Стаття 559. Припинення поруки

Аналізуйте судовий акт: Припинення поруки за умов раніше винесеного рішення про стягнення боргу за цим же договором поруки (справа № 752/11478/18 від 02 грудня 2020)

Важливим для правозастосування Верховний Суд визначив:

1. Рішення про стягнення боргу не визначає презумпцію дії поруки;

2. До розгляду спірних питать суд застосовує закон в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Особисте ведення справи: Ляхов Ігор Олексійович.

У постанові 02 грудня 2020 року у справі № 752/11478/18 (провадження № 61-8464св19) Верховний Суд зазначив:

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи 31 жовтня 2018 року постанову у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.

Оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не пред`явило вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах шестимісячного строку з дня зміни строку виконання основного зобов`язання, порука ОСОБА_1 за договором поруки припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції), що підтверджується і постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, прийнятою у справі № 369/7228/14 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою скасовано заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року.

Як наслідок Верховним Судом визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 25 грудня 2007 року № SR-009/927/2006, укладеним між ним та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», з 05 листопада 2012 року.

Аналізуйте судовий акт: СУД: ПРИПИНЕННЯ ІПОТЕКИ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ Відмова чи ухиляння банку від повідомлення про припинення іпотеки після повного погашення основного зобов’язання є протиправною і такою, що порушує права іпотекодавця (Справа № 343/2269/19)

Основне зобов`язання за кредитним договором було виконано у зв`язку з повним виконанням судового рішення про дострокове стягнення з боржників всієї суми заборгованості за цим договором, отже, таке зобов`язання припинилось на підставі ст. 559 ЦК України, внаслідок чого припинилось право застави (іпотеки).

Пред`явивши позов про стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому нарахування процентів та неустойки після пред`явлення такого позову не відповідає вимогам закону.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування, і отримання відсотків за кредитним договором.

Таким чином, ігноруючи вимогу іпотекодавця про надання довідки про повне виконання основного зобов’язання за кредитним договором та припинення у зв'язку із цим іпотеки – є протиправним і таким, що порушує права власника предмету іпотеки

Аналізуйте судовий акт:  Якщо договором поруки передбачений строк її дії «до повного припинення зобов’язань боржника», то строк «чинності поруки» все одно складає шість місяців з моменту обов’язку боржника виконати основне зобов’язання (ВСУ, 14.06.2017р., № 6-1009цс17)

Намагання банків та інших кредиторів  знайти універсальне формулювання для умов договору поруки щоб відійти від шестимісячного строку пред’явлення вимоги до поручителя з дня настання строку виконання основного зобов’язання боржником передбаченого ст. 559 ЦК України не заохочується Верховним Судом. 

Така поширена серед банківських договорів умова строку чинності поруки як «до повного припинення/виконання зобов’язань боржника», яка при цьому ще й розповсюджується на всі подальші додаткові договори та зміни, НЕ працює. ВСУ підкреслює – все одно шість місяців. 

В цій справі ВСУ розтлумачує поняття «строк чинності поруки», зокрема для грошового зобов’язання, яке повинно повертатись боржником частинами протягом визначеного кредитним договором строку.  Так, кредитор у випадку порушення боржником умов кредитного договору має право пред’явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з моменту виникнення у боржника обов’язку сплатити черговий/періодичний платіж. Якщо, такої вимоги кредитором не пред’явлено, то припиняється порука лише до несплаченої боржником частини грошового зобов’язання, а не іншої частини зобов’язання, яка залишилась до сплати. 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-1009цс17: Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання.

Аналізуйте судовий акт: Строк пред’явлення банком вимог до поручителя про повернення бору, погашення якого згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з часу настання строку погашення чергового платежу (ВСУ від 29.03.2017 №6-3087ц)

Верховний Суд України висловився щодо моменту початку строку перебігу давності пред’явлення вимог до поручителя за кредитним договором.

Судом першої інстанції задоволено зустрічний позов поручителя – визнано договір поруки припиненим, оскільки вимоги банку про стягнення заборгованості боржника пред’явлено до поручителя за межами шестимісячного строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Натомість, апеляційний суд, з рішенням якого погодився ВССУ, скасував рішення місцевого суду, задовольнив вимоги кредитора та відмовив у задоволенні зустрічного позову, вказавши в своєму рішенні, що згідно умов договору у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання, передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від зміненої дати виконання основного зобов’язання та послався на досудову вимогу про погашення боргу, яку, нібито, було надіслано поручителю, надіслання якої у свою чергу змінює строк виконання основного зобов’язання.

В свою чергу ВСУ скасовуючи рішення апеляційного суду та ВССУ вказав, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням. А отже закінчення строку, установленого договором поруки, як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Водночас ВСУ вказав, що висновки апеляційного суду про те, що кредитор реалізував своє право, передбачене статтею 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов’язання, надіславши 17 серпня 2015 року вимогу про дострокове повернення кредиту, не ґрунтується на матеріалах справи    

Правова позиція ВСУ у справі № 6-3087цс16: За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Боржник (а відтак і поручитель) узяла на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 6 листопада 2032 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов’язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 21 січня 2015 року) пред’явити вимоги до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, суди не з’ясували, чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука  за окремими платежами.

Висновки суду про те, що кредитор реалізував своє право, передбачене статтею 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов’язання, надіславши 17 серпня 2015 року вимогу про дострокове повернення кредиту, не ґрунтується на матеріалах справи.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ на спільному засіданні палат визначив всі випадки припинення зобов’язань поручителя у кредитно-боргових відносинах (ВСУ у справі № 6-2662цс15 від 20 квітня 2016р.)

 Розповсюдженим явищем у кредитно-боргових відносинах між банком та боржником є наявність третьої сторони – поручителя та похідних договір поруки, які укладаються як засіб забезпечення зобов’язання, тобто належної виплати платежу по кредиту, відсотків, штрафних санкцій, тощо.

Проте порука має декілька обмежень, які узагальнив ВСУ на спільному засіданні цивільної та господарських палат у цій ухвалі. Так зобов’язання поруки припиняються:

- у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності,

- після закінчення строку, встановленого в договір поруки; якщо строк не встановлено - протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання;  якщо строк встановлений моментом пред'явлення вимоги – протягом одного року якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя від дня укладення договору поруки.

 У випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. При цьому суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Цікаво, що за думкою ВСУ, якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-2662цс15: Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором.

Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів.

Таким чином, у справі, яка переглядається, є підстави вважати поруку припиненою, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

Разом з тим установлення без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати додаткових платежів – комісій за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припинення поруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшення відповідальності поручителів. 

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Аналізуйте судовий акт: Зобов'язання поручителя у випадку ліквідації боржника, але при наявності у кредитора рішення про стягнення боргу з цього поручителя не припиняються на підставі ст. 559 ЦК України (Постанова ВСУ у справі №6-172цс15 від 25 листопада 2015р.)

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки. Припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника. Якщо право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов'язання поручителя.