2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо «простої» письмової форми правочину, тобто, такої, що не потребує нотаріального (або прирівняного до нього) посвідчення, полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачено спеціально, що недодержання письмової форми правочину тягне недійсність останнього.
Але порушення простої письмової форми все ж таки тягне певні негативні наслідки для його сторін. Вони полягають у тому, що у разі заперечення його учасниками факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіо -, відеозапису, інших аналогічних доказах.
Для деяких видів правочинів спеціальним законом може передбачатися недійсність на випадок недодержання щодо них простої письмової форми. Наприклад, згідно зі ст. 546 ЦК, правочин щодо забезпечення виконання зобов´язання (неустойка, порука, застава та ін.), вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (див. коментар до ст. 546 ЦК).
Отже, для цих видів правочинів загальним правилом е визнання їх недійсними у випадку порушення вимоги щодо форми такого правочину. Проте із цього правила існує виняток. Якщо такий правочин укладений усно і одна зі сторін учинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Наприклад, домовленість щодо сплати неустойки на випадок невиконання договору була досягнута у вигляді додаткової угоди до основного договору і письмового оформлення не набула. Після порушення умов основного договору порушник сплатив штраф, але потім зажадав його повернення, посилаючись, що усна угода про неустойку є недійсною. Однак суд згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК може визнати угоду про встановлення неустойки дійсною, оскільки сторони своїми діями (виконання та прийняття виконання) підтверджують наявність між ними правовідносин та свої права і обов´язки у цих правовідносинах.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Лише повернення кредитором боржнику боргового документу доводить факт повернення самого боргу; показання свідків такого факту не доводить (ВС/КЦС у справі № 569/24347/18 від 02 вересня 2020 р.)
Повертаючи борг – забери розписку!
Справа насамперед цікава тим, що попри її очевидну простоту, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували статтю 545 ЦК України, а суд касаційної інстанції постанов у справі нове рішення, яким задовільнив позов і стягнув борг, а не відправив справу на новий розгляд.
Так кредитор дав у борг боржнику 2500 доларів США і отримав на підтвердження цього факту розписку. У визначений розпискою час боржник начебто повернув борг, проте сам борговий документ від кредитора не забрав. Згодом кредитор звернувся до суду із позовом про стягнення боргу, наявність якого доводив все тією ж розпискою боржника. Боржник привів у суд двох свідків, які дали показання про повернення боржником при них боргу кредитору готівкою.
ВС скасовуючи відмовні рішення суду першої та апеляційної інстанцій зазначив, що відповідно до ст. 77 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 218 ЦК України заперечення факту виконання правочину повинно доводитися письмовими доказами, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченні свідків. Саме оригінал розписки, який знаходиться у кредитора, як раз і доводить той факт, що зобов’язання боржника із повернення боргу НЕ виконано.
ВС також додав, що згідно пункту 4, ст. 245 ЦК України, якщо кредитор не повертає боржнику борговий документ або не видає розписку про повернення коштів при їх фактичному поверненні настає прострочення кредитора.