Оста́вь наде́жду, вся́к сюда́ входя́щий – ця постанова ВСУ руйнує всі сподівання валютних позичальників якимось чином «викрутити» через суд питання курсу, зая яким вони мусять повертати раніше отримані валютні кредити. ВСУ висловився чітко: валютне зобов’язання виконується за курсом встановленим на день здійснення платежу або домовляйтесь с банком чи іншим кредитором. 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-1905цс16: Відповідно до статі 169 ЦК УРСР, чинної на час укладення сторонами спірних договорів, грошові зобов’язання повинні бути виражені й підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною першою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.

Закон передбачає обов’язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з’ясувати сутність такого визначення.