Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину

Аналізуйте судовий акт: Заявлення позовної вимоги про визнання виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту (ВС КГС у справі № 912/3751/19 від 19.07.2023 р.)
 Заступник прокурора звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби із позовом до Відділу освіти райдержадміністрації та до приватного підприємства, в якому просив:

• визнати недійсним рішення тендерного комітету щодо відхилення пропозиції одного учасника - ТОВки та визнання переможцем іншого учасника - ПП.
• визнати недійсним договір про закупівлю між Відділом освіти та ПП.

Позивач пояснював, що Відділом освіти, як замовником, неправомірно відхилено тендерну пропозицію ТОВки як більш вигідну, якою, серед іншого, дотримано законні вимоги.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено - обґрунтовано тим, що замовником неправомірно відхилено тендерну пропозицію ТОВ, до того ж, зазначена пропозиція є економічно більш вигідною. Суд апеляційної інстанції - навпаки - скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у позові, виходив з того, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту, оскільки не несе за собою реального поновлення інтересів держави.

Попри доводи касаційної скарги - ВС підтримав рішення апеляційного суду і не знайшов підстав для відступу від цієї правової позиції. ВС КГС вказав: Читати повністю

Користуйтесь консультацією: Що таке віндикація та «з чим її їдять»

Аналізуйте судовий акт: Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (ВСУ від 29.03.2017 №6-3104цс16)

 Прокурор звернувся з позовом до органу місцевого самоврядування із позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, та застосування наслідків визнання правочину недійним шляхом передачі зазначеної ділянки у власність міській раді.

Судом першої інстанції, рішення якого судами апеляційної та касаційної інстанцій, позовні вимоги задоволено.

Водночас ВСУ скасовуючи рішення нижчестоящих судів вказав, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв’язку із чим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину, а не третій особі, якій у подальшому це майно було відчужено.

 ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-3104цс16: Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом з тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.                                                                                                                        

Аналізуйте судовий акт: Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

 УВАГА: Спільне засідання цивільної та господарської палат!  Важлива правова позиція ВСУ спрямована на наведення порядку у тому безладі, який існує у судовій практиці щодо спорів про захист права власності та інших речових прав.    

Теоретичне оперування юристами такими популярними словами як «реституція» та витребування майна від не менш популярного - «добросовісний набувач» часто на практиці зустрічалось з не аби якими складнощами у судах, які відмовляли у задоволенні віндикаційного, негаторного чи кондикційного позову особливо не пояснюючи чому… Як правило в таких випадках суд зазначає, що позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України.

ВСУ зазначає, що при обранні способу захисту права слід враховувати, що реституція передбачена ст. 216 ЦК України застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Тому, вимога реституції не може пред’являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано покупцем один чи декілька разів цій третій особі.

Окрім цього не тільки немає необхідності, а і не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо перепродажу майна, які були укладені після визнаного недійсним (нікчемним) першого договору в ланцюжку. В цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі ст. 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору, а саме майно перебуває у володільця на правовій підставі (наприклад договір з іншою особою),  яка оспорюється власником.  

Якщо ж майно перебуває у володільця – набувача майна без достатньої правової підстави, власник захищає своє право власності шляхом подання кондикційного позову про витребування у набувача цього майна, на підставі ст. 1212 ЦК України.      

ВСУ підкреслив, що застосовувати одночасно ст. ст. 216, 387 та 1212 ЦК України при ухваленні рішень неправильно.      

Аналізуйте судовий акт: У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)  

У деяких спорах правильно обрати спосіб захисту права це неабияка задача навіть для досвідчених адвокатів, не говорячи вже про прокурорів. І згідно принципу диспозитивності, якщо позивач неправильно обрав спосіб захисту права суд не має повноважень за нього це виправити і змушений відмовляти у задоволенні позову, хоча порушення права може бути очевидним.

Проблема визнання договорів недійсними, правильне застосування реституції та подання віндикаційних позовів має суперечливу судову практику навіть на рівні ВСУ, не кажучи вже про безліч рейдерських та проплачених судових актів.

В цій справі земельна ділянка із порушеннями була передача із комунальної власності в приватну першій особі, а потім двічі перепродана – схема створення добросовісного набувача. Прокурор намагався захистити права громади наводячи в суді порушення передачі з/д у приватну власність та намагався відновити становище, яке існувало до передачі, шляхом визнання рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва на право власності на з/д та договору купівлі-продажу з/д недійсними. Частково це вдалось у нижчих судах, проте ВСУ відмовив у задоволенні позову.

Зокрема ВСУ підкреслив, що витребувати майно у добросовісного набувача, яким є третій власник з/д у ланцюжку перепродажів, можна, якщо на це є підстави, шляхом подання віндикаційного позову в порядку, передбаченому 216 ЦК України не слід застосовувати у позові, як підставу повернення майна.

Слід додати, що при такому підході ВСУ практично ніколи не існує підстав для подання віндикаційного позову за ст. 388 ЦК України, і прокуратурі дуже складно відновлювати законність після ділків місцевого самоврядування, які за хабарі розпродали за безцінь землі місцевої громади в останні роки.

Аналізуйте судовий акт: Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

 За позовом природоохоронної прокуратури судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій була повернута у комунальну власність земельна ділянка із власності фізичної особи шляхом визнання державного акту на право власності недійсним та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконним та скасування рішення міської ради про продаж цієї земельної ділянки.

ВСУ вирішуючи спір про право скасував попередні судові акт та не маючи процесуальної можливості встановлювати всі обставини у справі направив цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВСУ не погодився із наступним. Одночасне пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація – це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов – це позов про захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. До того ж одна з умов застосування віндикаційного позову – відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов’язально-правових способів. Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора, суди помилково одночасно застосували до спірних правовідносин норми статей 216, 388 ЦК України. 

Насамкінець суди помилково вирішили, що перебіг позовної давності для звернення із позовом про повернення земельної ділянки починається з дня виявлення прокурором порушень земельного та містобудівного законодавства під час здійснення перевірки, що є неправильним