За період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати, проте НЕ моральну шкоду (ВСУ від 30 березня 2016 р. у справі № 6-2168цс15 )

Фабула судового акту: Багато боржників вважають, що наростання їх боргу закінчується при подані позову до суду, де визначається сума позову, або у крайньому випадку при ухваленні судом першої інстанції рішення, яка в кредитор падав в цей же день заяву про збільшення позовних вимог та доплатив судовий збір. А далі починається довгий процес оскаржень, які рішення суду, так і дій державного виконавця з метою знецінення стягненої суми ( якщо звісно у боржника є кошти). Цей процес може тривати роки.

Тому, в багатьох стягувачів виникає бажання, компенсувати це знецінення, викликане недобросовісною поведінкою боржника та гальмівною системою стягнення в державі. Хоча рішення є різні, но в цій справі ВСУ був однозначний. В таких випадках стягувач може подати позов на підставі ст. 625 ЦК України і стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду, незалежно від діяльності виконавчої служби з цього приводу. Моральна шкода в цьому випадку не стягується, хоча стягувач і заявляв у суді такі вимоги.

Отже, використовуємо цю Постанову ВСУ і статтю 625 ЦК України, коли у боржника є кошти, але він добровільно не повертає безспірний борг визначений чинний рішенням суду і вдається до зловживань процесуальними правами.

Слід також додати, що ВСУ в цьому випадку, підкреслив, «що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання…», тобто сума, яка розраховується на підставі ст. 625 ЦК повинна розраховуватись у валюті зобов’язання. Якщо порушене зобов'язання в гривні, то в гривні, якщо в долларах США, то в доллапах США. Цей висновок суперечить нещодавній постанові ВСУ № 6-1286цс16 від 16 листопада 2016р. Дивиться: ВСУ: Валютний вклад та проценти на вклад стягуються з банку у валюті, а 3 % річних за ст.625 ЦК – виключно у гривні (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1286цс16)

Аналізуйте судовий акт: Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Компенсація за невиконання державою рішення суду протягом трьох місяців негайно стягується судом з Держказначейства України (Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у справі № 804/11/15)

Проценти за депозитом, 3-% річних та індекс інфляції нараховуються на суму вкладу до моменту фактичного повернення коштів та можуть бути стягнути з банку (ВСУ у справі № 6-544цс16 від 21 вересня 2016р.)

Позовна давність застосовується за заявою сторони тільки до ухвалення судом рішення у справі (Постанова ВСУ у справі №6-246цс14 від 11 лютого 2015р.)

Хто не встиг, той запізнився! Виконавчий лист пред'являється до виконання протягом року незважаючи навіть якщо сам лист містить інший строк (ВСУ від 20 січня 2016р.)

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди у зв’язку з невиконанням рішення суду за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Новоушинського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2012 року на її користь з ОСОБА_2 стягнуто 48 тис. 620 грн, які до теперішнього часу не сплачені, у зв’язку з чим просила стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2 тис. 107 грн 30 коп., інфляційні витрати в сумі 5 тис. 863 грн 49 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Новоушинського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року вказане рішення районного суду скасовано й позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 2 тис. 107 грн 30 коп. – 3% річних, 5 тис. 863 грн 49 коп. інфляційних витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за її скаргою на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2012 року (6-27805св11), 25 червня 2015 року (6-14418св15) та рішення цього ж суду від 5 червня 2013 року (6-11993св13), а також рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року (6-36736вов10).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведенні в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до змісту статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_1 сплатила авансовий внесок у розмірі 8 тис. доларів США. У разі невнесення решти коштів до 30 квітня 2008 року ОСОБА_2 зобов’язалася повернути авансовий платіж з вирахуванням оплати за проживання, комунальних послуг та зазначених збитків, якщо такі будуть. У січні 2008 року через відмову позивачки від подальшого укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 повернула 2 тис. доларів.

Рішенням Новоушинського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2012 року, яке набрало законної сили 23 жовтня 2013 року, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 48 тис. 620 грн.

Відділ державної виконавчої служби Новоушинського районного управління юстиції у примусовому порядку стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 тис. 088 грн 20 коп., що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження від 13 березня 2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України, оскільки стягнення грошових коштів за рішенням суду не є грошовим зобов’язанням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування вказаних витрат є грошовим зобов’язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року (6-27805св11) суд касаційної інстанції виходив з того, що суд помилково застосував до вимог про повернення суми авансу положення статті 1212 ЦК України й передчасно – положення частини другої статті 625 цього Кодексу, не з’ясувавши, чи вважається сплата авансу грошовим зобов’язанням з огляду на те, що це зобов’язання спрямоване на придбання нерухомого майна.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року (6-14418св15) касаційний суд указав на те, що аванс, сплачений у рахунок подальшого виконання договору, повертається в тому розмірі, що й надавався; до таких правовідносин не застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення суми завдатку з урахуванням 3 % річних та інфляційних витрат, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 5 червня 2013 року (6-11993св13) послався на те, що укладення попереднього договору не створює для сторін будь-яких грошових зобов’язань, оскільки сплачені в рахунок виконання такого договору платежі визнаються авансовими й повертаються в тому розмірі, у якому вони передавалися, тому до спірних правовідносин приписи частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються.

У наданому для порівняння рішенні від 28 березня 2012 року (6-36736вов10) Верховний Суд України суд виходив з того, що за правилами статті 625 ЦК України індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин частини першої статті 625 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п’ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

З огляду на зазначене, суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що рішенням суду з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову суму авансу в розмірі 48 тис. 620 грн і таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов’язанням, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов’язань, які ОСОБА_2 належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на користь позивачки інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов’язання, оскільки боржник зобов‘язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Отже, у справі, яка переглядається, положення статті 625 ЦК України суди застосували правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360³ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

А.Г. Ярема