Стаття 1059. Форма договору банківського вкладу

Аналізуйте сужовий акт: Припинення діяльності філії банку на території АРК не є підставою для неповернення вкладникам належних ним депозитів, розміщених на підставі договорів, укладених з банком, як юридичною особою (справа № 320/9196/14-ц, 27.09.17)

 Про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» всіляко ухиляється від повернення  кримським переселенцям їхніх депозитів  важко назвати новиною. Мотивація таких дій банку приблизно така: договір банківського вкладу  укладався на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, у зв'язку з чим відокремлений підрозділ банку на території АРК припинив свою діяльність.  Крім того, РФ фактично здійснила конфіскацію майнового комплексу банку, що використовувався у банківській діяльності цього відокремленого структурного підрозділу  Були арештовані також права та зобов'язання банку, в тому числі права вимоги і борги за всіма зобов'язаннями. Майно банку на території АРК віднесено до майна, що підлягає націоналізації і обліковується як власність Республіки Крим.

За твердженням банку, викладені факти в сукупності свідчать про те, що зобов'язання за договорами ПАТ КБ «Приватбанк», укладеними працівниками «кримської Філії», банк не повинен виконувати, а за встановленими РФ правилами це здійснює автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя.

В судовому рішенні, що наведене нижче, ВССУ надав чітку і категоричну оцінку наведеним аргументам банку, що був відповідачем у цій справі за позовом позивачки про розірвання договору банківського вкладу та стягнення з відповідача на її користь суми банківського вкладу та процентів, починаючи з 02 жовтня 2013 року по 27 квітня 2015 року у розмірі 44 780 доларів США, а також компенсації  їй моральних збитків на суму 5 000 грн.

Суд зазначив, що наведені аргументи не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки:

- договір "Стандарт" був укладений між позивачкою та банком, як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську;

- учасником договору банківського вкладу з позивачкою було саме ПАТ КБ «ПриватБанк», а не його «кримська Філія», і саме воно брало на себе зобов'язання по виконанню договорів;

-  договір банківського вкладу позивача не містить вказівок на те, що при закритті Філії вкладник втрачає право на повернення своїх коштів;

- в договорі відсутня вказівка на обов'язкове місце виконання договорів, зокрема: у тому відділенні, в якому вони укладалися, а тому відсутні підстави вважати, що при конфіскації майнового комплексу філії банку умови договорів банківського вкладу можуть порушуватись.

Отже, позов був задоволений в частині стягнення з банку на користь позивачки  44 473,95 доларів США  (936 176 грн 65 коп.) В задоволенні заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, нажаль, відмовив.

Окрім договору суд визнав належними доказами довідку Кримського регіонального управління банку від 22 травня  2014 року про наявність у позивачки рахунку за депозитом «Стандарт» з грошовими коштами на суму 40 945,64 доларів США, що має належні реквізити та підпис уповноваженої особи. З роздрукованих електронних квитанцій убачається, що позивач здійснював операції з внесення до банку грошових коштів, що підтверджує інформацію про відкриття позивачем депозитного рахунку.

За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

У зв’язку з цією справою доречно нагадати про правовий висновок ВСУ у справі № 2558 цс 15, викладений в постанові від 01.06.16, згідно з яким «вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену   частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення».

Але ж в справі, що коментується, позов подавався ще у 2014 році.