Власник згідно положень статті, що коментується, має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків встановлених законом.
Це право передбачає вільне використання власником своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої не забороненою законом економічною діяльністю. У сполученні з правом власності така свобода підприємництва виступає як правова база ринкової економіки, яка виключає монополію держави на організацію господарського життя (ст. 42 Конституції України).
Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну, яка здійснюється на свій ризик, діяльність, що спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт та надання послуг особами, які зареєстровані у такій якості у встановленому законом порядку.
Для розпочинання та ведення підприємницької діяльності власник має право використовувати своє майно та виконувати передбачені законом дії для цього, тобто він має право створювати підприємства на свій ризик та відповідальність, вільно укладати угоди з іншими підприємцями, набувати та розпоряджатися своїм майном. Жодний державний орган не має права нав´язувати підприємцю, яку продукцію він зобов´язаний виробляти та за якою ціною її реалізовувати (якщо такі обмеження не встановлені законодавством). Здійснюючи підприємницьку діяльність, власник також може брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, відкривати рахунки в банках тощо. Таким чином, власник має право використовувати своє майно, тобто вилучати корисні властивості речі для задоволення своїх потреб або інших осіб, для здійснення підприємницької діяльності.
Право на підприємницьку діяльність пов´язане з приватною власністю, яка становить матеріальну основу підприємництва. Держава зобов´язана сприяти розвитку підприємництва, охороняти права підприємця, не втручатися в оперативно-господарську діяльність організацій, що займаються підприємницькою діяльністю. Державний контроль може поширюватися лише на виконання законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок здійснення підприємництва в Україні.
Але при цьому можливі випадки обмеження права використання об´єктів права власності пов´язуються Конституцією України із суспільною необхідністю, а також із випадками, коли це майно завдає шкоди особам, суспільству, погіршує екологічну та економічну ситуацію тощо. Так, держава може заборонити підприємницьку діяльність у даних сферах виробництва та торгівлі, наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів, орденів тощо. Винятки із загальних правил щодо виробництва деяких видів продукції реалізується шляхом подання суб´єктами підприємства спеціальних ліцензій. Держава регулює експорт і імпорт, що покладає на підприємства певні обмеження. Крім того, державні органи вправі вимагати від підприємця фінансової звітності, не порушуючи при цьому комерційну таємницю.
Суб´єктом права на підприємницьку діяльність є будь-які особи, не обмежені законами у своїй дієздатності.
Нормальному розвитку підприємницької діяльності перешкоджають монополізм і недобросовісна конкуренція, які заборонені чинним законодавством.
Важливе значення має розвиток малого підприємництва, діяльність якого, як правило, безпосередньо спрямована на задоволення повсякденних потреб споживачів. Уповноважені державні органи здійснюють контроль за реалізацією прав споживачів.
Конкретні питання, пов´язані з використанням власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності, регулюються значною кількістю законодавчих актів. Цивільне законодавство регулює відносини між особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, або за їх участю. У зв´язку з цим, при використанні майна для здійснення підприємницької діяльності, власник повинен дотримуватись умов, встановлених та закріплених законодавством України.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Статус ФОП та наявність у власності нежитлового приміщення не обов’язково означає, що особа здійснює в ньому господарську діяльність (ВС КГС, справа №904/587/22 від 07.03.2023 р.)
Суд першої та апеляційної інстанції його позов задовольнили (в частині стягнення основного боргу). Попри те, що на стадії апеляційного оскарження відповідач пояснив, що юрисдикція спору обрана неправильно, бо він як фізособа є власником майна, і не здійснює там господарську діяльність - суд апеляційної інстанції ці доводи відкинув, вказавши, що вказане в позові нерухоме майно має статус нежитлового, а отже, може використовуватися лише з господарською метою, а відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності. ВС КГС із таким висновком не погодився, рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до апеляції. ВС КГС пояснив: Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18. Читати повністюТеплогенеруюча - теплопостачальна організація на протязі декількох років здійснювала постачання теплової енергії на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення належне фізособі-відповідачу. Встановивши, що фізособа, в тому числі, має статус фізичної особи-підприємця, теплопостачальник обрав господарську юрисдикцію і звернувся з позовом, про стягнення з ФОПа боргу, інфляційних втрат та 3% річних вартості безоплатно отриманої теплової енергії.