Стаття 382. Квартира як об'єкт права власності

Аналізуйте судове рішення: Відключення споживача від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати централізованого опалення місць загального користування (КЦС/ВС у справі № 311/3489/18 від 22.12.2020)

 Поширеною думкою серед споживачів послуг з централізованого опалення є те, що за послуги потрібно сплачувати лише у разі їх фактичного споживання, тобто обігріву квартири. В цьому є логіка, якщо не знати, що законодавство України передбачає, зокрема, оплату споживачами опалення місць загального користування.

У цій справі ВС зазначив, що у разі, якщо послуги з централізованого опалення не надаються споживач зобов’язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування.

Позивач (теплопостачальна організація) звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Так, між ним та відповідачем встановлено договірні відносини на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення на підставі проекту відключення від мереж централізованого опалення та на підставі облікового рахунку.

Відповідачу, як і всім іншим мешканцям будинку, які відключені від систем централізованого опалення, нараховувалась оплата за опалення місць загального користування будинку, які остання не сплачувала.

На думку відповідачки, єдина послуга, яку теплопостачальна організація може надавати власникам індивідуального (автономного) опалення це послуга з централізованого опалення місць загального користування, а єдине місце загального користування, яке може опалюватися в багатоквартирних будинках м. Василівка - це сходова клітка. Але сходові клітки у будинку не опалюються, так як в під`їздах немає опалювальних приладів (радіаторів). Таким чином, вона вважала, що її змушують платити за ненадані їй послуги з централізованого опалення місць загального користування, а насправді, за тепловтрати від термоізольованих труб теплопостачання в чужому підвалі, оскільки підвал і їхньому домі не є приміщенням загального користування, так як з моменту будівництва будинку підвал і перший поверх будинку належать на праві приватної власності юридичній особі, яка і сплачує за тепло.

Позиція ВС:Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі.

Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Оскільки позивач надав відповідачці послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення, остання має оплатити надані послуги.

Доводи касаційної скарги про те, що підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Аналізуйте судове рішення: Самовільно використовуючи підвальне приміщення, комунальне підприємство порушує права власників будинку розпоряджатись спільною сумісною власністю, що є підставою для його звільнення (Апеляц. суд Волинської області, № 161/2931/16-ц, 15.11.16)

Здається, стереотип про те, що у багатоповерховому будинку мешканцям належить право власності лише на квартиру, останніми роками подоланий. Разом з цим варто нагадати, - усе майно в будинку поза квартирами та самостійними нежитловими приміщеннями належить усім їх власникам.

Визначення поняття спільне майно багатоквартирного будинку надано в ч. 2 ст. 382 ЦК України та продубльовано в п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. № 417-VIII. Тож відповідно до вказаних норм спільним майном багатоквартирного будинку, зокрема, є: приміщення загального користування, у тому числі допоміжні. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, згідно із законом, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери й інші підсобні та технічні приміщення).

Судове рішення, що викладене нижче, стосується саме цих питань і, власне, свідчить, про подолання таких стереотипів.

Мешканець багатоквартирного будинку (позивач) звернувся в суд з позовом до житлово-комунального підприємства про припинення користування підвальним приміщенням, мотивуючи вимоги тим, що відповідач своїми протиправними діями порушує його право на вільне користування спільною сумісною власністю, займає це приміщення та використовує в своїх цілях незаконно.

На підставі зібраних доказів суд першої інстанції та апеляційний суд (відомості про касаційне оскарження рішень відсутні) , задовольняючи позовні вимоги, прийшли до висновку, що спірне приміщення, яке відповідач використовує для власних потреб, є підвальним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, тобто допоміжним приміщенням, яким мають право користуватись усі власники квартир у будинку, оскільки дане допоміжне приміщення призначене для забезпечення експлуатації та обслуговування багатоквартирного будинку.

Судові рішення вмотивовані приписами ст.ст. 1, 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 382 Цивільного кодексу України, відповідно до яких всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Посилання відповідача на те, що спірна частина підвального приміщення не належить до допоміжного приміщення, а є нежитловим підвальним приміщенням і не може належати до спільної власності жильців даного багатоквартирного будинку, оскільки проектом передбачалося використання цього приміщення під фотолабораторію, судами не взято до уваги з огляду, зокрема, на таке.  

Віднесення приміщень, у тому числі підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку, до допоміжних приміщень передбачалось наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 квітня 1996 року № 28/389 «Про затвердження Типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку» (втратив чинність на підставі наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарствавід 17 листопада 2003 року № 189/2040) та наказом Держжитлокомунгоспу України від 27 серпня 2003 року № 141 «Про затвердження нового Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя».