Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

Аналізуйте судовий акт: Закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. (ВС КГС, справа № 911/3025/21 від 23.02.2023 р.)
 У цьому, справедливому лише на користь органу місцевого самоврядування рішенні ВС, суд здійснив похідний висновок стосовно позовної давності до вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Прокурор звернувся з позовом до забудовника про стягнення заборгованості за договором про пайову участь в сумі 1 397 634,92 грн, яка складається з 1 083 786,00 грн основного боргу, 94 809,01 грн пені, 75 003,93 грн 3 % річних та 144 035,98 грн інфляційних втрат.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково - стягнув все що просив прокурор крім пені. Апеляційний суд же, вивчивши умови договору, яким було запроваджено графік виплати сільраді виплат цієї пайової участі - зменшив суму боргу і відповідно - 3% річних та інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції, зазначив що, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, слід відмовити в позові в частині стягнення з відповідача 591 156,00 грн боргу, який мав бути ним сплачений у період з квітня по вересень 2018, у зв`язку зі спливом позовної давності. Щодо ж до платежів, які, відповідно до графіку оплати коштів мали бути здійснені до 31.10.2018, до 30.11.2018, до 31.12.2018, до 31.01.2019, до 28.02.2019 на загальну суму 492 630,00 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для їх стягнення. Також суд  апеляційної інстанції зазначив, що не може ухвалити рішення про стягнення інфляційних та річних нарахувань на частину суми основного боргу в розмірі 591 156,00 грн, щодо якої застосовано позовну давність. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт:  Позовна давність розповсюджується на вимогу про стягнення предмету іпотеки навіть вже при наявності рішення суду про стягнення суми боргу за кредитом (Апеляційний суд Київської обл. у справі № 361/1489/16-ц, від 20 червня 2017р)

Суперечливе та таке, що прямо порушує інтереси банків, рішення суду апеляційної інстанції, яке мабуть буде скасовано ВССУ чи ВСУ. Відразу треба зазначити,  що з тексту рішення незрозуміло чи заявляв боржник (апелянт) про сплив строку позовної давності, щодо вимоги кредитора про стягнення предмету іпотеки в порядку передбаченому ст. 267 ЦК України.  

Так, ще у 2010 році судом було ухвалене рішення про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за неповернутим кредитом із пенями, штрафами, тощо. Це рішення ні добровільно, ні примусово боржником виконано не було. У 2016 році кредитор звернувся до суду із позовом про стягнення з боржника предмету іпотеки, якою у далекому 2008 році був забезпечений кредит. Суд першої інстанції задовільнив позов банку і стягнув нежитлове приміщення з боржника, визначив початкову ціну для його реалізації.

Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив банку у стягненні предмету іпотеки взагалі.

Цікаво, що суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про наявність у боржника заборгованості перед банком. Водночас цей суд  прийшов до висновку, що банком при поданні позову був пропущений строк позовної давності, який передбачений ст. 266 ЦК України, як щодо основної вимоги, так і щодо додаткової (стягнення предмету іпотеки).  

Зокрема, рішення обгрунтовується різницією визначеною законом таких понять « як строк дії договору» (ст. 631 ЦК України) стосовно договору іпотеки та «строк дії зобов’язання» (ст. 530 ЦК України) стосовно кредитного договору, який вже давно сплив щодо кожного чергового платежу.