Стаття 320. Використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності

Аналізуйте судовий акт: Статус ФОП та наявність у власності нежитлового приміщення не обов’язково означає, що особа здійснює в ньому господарську діяльність (ВС КГС, справа №904/587/22 від 07.03.2023 р.)
 Теплогенеруюча - теплопостачальна організація на протязі декількох років здійснювала постачання теплової енергії на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення належне фізособі-відповідачу. Встановивши, що фізособа, в тому числі, має статус фізичної особи-підприємця, теплопостачальник обрав господарську юрисдикцію і звернувся з позовом, про стягнення з ФОПа боргу, інфляційних втрат та 3% річних вартості безоплатно отриманої теплової енергії. 

Суд першої та апеляційної інстанції його позов задовольнили (в частині стягнення основного боргу). Попри те, що на стадії апеляційного оскарження відповідач пояснив, що юрисдикція спору обрана неправильно, бо він як фізособа є власником майна, і не здійснює там господарську діяльність - суд апеляційної інстанції ці доводи відкинув, вказавши, що вказане в позові нерухоме майно має статус нежитлового, а отже, може використовуватися лише з господарською метою, а відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності. ВС КГС із таким висновком не погодився, рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до апеляції. ВС КГС пояснив:

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ 

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18. Читати повністю