Позовна давність — це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду.
Стаття, що коментується, передбачає скорочені строки позовної давності. Тривалість загальних строків позовної давності встановлено три роки. Загальними вони назваються через те, що їх застосовують до всіх правовідносин.
Згідно зі статтею, що коментується, до вимог про відшкодування збитків у зв´язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.
Інститут позовної давності полегшує встановлення судами об´єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Якби можливість примусового захисту порушеного права не обмежувалася певним строком, це надзвичайно утруднювало б розв´язання цивільних справ у зв´язку з більшою ймовірністю втрати доказів, можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь тощо. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників.
Позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав і обов´язків, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов´язань.
Правильне визначення початку перебігу строку позовної давності є одним із важливих і водночас складних питань, що виникають у судовій практиці при застосуванні інституту позовної давності. Неправильне його визначення призводить до штучного скорочення або подовження строку.
page
youtube
