Спільна часткова власність крізь призму практики ВС - суддя Василь Крат

І. Загальні зауваги щодо спільності

В сучасному приватному праві існують численні ситуації, за яких те чи інше суб’єктивне право належить двом або більше суб’єктам.

При цьому в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав, «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема:

• в сфері речового права – спільна власність (часткова та сумісна) (глава 26 ЦК)
• в сфері зобов’язального права – зобов’язання із множинністю осіб (статті 540 – 544 ЦК)
• в сфері інтелектуальної власності – спільність прав (стаття 428 ЦК) (1)

Наприклад, КЦС ВС зауважив, що «в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав, «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема: в сфері речового права – спільна власність (глава 26 ЦК України, глава 8 СК), в сфері зобов'язального права – зобов'язання із множинністю осіб (статті 540 - 544 ЦК України), в сфері інтелектуальної власності - спільність прав (стаття 428 ЦК України) (див, зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 646/1750/17 (провадження № 61-17405св18), від 08 листопада 2023 року в справі № 755/3412/22 (провадження № 61-2470св23), Крат В.І. Коментар статті 493 Суб`єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2023. - С. 447, 449))» (2).

Читайте статтю: Недійсність свідоцтва про право на спадщину в практиці касаційного суду- суддя ВС Василь Крат

ІІ. Загальне розуміння спільної часткової власності

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (стаття 355 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (стаття 356 ЦК України).

За загальним правилом при множинності суб’єктів виникає (набувається) спільна часткова власність (частина четверта статті 355 ЦК України). Тобто, якщо декілька суб’єктів набувають річ в спільну власність, то вважається, що вони набули таку річ на правовому режимі спільної часткової власності.

Натомість встановлення правового режиму спільної сумісної власності на може бути передбачено в договорі або нормі закону.

Зокрема КЦС ВС зауважив, що «якщо спадкодавець склав заповіт і в ньому не зазначив частки спадкоємців, вони вважаються рівними. Навпаки, якщо заповідач розподілив спадщину між спадкоємцями в нерівних частках, то кожний має право саме на ту частку, яку вказав спадкодавець. За відсутності заповіту частки кожного спадкоємця в спадщині визнаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою (стаття 1267 ЦК України). Спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються правила передбачені в главі 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом. Вирішення судового спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину» (3).

Слід підкреслити, що по суті аналогічні правила були закріплені й в ЦК УРСР 1963 року.

Наприклад КЦС ВС зауважив, що «загальним правилом, під час чинності ЦК УРСР 1963 року, було виникнення (набуття) права спільної часткової власності на відповідний об’єкт. Тобто, презюмувалося, що навіть за відсутності вказівки у відповідній підставі (акті, договорі і т. д.) виникає (набувається) право спільної власності, при цьому частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. Інше правило про розмір частко учасники спільної часткової власності могли передбачити в договорі або ж законодавець в нормі закону. Натомість право спільної сумісної власності виникало (набувалося) лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. В ЗК України 1990 року не передбачалося набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку» (4).

Спільна часткова власність є нетиповою конструкцією, що без сумнівів, впливає на застосування норм ЦК України, які регулюють відносини пов’язані із її виникненням, здійсненням та припиненням. Нетиповість конструкції спільної часткової власності проявляється в тому, що існує:

а) множинність суб’єктів. Для права власності характерна наявність одного суб’єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок – один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб’єктів, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади (наприклад, один будинок – два співвласники)

б) єдність об’єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов’язків (5).

Множинність суб’єктів та єдиного об’єкта права спільної часткової власності зумовлює наявність досить складної структури правовідносин – зовнішніх та внутрішніх. Зовнішні правовідносини характеризуються як абсолютні, речові. Вони виникають та існують поміж співвласниками та третіми особами, які зобов’язані не порушувати право спільної часткової власності. Внутрішні правовідносини по своїй сутності є відносними. Вони виникають та існують поміж чітко визначеними суб’єктами (співвласниками) з приводу здійснення та припинення права спільної часткової власності. Майновим субстратом у внутрішніх відносинах спільної часткової власності виступає частка в праві спільної часткової власності, яка є окремим об’єктом цивільних прав (6).

Читайте статтю: Застосування доктрини приватного права в практиці Верховного Суду є важливим – суддя ВС Василь Крат

ІІІ. Розуміння частки в праві спільної часткової власності як майнового права

Частка в праві спільної часткової власності відноситься до ідеальних категорій і виражається у вигляді дробу (наприклад, ½ частки в праві спільної часткової власності на будинок). Як наслідок частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі і не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (7).

Наприклад ВС зазначив, що:

1) «аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав» (8)

2) «частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності» (9)

По своїй сутності право на частку є майновим та відносним, існує у внутрішніх відносинах спільної часткової власності, а його об’єктом виступає частка в праві спільної часткової власності. На цьому моменті, видається за необхідне особливо акцентувати увагу, оскільки він дозволяє найбільш ефектно підкреслити, що співвласник у внутрішніх відносинах спільної часткової власності має частку, яка є фактично майновим втіленням або ж відображенням права власності. Проте частка в праві спільної часткової власності не тотожна спільному майну.

Залежно від того, на який об’єкт виникло право спільної часткової власності, законодавцем дійсно можуть регулюватися певні, досить віддалені «речові» прояви. Зокрема, до таких належить віднести: величину строку нездійснення переважного права купівлі частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно (абзац другий частини другої статті 362 ЦК України), момент виникнення права на частку в спільній частковій власності (частина друга статті 363 ЦК України), вимоги щодо форми договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна чи про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності (стаття 364 ЦК України, стаття 367 ЦК України). Проте, як свідчить зміст частини четвертої статті 364 ЦК України, частини третьої статті 367 ЦК України, законодавець в цих нормах прямо вказує про необхідність нотаріального посвідчення відповідного договору (10).

Читайте статтю: Чи застосовна в приватному праві презумпція невинуватості і якщо так, то в якому значенні – міркуваннями поділився суддя ВС Василь Крат

ІV. Недопустимість кваліфікації частки в праві спільної часткової власності як нерухомого майна

Частка в праві спільної власності є майновим правом. Ця частка є окремим об'єктом, адже саме як окремий об'єкт вона відчужується (продаж частки в праві спільної власності на нерухоме майно, а не продаж нерухомості). У разі якщо продається частка, то співвласник має право її відчужувати на власний розсуд (з додержання переважного права інших співвласників на її купівлю), а коли продається нерухомість, що належить співвласникам, вони мають спільно прийняти рішення про її продаж. Серед об'єктів, правовий режим яких регулюється в Главі 13 ЦК України, майнове право (частина друга статті 190 ЦК) і нерухома річ (стаття 181 ЦК) є різними об`єктами. Майнове право в різних правовідносинах може мати свої особливості.

З урахуванням положень частини першої статті 181 ЦК до нерухомості можуть відноситися об'єкти, на яких відповідно до закону поширено режим нерухомої речі. Тобто, які по своїй суті нерухомістю не є, але з використанням фікції, на них поширюється правовий режим як для нерухомості. Наприклад, предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, що надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна, право оренди земельної ділянки, яке відповідно до закону може бути відчужене, передано у заставу орендарем, а також право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи для забудови (суперфіцій). Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном (частина сьома статті 5 Закону України «Про іпотеку»). Натомість такий прийом законодавчої техніки не був використаний щодо права на частку в спільній частковій власності на нерухомість.

У відкритому переліку, передбаченому в статті 181 ЦК України, вказівка про інше нерухоме майно не може розумітися як допустимість вважати таким іншим нерухомим майном частку, яка є майновим правом. Тому частка не підпадає під розуміння нерухомого майна, наданого у статті 181 ЦК України за відсутності всіх позначених у цій статті ознак нерухомих речей. Таким чином, частка: не може вважатися нерухомим майном; не може дорівнювати нерухомому майну .

Питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця (частина десята статті 440 ЦПК України).

З урахуванням того, що частка в праві спільної часткової власності є майновим правом, то за наявності судового рішення про визначення частки боржника для внесення запису про частку в праві спільної часткової власності не може бути використаний механізм звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (частина десята статті 440 ЦПК України). Тому саме судове рішення (чи то за результатом розгляду позову чи подання виконавця) про визначення частки боржника є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за боржником права спільної часткової власності.

Подібний підхід використано касаційним судом при застосуванні наслідків фраудаторності і, зокрема, вказано, що судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за боржником права спільної часткової власності (12).

Читайте статтю: Суддя ВС Крат проаналізував на прикладах судової практики проблематику виселення в сучасних умовах

V. Добра совість та механізм звернення стягнення на частку в праві спільної часткової власності

Однією із основоположних засад приватного права є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (частина друга статті 366 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Тобто, якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є не подільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Законодавець в ЦК України, як основному регуляторі приватних відносин, передбачив у частині другій статті 366 ЦК України механізм звернення стягнення на частку в праві спільної часткової власності на неподільну річ.

Якщо відсутній правовий режим спільної власності, то стаття 366 ЦК України не застосовується.

Очевидно, що такий механізм може бути реалізованим у тому разі, якщо боржник у виконавчому провадженні (співвласник рухомої неподільної речі), з урахуванням вимог доброї совісті, повідомив виконавця та/або кредитора (стягувача) про наявність правового режиму спільної часткової власності на рухому неподільну річ.

У разі якщо боржник не повідомив виконавця та/або кредитора (стягувача) про правовий режим спільної часткової власності на рухому неподільну річ і відбулося звернення стягнення на рухому неподільну річ (продаж на торгах, передача стягувачу), то права та інтереси іншого співвласника (-ів), який (які) не є боржником (-ами), у спільній частковій власності на рухому неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації від недобросовісного співвласника, який не повідомив виконавця та/або кредитора (стягувача) про наявність правового режиму спільної часткової власності на рухому неподільну річ (13).

Читайте статтю: Принцип добросовісності та заборона суперечливої поведінки в доктрині та судовій практиці - суддя ВС Василь Крат

(1) Див., зокрема: Крат В.І. Коментар статті 493 Суб’єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків: ЕКУС, 2023. – С. 444 – 447; Трохи про приватне право в судовій практиці (за матеріалами публікацій в телеграм-каналі «Трохи про приватне право» за 2023 рік) / Автор та редактор В. І. Крат. – Київ, 2023. – С. 607.

(2) Постанова КЦС ВС від 05.01.2024 в справі № 755/12204/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116639178

(3) Постанова КЦС ВС від 22.01.2020 у справі № 243/6275/16-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87144742

(4) Постанова КЦС ВС від 05.01.2024 у справі № 760/2920/21. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116291133

(5) Див. напр.: Крат В.І. Науковий висновок щодо необхідності вказівки розміру та кадастрового номеру земельної ділянки при відчуження частки у праві спільної часткової власності // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2011. – № 4 (58). – С. 18 – 20; Постанова КЦС ВС від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529763; Крат В. І. FESTINA LENTE: збірка вибраних статей, публікацій, виступів / В. І. Крат. – Харків : ЕКУС, 2022. – 567; Постанова ОП КЦС ВС від 06.11.2023 у справі № 707/2516/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/115031064

(6) Див. напр.: Крат В.І. Науковий висновок щодо необхідності вказівки розміру та кадастрового номеру земельної ділянки при відчуження частки у праві спільної часткової власності // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2011. – № 4 (58). – С. 18 – 20; Окрема думка судді КЦС ВС Крата В. І. від 23.09.2020 у справі № 344/5832/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91958592. Крат В. І. FESTINA LENTE: збірка вибраних статей, публікацій, виступів / В. І. Крат. – Харків : ЕКУС, 2022. – 567.

(7) Див. напр.: Крат В.І. Науковий висновок щодо необхідності вказівки розміру та кадастрового номеру земельної ділянки при відчуження частки у праві спільної часткової власності // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2011. – № 4 (58). – С. 18 – 20; Постанова КЦС ВС від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529763; Крат В. І. FESTINA LENTE: збірка вибраних статей, публікацій, виступів / В. І. Крат. – Харків : ЕКУС, 2022. – 567.

(8) Постанова ОП КЦС ВС від 10.10.2019 у справі № 295/4514/16-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85174051

(9) Постанова КЦС ВС від 16.09.2020 у справі № 344/5437/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91643785

(10) Див. напр.: Крат В.І. Науковий висновок щодо необхідності вказівки розміру та кадастрового номеру земельної ділянки при відчуження частки у праві спільної часткової власності // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2011. – № 4 (58). – С. 18 – 20; Крат В. І. FESTINA LENTE: збірка вибраних статей, публікацій, виступів / В. І. Крат. – Харків : ЕКУС, 2022. – 568.

(11) Окрема думка судді КЦС ВС Крата В. І. від 09.11.2022 у справі № 753/4498/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107354536; Кисіль В., Крат В., Мица Ю., Спасибо-Фатєєва І. Правова природа частки в спільній власності // Право України. – 2022. – № 8. – С. 150 – 152; Окрема думка судді КЦС ВС Крата В. І. від 13.09.2023 у справі № 754/13529/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113454711

(12) Див.: Ухвала КЦС ВС від 28.07.2021 у справі № 754/5841/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98765022. Постанова КЦС ВС від 12.04.2023 у справі № 161/12564/21. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110536312

(13) Див.: Постанова КЦС ВС від 21.02.2019 у справі № 766/12152/16-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80112135; Постанова ОП КЦС ВС від 07.11.2022 у справі № 725/7187/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107476187; Постанова ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 463/13099/21. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115750121