Стаття 639. Форма договору

Аналізуйте судовий акт: Будь-який договір, передбачений ЦК України або ГК України може мати електронну форму і необов’язково повинен бути створений у вигляді окремого електронного документу, допускається і спрощена форма (ВС/КЦС, № 524/5556/19, 12 січня 2021 р.)

Банки та інші фінансові організації намагаючись здешевити власні адміністративні витрати впевнено переходять з паперового на електронний документооборот, зокрема застосовують «електронні договори» та електронно-цифрові підписи у відносинах з клієнтами. З іншого боку деякі позичальники принципово не мають бажання повертати взяти в кредит кошти та намагаються ухилитися від боргового обов’язку шукаючи юридичні неврегульованості в цифрових технологіях.

Ця справа про визнання кредитного договору, який був укладений в електронній формі недійсним. Цікавість цієї справи полягає в тому, що сам «електронний договір» був укладений між кредитором та позичальником не у вигляді окремого документу підписаного ЕЦП, а шляхом обміну повідомленнями за допомогою засобів електронної комунікації.

В даному випадку мається на увазі, що кредитором на власному сайті була запропонована публічна пропозиція (оферта) на укладання договору кредиту, яка містила порядок та умови кредитування, права та обов’язки сторін та іншу інформацію необхідну для укладання договору кредиту. А саме для отримання коштів позичальник заповнював заявку на сайті кредитора, яка є індивідуальною частиною кредитного договору і містила усі інші істотні умови договору кредиту, передбачені законом. Для заповнення такої заявки позичальник обирає персональний логін і пароль та отримує доступ в особистий кабінет, а для підпису заявки та інших документів отримує від системи електронний підпис з одноразовим ідентифікатором, як аналог власноручного підпису на правочині у простій письмовій формі. Одноразовий ідентифікатор отримується позичальником за допомогою СМС – повідомлення на той номер телефону, який він самостійно вказує у заявці.

Позичальник у позові стверджував, що не підписував договір кредиту і не погодив з кредитором всі істотні умови договору кредиту, тому договір кредиту є недійсним. Позичальник також наполягав на тому, що відсутні докази передачі йому коштів від кредитора, і кредитор не може довести що передав кошти саме йому.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовив у задоволенні позову.

Суди прийшли до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України або ГК України, може мати електронну форму. Якщо договір укладається в електронній формі, то і підписувати його потрібно електронним підписом. При цьому не кожен "електронний договір" повинен створюватися як окремий електронний документ. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі ( хоча, що таке "спрощена форма електронного договору" мабуть все ж таки законодавством не визначено!).

Так, договір кредиту був укладений в електронній формі і підписаний сторонами в порядку передбаченому ст. ст. 638, 639 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та ЗУ «Про електронний цифровий підпис».

Суд касаційної інстанції підкреслив, що такі дії позичальника як здійснення входу у систему кредитора за допомогою логіну та паролю, заповнення заявки, а також отримання ним СМС-повідомлення із одноразовим ідентифікатором є належними та допустимими доказами укладання ним кредитного договору оскільки не могли бути вчинені ніким іншим окрім нього.

ВС наголошує на тому, що метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Що і відбулося.

Слід додати, що доказом отримання коштів позичальником стала інформаційна довідка кредитора про "успішну трансакцію типу "виплата" на картку №, що відповідає номеру картки вказаної позичальником у заявці.