Перерахунок грошового забезпечення при звільненні з ЗСУ: як захистити своє право

Питання, коли саме починається відлік строку на звернення до суду про стягнення недоплаченого грошового забезпечення, здавалося б, суто технічне. Але саме воно найчастіше стає підставою для відмови військовослужбовцю в захисті права — ще до розгляду справи по суті. В/ч посилається на пропуск строку, суд закриває провадження, і людина, яка отримала неповний розрахунок при звільненні, залишається без жодного шансу його оскаржити.

11 грудня 2025 року ситуація кардинально змінилася: Конституційний Суд України визнав неконституційним тримісячний строк звернення до суду за частиною першою статті 233 КЗпП. Розберімося, що це означає на практиці — і чому дата видання наказу про звільнення часто взагалі не має стосунку до початку відліку строку.

1. Звідки береться «тримісячний строк» і чому він застосовується до військовослужбовців

Згідно зі ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

За правилами ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

Приписами ч. 3 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Грошове забезпечення охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці».

Так, Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з новою редакцією ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

• правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);

• у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, розпочався 01.07.2023 (пп. 65.1–65.2 п. 65 постанови).

2. Рішення КСУ № 1-р/2025: тримісячний строк — неконституційний

Велика палата Конституційного Суду України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (справа № 1-7/2024(337/24)) визнала частину першу статті 233 КЗпП такою, що не відповідає Конституції України, в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат. Ця частина норми втратила чинність із дня ухвалення рішення.

Ключові аргументи Суду, які варто розуміти, щоб правильно застосовувати рішення на практиці:

• Зобов'язання роботодавця (командування) щодо виплати винагороди — триваюче. До моменту повного розрахунку кожен день невиплати чи недоплати є окремим триваючим порушенням, а не одноразовим фактом, зафіксованим датою наказу про звільнення.

• Три місяці — надмірно короткий строк саме для цієї категорії спорів, оскільки працівник (військовослужбовець), який продовжує перебувати у службових відносинах або щойно звільнився, часто не має об'єктивної можливості оперативно оцінити повноту й правильність нарахувань.

• Пов'язування строку лише з датою звільнення ставить особу, яка вже звільнена, у гірше становище, ніж військовослужбовця, який продовжує службу, — це порушує принцип рівності.

• Суд прямо застосував mutatis mutandis свою більш ранню позицію з Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012: невиплата всіх належних сум є триваючим правопорушенням, а остаточний обсяг вимог особа може визначити лише на момент його припинення — тобто на день фактичного розрахунку.

Практичний наслідок: після 11 грудня 2025 року в/ч більше не може посилатися на тримісячний строк ч. 1 ст. 233 КЗпП як на самостійну підставу для відмови в позові. Строку в його попередньому вигляді просто не існує — до моменту, поки законодавець не встановить новий, конституційний за змістом.

3. Головне практичне питання: коли саме «особа дізналася про порушення»

Скасування тримісячного строку не означає, що момент початку відліку взагалі перестав мати значення — він продовжує впливати, зокрема, на визначення розумності строку звернення в конкретній справі. Тому ключовим залишається питання: яка подія вважається моментом, коли військовослужбовець дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права?

Зазвичай військова частина намагається прив'язати цей момент до дати наказу про звільнення. Але це працює лише тоді, коли разом із наказом (чи одночасно з ним) військовослужбовцю дійсно надано належне письмове повідомлення про нараховані суми — таке, що відповідає вимогам закону. А тут і криється практична проблема.

Які вимоги висуває закон до такого повідомлення

Стаття 116 КЗпП прямо зобов'язує роботодавця письмово повідомити працівника про нараховані суми перед їх виплатою. Стаття 110 КЗпП та частина 1 статті 30 Закону України «Про оплату праці» деталізують зміст цього повідомлення — при кожній виплаті особі має бути повідомлено:

• загальну суму заробітної плати (грошового забезпечення) з розшифровкою за видами виплат — у конкретних сумах, а не у відсотках;

• розміри та підстави відрахувань і утримань;

• підсумкову суму, що фактично належить до виплати.

Уніфікованої форми розрахункового листка законодавство не встановлює, орієнтиром слугує форма П-6 (Інструкція зі статистики заробітної плати, наказ Держстату № 5 від 13.01.2004), що містить усі три обов'язкові реквізити.

Типова помилка на практиці

У переважній більшості випадків документи, якими супроводжується звільнення військовослужбовця — виписки з наказу командира частини по стройовій частині, грошові атестати, довідки для пенсійного органу — жодній із цих вимог не відповідають:

• суми зазначаються у відсотках від окладу (наприклад, премія — 535 %, надбавка — 65 %), а не в гривнях;

• відсутній розділ утримань (ПДФО, військовий збір тощо);

• відсутня підсумкова сума «до фактичної видачі»;

• за призначенням це внутрішні розпорядчі або облікові документи (для фінансової служби, для пенсійного органу), а не персональне повідомлення, адресоване саме військовослужбовцю.

Виданий в/ч грошовий атестат та довідка для нарахування пенсії слід перевіряти на відповідність вимогам ст. 116 КЗпП.

Юридичний висновок: якщо жоден із наданих документів не відповідає одночасно всім трьом вимогам, формальний обов'язок командування письмово повідомити військовослужбовця про нараховані суми ПЕРЕД виплатою вважається невиконаним. А отже, і формальної підстави відраховувати строк саме від дати наказу про звільнення немає.

4. Від якої дати тоді рахувати строк

Якщо належного повідомлення не було, момент, коли особа «дізналася або повинна була дізнатися» про порушення свого права, зміщується. Спираючись на позицію КСУ (яка, своєю чергою, відтворює позицію 2012 року) про те, що невиплата є триваючим правопорушенням, а остаточний обсяг вимог фіксується на день фактичного розрахунку, — логічним і обґрунтованим орієнтиром стає дата фактичного надходження коштів, підтверджена банківською випискою.

Це особливо принципово, коли остаточний розрахунок роздроблено на кілька траншів із розривом у часі — наприклад, основна сума перерахована через півтора місяця після дати звільнення, а залишок (додаткова винагорода чи інша виплата) — ще через два тижні окремим платежем. У такому разі:

• сам факт розтягнутого розрахунку є самостійним порушенням строку остаточного розрахунку за статтею 116 КЗпП (закон вимагає виплати в день звільнення, а не кількома платежами протягом півтора-двох місяців);

• відлік строку звернення до суду коректно вести від дати останньої з фактичних виплат, а не від дати наказу.

5. Практичний чек-лист: як не втратити шанс на перерахунок

Перш ніж погоджуватися з тезою «строк пропущено», військовослужбовцю (чи його представнику) варто послідовно перевірити:

1. Чи отримував я взагалі документ, що за формою і змістом відповідає вимогам ст. 110 і 116 КЗпП — з конкретними сумами (не відсотками), розшифровкою утримань і підсумковою сумою до видачі? Якщо ні — формальний відлік строку від дати наказу про звільнення необґрунтований.
2. Чи збігається дата наказу про звільнення з датою фактичного зарахування коштів? Якщо розрахунок здійснено пізніше та/або кількома траншами — це самостійне порушення ст. 116 КЗпП і підстава рахувати строк від дати останньої фактичної виплати.
3. Чи посилається в/ч на тримісячний строк ч. 1 ст. 233 КЗпП? Після 11.12.2025 таке посилання саме по собі не є законною підставою для відмови — ця частина норми визнана неконституційною і втратила чинність.
4. Чи є докази для суду — виписки з банківського рахунку, копії наказів, атестатів, довідок, які зафіксують і невідповідність повідомлення вимогам закону, і фактичні дати виплат?
5. Чи звернувся військовослужбовець до військової частини з письмовою заявою про одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні?

Автор консультації: Олександр Мінкін

Правозахисник, адвокат, керуючий партнер АО "Лексар"