Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини

Аналізуйте судовий акт: Порушення кримінального провадження є впливом тяжкої обставини на дарувальника і підставою для визнання договору дарування недійсним (ВСУ від 6 грудня 2017р. у справі №6-1968цс17 )

Юридичні конструкції, які будують адвокати для визнання договору недійсним стають все хитрішими, а суди всіх рівнів на диво інколи в них «вірять» і погоджуються із обґрунтуванням. Хоча на жаль поки що це поодинокі випадки, і Протокол дуже любить коментувати подібні справи. 

Природня ситуація, коли проти особи порушено кримінальне провадження за фактом шахрайства, санкція якого в деяких випадках передбачає конфіскацію майна, і ця особа намагається приховати своє майно, зокрема і те, що набуте злочинним або неправомірним способом. Яким чином, це відбувається? Звичайно найбільш простий та дешевий спосіб це «переписання» майна близького родича шляхом укладання договору дарування. Але інколи близький родич із часом виходить з під контролю і починає вважати «подароване» йому майно реально своїм. В такий ситуація юристу слід думати «как отмотать всё назад» і визнати договір дарування недійсним. 

В нашому випадку успішно була застосована стаття 233 ЦК України «правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини». Суд погодився з тим, що постанова прокурора про порушення кримінальної справи, запобіжний захід арешт та ймовірна конфіскація майна на підставі вироку є тяжкими обставинами, які призвели до укладання позивачем договору дарування корпоративних прав зі свої неповнолітньою дочкою на вкрай невигідних умовах. Тобто безоплатно. При цьому дочка, яка вже на момент розгляду справи стала повнолітньою оскаржувала таку позицію аж до ВСУ.   

Водночас юмор у цій справі полягає в іншому. Позивач разом із дочкою визначив співвідповідачем юриста, який порадив йому подарувати корпоративні права дочці називаючи це «неналежною рекомендацією» та намагався стягнути з цього юриста 2 тис. грн. за погану пораду. Як то кажуть: «бо я такий дурник, довірився юристу і все подарував дочці, хоча і керую бізнесом багато років.» Ну що не зробиш заради свого майна… 

Аналізуйте судовий акт: Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)

 Позивачу для визнання правочину недійсним із підстав «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови», в сукупності необхідно мати такі підстави, які будуть використанні в суді, як докази, зокрема:

1. наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини;

2. правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;

3. правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

4. особа повинна  усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино – наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин,  тобто основний акцент необхідно зробити на об’єктивній та суб’єктивній стороні.

Читайте статтю: Верховний Суд: визнання недійсним правочину вчиненим на невигідних умовах.

Правовий висновок ВСУ у справі № 6-551цс16: Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.         

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. 

Аналізуйте судовий акт: Волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного (Апеляційний суд Луганської області, справа № 431/3950/15-ц, 27.01.16)

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування більшої частки своєї квартири. Позовні вимоги він  обґрунтував тим, що був змушений укласти вказаний договір дарування 3/4 частин своєї квартири, єдиного місця свого проживання, оскільки мав перед відповідачкою невиконані боргові зобов’язання (20 000 гривень, які  мав повернути протягом двох місяців), що підтверджується власноручно написаною розпискою на їм’я  обдарованої. Позивач також стверджував, що піддавався постійному психологічному тиску з боку відповідачки, що, навіть, призвело до погіршення стану його здоров’я.  Згодом позивач був змушений залишити квартиру та мешкати у міському парку культури, оскільки  господарі частки квартири встановили нові вхідні двері.

Суд першої інстанції позов задовольнив договір,  визнавши недійсним договір дарування частки квартири, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції.

Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що дарування частки квартири було здійснено  позивачем під впливом тяжкої обставини, а саме - необхідності термінового погашення значної суми боргу перед відповідачкою, і на вкрай невигідних умовах, оскільки укладенням договору дарування позивач позбавив себе єдиного житла, а тому волевиявлення позивача  під час укладення цього договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, і за відсутності боргового зобовязання перед відповідачкою взагалі б не було укладено договір дарування на її користь,

Таким чином договір дарування суперечить вимогам  ч.3 ст.203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.  А згідно ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Доцільно також зазначити, що висновки суді цілком узгоджуються з правовими позиціями, які містяться у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015р. у справі № 6-232цс15, від 19.03.2014р. у справі № 6-2цс14. Так, у правовій позиції у справі N 6-232цс15 ВСУ зазначил таке:

«Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає його внутрішній волі».