Стаття 520. Заміна боржника у зобов'язанні

Аналізуйте судовий акт: Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу, але свідчить, що такий договір не породив правових наслідків (ВС КЦС у справі №357/7048/22 від 04.07.2023 р.)
 Вкладник строкового депозиту стягнув з АТ «КБ «ПриватБанк» (далі - банк) свій вклад та нараховані відсотки за депозитом (банк не хотів добровільно їх віддавати). Але, відсотки, нараховані на вклад в доларах за депозитним договором стягнуті за рішенням суду (9 879,67 доларів США) - так і не було перераховано позивачу. Враховуючи це, вкладник вимагав вже пеню згідно з частиною п`ятою 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (3 967 068,84 грн), 3% річних на суму вкладу у розмірі 273,09 доларів США і 3% річних на суму процентів по вкладу у розмірі 166,47 доларів США.

Було встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим. Згідно реєстру кредиторів до цього договору переводу боргу - депозитний договір з цим конкретним позивачем включно до даного реєстру.

Тому, звичайно ж - коли судами першої та апеляційної інстанції було частково задоволено позов вкладника - банк подав касаційну скаргу, де окрім іншого, писав, що що належним відповідачем у даній справі має бути ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», а не АТ КБ «ПриватБанк». Адже, АТ КБ «ПриватБанк» перерахував на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошові кошти позивача відповідно до договору про переведення боргу - і сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку включає нараховані відсотки по вкладу на дату переведення боргу. Говорити то добре, а чому ж тоді людина змушена була звертатись до суду, а не змогла забрати гроші, бодай навіть від ФК Фінілон?

Крім того, сам вкладник не надавав згоди на переведення його боргу. Банк пояснював, що, мовляв, ним було розміщено відповідне повідомлення на сайті АТ КБ «Приватбанк» з встановленням строку для кредиторів для подання письмових заперечень щодо переведення боргу (нормальними способами отримати згоду, чи бодай попередити людину НЕ через сайт (складається враження що клієнт має щодня заходити на їх сайт), це, мабуть, було “не варіант”). Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Борги за комунальні послуги, спожиті до відчуження квартири сплачуються попередніми власниками (ВС/КЦС у справі № 686/6276/19 від 01 вересня 2020 р)

Поширеною проблемою при купівлі нерухомого майна на вторинному ринку є наявність боргів попереднього власника за комунальні та житлові послуги. Питання, яке виникає – хто повинен здійснювати погашення сум цієї заборгованості? Здоровий глузд нам підказує, що борги попереднього власника повинні ним же і оплачуватися, а новий власник до того ж і не має обов’язку попередньо перевіряти наявність заборгованості за комунальні послуги.

В судовій практиці це, здавалось би просте, питання виникає не вперше. Зумовлено це, зокрема, поширеною практикою, коли борги попередніх власників «автоматично» включають у платіжки нових. Організаційно це є більш простим процесом для підприємтва, що надає комунальні послуги, яке не бажає «розшукувати» старого господаря нерухомості.

У справі № 686/6276/19, що розглядається позивач звернулась з позовом, в якому просила зобов’язати відповідача (КП «УМК «Центральна» Хмельницької міської ради) виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за період до 03 серпня 2018 року. Вказувала, що відповідач безпідставно нарахував їй заборгованість попередніх власників квартири, яка виникла до моменту придбання нею квартири.

Враховуючи, що вона лише в серпні набула право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 03 серпня 2018 року і до цього моменту не була споживачем послуг відповідача, відповідно і не отримувала таких послуг від відповідача, а тому дії відповідача щодо переведення на неї заборгованості за період до 03 серпня 2018 року є неправомірним і порушують її інтереси, як споживача.

Правовими підставами, на які посилається відповідач у своїй правовій позиції є частина 3 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» відповідно до яких у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов’язків попереднього власника як співвласника.

Позиція Верховного Суду: Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Новий власник майна не зобов’язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов’язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

При цьому договір купівлі-продажу від 03 серпня 2018 року, згідно з яким позивачка стала власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні).

Верховний Суд вважає, що посилання відповідача на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а саме на частину третю статті 7, є безпідставним, оскільки у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов’язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.

Отже, діючим законодавством не передбачено обов’язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не зазначено в договорі купівлі-продажу.