1. Особливістю допиту обвинуваченого в суді те, що він суттєво відрізняється від його допиту під час досудового розслідування, оскільки чисельно збільшується кількість осіб, які беруть участь у допиті обвинуваченого, більшість із них детального ознайомлена із матеріалами кримінального провадження
727
і обвинувальним актом, все це відбувається в умовах гласності і відкритості судового провадження, водночас, сам обвинувачений отримує право допитувати інших учасників судового розгляду, брати участь у судових дебатах.
2. З'ясувавши всі дані стосовно особи обвинуваченого, його взаємовідносини з іншими обвинуваченими, потерпілими, свідками, бачення інкримінованого йому кримінального правопорушення, головуючий дозволяє проводити допит та сам бере у ньому участь.
3. Давати показання - право, а не обов'язок обвинуваченого. За дачу за-відомо неправдивих показань обвинувачений не несе кримінальної відповідальності, окрім випадків, коли обвинувачений повідомляє суду завідомо неправдиву інформацію про вчинення злочину іншою особою. У разі відмови обвинуваченого відповідати на запитання, давати показання головуючий зобов'язаний зупинити допит одразу після отримання такої заяви. Водночас, у будь-який момент судового розгляду обвинувачений може змінити свою позицію і дати показання з приводу висунутого обвинувачення в цілому чи окремих його обставин. Відмова обвинуваченого від дачі показань не може бути визнана обставиною, яка свідчить про його вину або як обставина, що обтяжує його відповідальність.
4. Закон передбачає, що першим допитує обвинуваченого прокурор, а потім захисник. Головуючий тільки пропонує обвинуваченому надати показання щодо кримінального правопорушення, оскільки він не може поєднувати під час судового розгляду функції обвинувачення, захисту та судового розгляду. Послідовне дотримання судом засади змагальності створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, оскільки сторони несуть основний тягар при проведенні допитів і дослідженні інших джерел доказів, що дозволяє суду залишатись об'єктивним та неупередженим. Тому допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання у вигляді вільної розповіді стосовно відомих йому обставин та інкримінованого йому обвинувачення. Судді та учасники процесу не вправі переривати обвинуваченого шляхом постановки йому запитань чи обмежувати його певним часом, за винятком лише випадків, коли обвинувачений ухиляється від суті справи і дає показання, які не мають ніякого відношення теми допиту. Після закінчення вільної розповіді головуючий може поставити обвинуваченому уточнювальні запитання з метою отримання повної інформації про всі інкриміновані йому факти, оскільки в подальшому обвинувачений буде допитуватись іншими учасниками судового розгляду.
5. Поставлені запитання повинні бути пов'язані з метою уточнення окремих положень вільної розповіді обвинуваченого, доповнення вільної розповіді, роз'яснення окремих моментів, що допоможе відтворити окремі епізоди, переконатись у правильному розумінні наданих показань. Забороняється ставити навідні запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Головуючий має право за власною ініціативою або за клопотанням учасників судового засідання зняти питання, що не стосується суті
728
кримінального провадження, порушують повагу до людської гідності, прав і свобод особи, особливо це проявляється при намаганні учасників судового розгляду здійснити психологічний тиск на обвинуваченого для отримання бажаних показань або навпаки дезорієнтувати обвинуваченого.
6. Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, головуючий має право вимагати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні", але сама постановка запитання обвинуваченому повинна бути чіткою і зрозумілою для нього, з урахуванням його віку, рівня розумового розвитку та психологічного стану.
7. За наявності у справі кількох обвинувачених, на відміну від досудового розслідування, коли їх допит здійснювався у відсутності один одного, в залі судового засідання допит обвинуваченого відбувається в присутності інших обвинувачених. Якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого належним чином обладнаного приміщення в порядку, передбаченому ст. 336 КПК.
8. Головуючий має надати сторонам можливість перехресного допиту обвинуваченого для з'ясування певних обставин, причому учасники можуть ставити навідні запитання Обвинуваченому також можуть ставитися запитання під час дослідження інших джерел доказів у ході судового розгляду.
9. У разі необхідності під час судового засідання обвинувачений має право користуватися нотатками. Допит обвинуваченого не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.
10. Оголошення судом показань обвинуваченого, отриманих під час досудового розслідування, дозволяється за клопотанням сторін або за ініціативою суду, у разі відмови обвинуваченого давати показання під час судового розгляду та за наявності істотних суперечностей між показаннями, які обвинувачений давав під час судового розгляду і досудового розслідування. У будь-якому разі суд зобов'язаний перевірити суперечливі показання, використавши для цього всі наявні в суді можливості і роблячи висновки на підставі сукупності всіх зібраних доказів.
11. Якщо у справі беруть участь кілька потерпілих, то послідовність їх участі в допиті обвинуваченого визначається на підставі їх спільної згоди між собою, а у разі незгоди - головуючим.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Проведення допиту обвинуваченого під час «спрощеного» розгляду справи є обов’язковим (ВС/ККС у справі № 426/14810/18 від 17.12.2020)
Новий Кримінальний процесуальний кодекс продовжуючи логіку КПК України 1960 року із подальшими змінами, які до нього було внесено в рамках так званої «малої судової реформи», визначив так званий спрощений порядок розгляду справ, який полягає у тому, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку (ч. 3 ст. 349 КПК України).
При цьому частина четверта вказаної статті прямо вказує на те, що допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених частиною третьою статті 323 та статтею 381 цього Кодексу.
Вочевидь таке обмеження законодавцем було вжито з метою дотримання прав особи, яку притягнуто до кримінальної відповідальності, а також для того щоб суд міг бути впевнений у тому, що особа вірно розуміє суть обвинувачення.
Однак у даному випадку суд вирішив зовсім «упростити» розгляд справи, що і призвело до скасування рішень постановлених у ній.
У цій справі особу було засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України. Апеляційний суд будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи не знайшов та вирок місцевого суду залишив буз зміни.
На дані рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що місцевим судом при розгляді справи було допущено порушення ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачена заперечувала викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи та не давала згоду на проведення судового розгляду у спрощеному порядку, не провів допиту обвинуваченої у розумінні ст. 351 КПК України.
Касаційний кримінальний суд із такими доводами адвоката погодився та задовольняючи скаргу вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за нормами ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково.
Проте, відповідно до матеріалів справи, зокрема, аудіозапису судового засідання в порушення вимог закону судом не допитано обвинувачену стосовно обставин вчинення злочинного діяння, зокрема, щодо часу, місця, способу його вчинення, переліку та вартості викраденого майна, а лише зазначено у вироку, що нею вони не оспорюються. Безпосередній допит обвинуваченої місцевим судом не проводився.
Таким чином, суд першої інстанції, вживши всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнавши недоцільним дослідження доказів у повному обсязі, не здійснив допит обвинуваченої, показання в ході якого мали бути покладені в якості доказу в обґрунтування вироку.
Факт визнання обвинуваченою правильності обставин вчинення злочинного діяння, наведених у обвинувальному акті, як слідує із аудіозапису судового засідання, не може вважатись допитом обвинуваченої судом у розумінні ст. 351 КПК України.