Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання

Аналізуйте судовий акт: За несвоєчасне виконання рішення з з Казначейства на користь позивача можуть бути стягнуті інфляційні втрати та 3% річних з наступного дня після спливу 3 місяців від пред`явлення виконавчого документа (ВС КГС №910/479/21 від 11.01.2024 р.)
 Товариство стягнуло в судовому порядку з Державного бюджету України суму коштів в розмірі 1114723 грн на відшкодування матеріальної шкоди. Однак, після видання судом наказу і направлення його стягувачем до Державної казначейської служби України, компанії виплатили її законні гроші аж, практично, через рік після цього. Тому, ТОВ-позивач подав новий позов де пояснив, що перерахування коштів за рішенням суду повинно бути здійснено протягом трьох місяців, а у випадку порушення вказаного строку стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3% річних від несплаченої суми. І - у зв’язку із цим ТОВ вимагало сплати таких 3% річних; втрат від інфляції; та - на додачу моральної (немайнової) шкоди, завданих бездіяльністю Казначейства щодо строків виконання рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва позов товариства було задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати. Апеляційний суд теж погодився із такою позицією.

ВС КГС, розглядаючи справу та залишаючи рішення попередніх судів у силі, виклав наступні коментарі з приводу стягнення річних та інфляційних втрат з держави:

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно.  (ВС КЦС №463/2517/22 від 09.09.2024 р.)
 Ще у 2008 році між кредитною спілкою та боржником було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 20 000,00 грн до 04 квітня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Кредит повернуто не було, а право вимоги кредитна спілка продала чоловіку, який ще в 2014 році, отримав рішення суду про задоволення його позову та стягнення на його користь за договором про надання кредиту 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972,25 грн.

Були видані виконавчі листи, проте позичальник, як і його поручителі ухилялися від виконання судових рішень та повернення коштів. У зв’язку із цим, чоловік знову подав позов, у якому просив  стягнути на його користь пеню (додаткові проценти) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором.

Свою вимогу пояснив пунктом кредитного договору де було вказано, що в разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної у пункті 5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Вказував, що за своєю природою такі кошти є неустойкою, різновидом якої є пеня. Також уважав, що такими діями відповідачів йому спричинено моральну шкоду. Читати повністю

Читайте матеріали Верховного суду України: Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві

Аналізуйте судовий акт: Чи є неповернутий аванс «грошовим зобов’язанням»? Або, з якого моменту можно вимагати його повернення, з урахуванням компенсацій, передбачених ст. 625 ЦКУ? (ВС/КГС по справі №918/631/19 від 22.09.2020)

 Довгий час ВС не міг дійти до єдиної позиції із застосування положень ст. 625 ЦКУ у різних спірних відносинах.

Єдине в чому згода була однозначною, так це у висновках стосовно того, що застосування ст. 625 ЦКУ не має на меті покарання, а має компенсаторний характер. Тобто, метою законодавця було забезпечити кредитора у відшкодуванні збитків за позбавлення права розпоряджатись власними коштами та їх знецінення.

При цьому, застосування ст. 625 ЦКУ можливе лише до грошових зобов’язань.

Саме при визначенні правової природи зобов’язання (чи є зобов’язання грошовим) і виникає більшість складнощів. Чи можна вважати не повернену попередню оплату (аванс) за договором грошовим зобов’язанням?

З цього питання довгий час практика ВС мала суперечливий характер.

Крапку поставила ВП ВС у справі №918/631/19.

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки на умовах передоплати. Позивач перерахував аванс відповідачу, однак останній товар не поставив і сплачені кошти не повернув. З цих підстав, позивач просив суд стягнути суму авансу та нараховані на неї 3% річних та інфляцію.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги частково. Суму авансу з відповідача стягнули, а у стягненні 3% річних та інфляційних збитків відмовили. Обгрунтовували свої рішення тим, що застосовувати ст. 625 ЦКУ в даних правовідносинах неможливо, оскільки зобов’язання не грошове.

З урахуванням різності судової практики ВС в цій категорії спорів, справа була передана на розгляд Великої Палати.

Велика Палата проаналізувавши ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦКУ дійшла до висновку про те, що «аванс» (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося».

Із зазначеного слідує, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про те, що у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

І саме з цього моменту сума авансу набуває статусу «грошового зобов’язання» на яке можливо нарахувати 3% річних та збитки від інфляції за ст. 625 ЦКУ.

Аналізуйте судовий акт: Положення договору, яке звільніє боржника від обов’язку сплатити три проценти річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України), є нікчемним (ВС/КГС, у справі № 914/479/19, 16.04.20)

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, позивач) до Акціонерного товариства (АТ, відповідач) були задоволені частково, - стягнуто з останнього на користь позивача 418 809,89 грн основного боргу, 7 830,93 грн. 3% річних, 27 021,06 грн. інфляційних втрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач довів несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором у частині розрахунків за виконані на підставі цього договору будівельні роботи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з скаргою, яку, крім іншого, обґрунтовував тим, що суди залишили поза увагою наявність у пунктах 6.8, 6.10 вказаного договору положення щодо незастосування контрагентами санкції, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у частині річних у випадках порушення замовником строків розрахунків.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скаргу Акціонерного товариства залишив без задоволення, а рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

При цьому варто звернути увагу на висновок, що міститься в постанові ВС/КГС у цій справі, а саме. Вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.

Суд касаційної інстанції також зазначив, що умови договору, передбачені у п.п. 6.8 та 6.10 договору, порушують права позивача та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та охоронюваними законом інтересами сторін договору. Обов`язок з виконання грошових зобов`язань за цим договором лежить лише на відповідачеві, який зобов`язувався оплати виконані за договором та прийняті роботи. Завдяки наведеним умовам договору, відповідач, всупереч вимогам закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України), звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як ч. 3 ст. 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Аналізуйте судовий акт: При затримці у виплаті дивідендів застосовується стаття 625 ЦК України, при цьому звернення із вимогою про виплату до емітента НЕ потрібне (ВС/КГС у справі № 910/11316/17 від 17 січня 2018р.)

Цікава справа у царині корпоративних відносин між акціонерним товариством та акціонером в частині виплати дивідендів. Поширеною є ситуація коли загальні збори приймають рішення про виплату дивідендів та доручають виконавчому органу товариства провести виплати у порядку, передбаченому діючим законодавством. Проте на практиці дивіденди не виплачуються. Причин безліч, від реальної відсутності коштів у товариства для виплати до свідомого затягування процесу виплати при чому на роки.   

В цій справі акціонер звернувся із позовом до акціонерного товариства про стягнення дивідендів, інфляційних витрат та 3% річних на суму заборгованості, які передбачені статтею 625 ЦК України.

Суди були одностайні і стали на користь акціонера. Відповідач стверджував, що у позові слід відмовити, оскільки акціонер до подання позову повинен був звернутися до акціонерного товариства із письмовою вимогою про виплату йому дивідендів. Окрім цього відповідач вважав неправильним застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України, оскільки вони не є договірними та не грошовими.  Але це не спрацювало.

Зокрема ВС/КГС підкреслив, що з моменту прийняття рішення загальними зборами про виплату дивідендів жодної участі акціонера у процесі їх виплати не відбувається. Вчасна виплата дивідендів є обов’язком товариства перед акціонером.  Тому звернення акціонера із вимогою до акціонерного товариства про виплату дивідендів НЕ потрібне для задоволення вимоги про стягнення дивідендів у суді.  

Виплата дивідендів є грошовим зобов’язанням , оскільки самі дивіденди відповідно до ст. 30 ЗУ «Про акціонерні товариства»  виплачуються виключно грошовими коштами. Отже, цілком правильним є застосування ст. 625 ЦК України. 

Аналізуйте судовий акт: Дія частини 2 статті 625 ЦК України поширюється на випадки прострочення виплати суми страхового відшкодування (Постанова ВСУ від 21.12.2016 по справі №6-1003цс16)

 Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо  захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних   подій   (страхових   випадків),   визначених    договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що  формуються  шляхом  сплати  фізичними  особами  та  юридичними особами  страхових  платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Саме таке визначення дає нам Закон України "Про страхування". Проте, на практиці, захистити власні майнові інтереси для особи та отримати від страхових компаній грошові кошти дуже непросто. Страховики не квапляться віддавати кошти, і дуже часто треба звертатись до суду для того, щоб зобов'язати їх до виплати належних сум.

Відповідна судова справа стосується подібної ситуації. Фізична особа (далі - Позивач) звернулась із позовом до страхової компанії (далі - Відповідач), в якому просила суд стягнути з Відповідача страхове відшкодування в розмірі 93 тис. 783 грн 25 коп, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн та 28 тис. 50 грн 6 коп. штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування та витрати на правову допомогу.

Між Позивачем та Відповідачем було укладено: договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пассажирами на транспорті, а також та договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідач  відмовився провести виплату страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля, визнавши такий ремонт недоцільним, а автомобіль конструктивно загиблим, що, власне, стало причиною звернення до суду.

Рішенням суду першої інстанції позов був задоволений частково. Проте рішенням суду апеляційної інстанції відповідне рішення суду скасовано у частині стягнення Відповідача на користь Позивача штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, моральної шкоди та витрат на правову допомогу та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог; у решті рішення залишив без змін.

ВССУ рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині рішення апеляційного суду залишив без змін.

В подальшому, судами не підіймалось питання щодо законності скасування рішення суду в частині стягнення Відповідача на користь Позивача штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, що стало причиною звернення особи до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВССУ.

При задоволенні заяви Позивача суд встановив, що договір страхування є грошовим зобов’язанням в контексті положень статей 524, 533–625 ЦК України.

Тому, правовідносини, які склались між сторонами з приводу відшкодування страхового зобов’язанням, за своєю правовою природою є грошовим зобов’язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Таким чином, у разі прострочення Страховиком виплати належної суми страхового відшкодування, Страхувальник має право вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми страхового відшкодування.

Аналізуйте судовий акт: Форс-мажор як причина прострочення оплати НЕ звільняє порушника від відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України, бо це компенсація, а не неустойка (ВСУ від 12 квітня 2017р. у справі № 3-1462гс16)

У судовій практиці вже повністю розкриті всі спірні питання із застосування ст. 625 ЦК України - "відповідальність за порушення грошового зобов'язання." І ось дійшла черга до форс-мажору.  Питання полягає в тому, чи правомірне нарахування індексу інфляції та 3-х відсотків річних на суму боргу за період прострочення боржником  оплати при наявності обґрунтованих обставин непереборної сили, що передбачено ст. 617 ЦК України- "підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання"?

У даній справі боржник у господарському зобов’язанні не розрахувався із кредитором за отриманий газ із причини проведення АТО в окремих районах Луганської та Донецької областей, інакше кажучи на  справжню війну. Цю реальну війну боржник справедливо назвав обставинами непереборної сили, які об’єктивно не залежали від нього. Боржник також надав суду сертифікат ТПП України, який засвідчив факт та початок дії форс-мажорних обставин у квітні 2016 року, які тривають і на момент розгляду спору. Як відомо сертифікат ТПП України є основним документом для суду, який підтверджує факт обставин непереборної сили.  

Суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій погодились з боржником і відмовили у стягнені нарахованої на борг суми в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України. Проте, ВСУ скасував ці рішення і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 

ВСУ скасовуючи рішення нижчих судів зазначив наступне. Порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов’язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

ВСУ підкреслив, що платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов’язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку.  Компенсація   полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. 

ВСУ відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов’язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною  та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов’язання.  Отже, на цьому прикладі ми бачимо, що ВСУ розв’язуючи спір застосував принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.  

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України   від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16. 

Аналізуйте судовий акт: Невиконання обов'язку сплати за поставлений товар у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування не звільняє винну сторону договору від обов'язку сплати компенсаційнийх платежів, визначених ст. 625 ЦК України (ВСУ від 12.04.2017 № 3-1601гс16)

Грошові зобов’язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері господарсько-правових відносин.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку між двома суб’єктами господарювання –ТОВ, що поставила товар та комунальним лікувальним закладом, що не сплатило отримане медичне обладнання виник спор щодо стягнення з лікарні суми боргу з урахуванням компенсаційних виплат.

Судом першої інстанції задоволено вимоги продавця товару. Натомість лікувальний заклад в апеляційному порядку оскаржив вказане рішення мотивуючи це тим, що вина покупця у несвоєчасній оплаті товару відсутня, оскільки такий борг утворився внаслідок відсутності бюджетного фінансування установи.

З такими доводами апеляційний суд погодився та скасував рішення в частині стягнення з КП інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

Проте ВСУ скасовуючи ухвалу апеляційного суду з аналізу норм ст. 614 (Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання), ст. 617 (Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання), ст. 218 ГК України (Підстави господарсько-правової відповідальності) зробив висновок, що не вважаються підставами для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов’язання, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуйте  судовий акт: Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики не припиняє нарахування санкцій за ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017р.)

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, регулюються Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання  (стаття 625 ЦК України).

Аналізуйте  судовий акт: Незважаючи на валюту кредиту суд правильно відмовляє у стягненні 3% річних за ст. 625 ЦК України про його простроченні, якщо позивач визначає суму стягнення НЕ в гривні (ВГСУ від 25 січня 2017р. у справі 904/4316/15)

Ми спостерігаємо вже послідовну судову практику  у присудженні виконання грошового зобов’язання у гривні, зокрема у стягненні такої частини грошового зобов’язання як пеня, штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України – «відповідальність за порушення грошового зобов’язання». Стаття 524 ЦК України дійсно, передбачає, що сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. І це широко використовувалось банками до того часу поки не були заборонені кредити в іноземній валюті. Проте, згідно частини 2, ст. 533 ЦК України  «якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.» Таким чином, так чи інакше незалежно від валюти зобов’язання, незалежно від валюти кредиту, що отримав позичальник, засобом його фактичного виконання (повернення) є гривня. Отже, і всі інші похідні грошові зобов’язання мають виконуватись у гривні.     

Ця постанова насамперед цікава тим, що позивач на підставі ст. 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 3% річних за весь час прострочення повернення кредиту в іноземній валюті. І суд встановивши порушення умов кредитного договору та дійсну наявність боргу відмовив у стягненні 3% річних в іноземній валюті, а не вдався до їх перерахунку у гривню. При цьому суд стягнув у гривні з боржника (відповідача) і основний борг, і заборгованість по процентах, і пеню, яка була заявлена у гривні.

Отже, при стягненні 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов’язання позовну вимогу кредитору слід відразу заявляти у гривні.    

 Аналізуйте  судовий акт: У випадку прострочення або невиплати страхового відшкодування, яке є договірним грошовим зобов’язанням, до страховика застосовується відповідальність згідно ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-1003цс16 від від 21 грудня 2016р.)

Стаття 625 ЦК України набрала популярності серед кредиторів та стягувачів оскільки порівняно з попередніми роками індекс інфляції у 2014, 2015, 2016  роках був чималий. Тому юристи завжди із позовом про стягнення боргу намагаються стягнути і суму спеціальної цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язань, передбаченою цією статтею, яка складається з індексу інфляції та 3 % річних нарахованих на суму боргу(якщо інший розмір % не передбачений договором).

В цій справі розглядалось ДТП, в якому автомобіль був застрахований на підставі договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів, і страховик незважаючи на звернення страхувальника із необхідним пакетом документів тривалий час не виплачував страхове відшкодування. Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення страхового відшкодування та з іншими вимогами, серед яких була вимога про стягнення суми відповідно до ст. 625 ЦК України, нарахованої за весь час прострочення виплати страхового відшкодування.

Справа розглядалась судами неодноразово і суди нижчих інстанцій відмовляли у стягненні суми, передбаченої ст. 625 ЦК України. Проте, ВСУ став на бік позивача і прийшов до висновку, що оскільки грошове зобов’язання щодо виплати страхового відшкодування виникло з договору добровільного страхування наземних ТЗ, то воно є договірним ( а не деліктним). Тому у цих правовідносинах судам слід застосовувати ст. 625 ЦК України.  

Аналізуйте  судовий акт: Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Позивач просив суд стягнути з відповідача борг із урахуванням  3% річних та індексу інфляції (ст. 625 ЦК України) на підставі двох боргових розписок, за якими борг не було повернуто вчасно. Боргове зобов‘язання у одній розписці було визначено у доларах США. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції погодились з позивачем і стягнули з відповідача основний борг та індекс інфляції та 3  % річних застосовуючи ст. 625 ЦК України.

ВСУ прийняв заяву про перегляд  і прийшов до висновку, що офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає. Відповідачем у справу був наданий власний розрахунок боргу, за яким індекс інфляції на борг у доларах США не нараховувався і ВСУ прийняв цей розрахунок як доказ.  Не часто таке буває у практиці, проте ВСУ не відправив справу на новий розгляд, а змінив рішення судів трьох нижчих інстанцій і зменшив розмір стягуваної суми боргу.

Аналізуйте  судовий акт: Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Аналізуючи грошові зобов’язання ВСУ чітко та послідовно тлумачить статті 1049 та 625 ЦК України  наступним чином: і після закінчення строку дії договору, на  підставі якого виникло грошове зобов’язання, на існуючий борг нараховуються проценти та застосовується цивільна відповідальність за порушення умов договору. У випадку, якщо розмір процентів не передбачений договором, то проценти нараховуються на борг на рівні облікової ставки НБУ. Єдиний випадок, коли проценти не нараховуються це відповідний прямий пункт у договорі.

Аналізуйте  судовий акт:  За період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати, проте НЕ моральну шкоду (ВСУ від 30 березня 2016 р. у справі № 6-2168цс15 )

Багато боржників вважають, що наростання їх боргу закінчується при подані позову до суду, де визначається сума позову, або у крайньому випадку при ухваленні судом першої інстанції рішення, яка в кредитор падав в цей же день заяву про збільшення позовних вимог та доплатив судовий збір. А далі починається довгий процес оскаржень, які рішення суду, так і дій державного виконавця з метою знецінення стягненої суми ( якщо звісно у боржника є кошти). Цей процес може тривати роки.

Тому, в багатьох стягувачів виникає бажання, компенсувати це знецінення, викликане недобросовісною поведінкою боржника та гальмівною системою стягнення в державі. Хоча рішення є різні, но в цій справі ВСУ був однозначний. В таких випадках стягувач може подати позов на підставі ст. 625 ЦК України і стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду, незалежно від діяльності виконавчої служби з цього приводу.  Моральна шкода в цьому випадку не стягується, хоча стягувач і заявляв у суді такі вимоги.

Отже, використовуємо цю Постанову ВСУ і статтю 625 ЦК України, коли у боржника є кошти, але він добровільно не повертає безспірний борг визначений чинний рішенням суду і вдається до зловживань процесуальними правами.   

Слід також додати, що ВСУ в цьому випадку, підкреслив, «що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання…», тобто сума, яка розраховується  на підставі ст. 625 ЦК повинна розраховуватись у валюті зобов’язання.  Якщо порушене зобов'язання в гривні, то в гривні, якщо в долларах США, то в доллапах США. Цей висновок суперечить нещодавній постанові ВСУ № 6-1286цс16 від 16 листопада 2016р. Дивиться: ВСУ: Валютний вклад та проценти на вклад стягуються з банку у валюті, а 3 % річних за ст.625 ЦК – виключно у гривні (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1286цс16)

Аналізуйте судовий акт: Навіть не намагайтеся! Орган виконавчої служби або державний виконавець не несе грошової відповідальності за бездіяльність за ст. 625 ЦК України (ВГСУ від 13 грудня 2016р. у справі № 916/1405/16)

Хоча законодавство теоретично і дозволяє стягнути збитки з органу державної виконавчої служби, на практиці це утопія. Якщо і існують такі рішення, то практично нічого не відоме про їх реальне виконання. До речі хто їх буде виконувати? Тільки добровільно сам орган державної виконавчої служби.

На фоні тотальної бездіяльності щодо рішення про стягнення коштів молодий юрист спробував за правила господарського судочинства притягти орган державної виконавчої служби ддо цивільної відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України – 3% річних та індекс інфляції за весь час бездіяльності. В результаті відмова всіх трьох інстанцій. Висновок судів – ст. 625 ЦК України – спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за  прострочення грошового зобов’язанні  і дійсно може виникати з делікту, тобто бездіяльності ВДВС. Проте, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для відшкодування збитків (шкоди): 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини.

Слід додати, що на час закінчення розгляду цієї справи, ВДВС продовжував бездіяти і не вчиняв стягнення коштів з боржника.