1. Кримінальний процесуальний закон не встановлює чітко визначеного порядку і послідовності дослідження під час судового розгляду доказів. Відсутність встановленого єдиного порядку в цьому напрямі свідчить про те, що законом підтримується творчий, пізнавальний підхід до дослідження доказів за умови встановлення чіткого порядку проведення судового розгляду (вимоги закону до правил проведення допиту обвинуваченого, свідків, потерпілих, експертів, дослідження речових доказів, документів тощо), визначеного кримінальним процесуальним законом. Право визначити обсяг доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження, належить суду, з врахуванням точки зору учасників судового провадження і специфіки конкретних обставин справи (ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, характер вчиненого злочину, повнота показань свідків, кількість епізодів злочинів тощо), яка стала предметом судового розгляду.
2. Стаття 349 КПК наголошує тільки на тому, що докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - в другу. Всі учасники судового розгляду зацікавлені у встановленні найбільш доцільного і ефективного порядку дослідження доказів та їх обсягу. Тому ще до початку судового розгляду вони можуть підготувати свої пропозиції щодо обсягу і порядку дослідження доказів, а потім надати їх суду у письмовому вигляді або усно. Сам же обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження в разі
724
необхідності можуть бути змінені ухвалою суду упродовж судового розгляду за власною ініціативою або клопотанням сторін кримінального провадження.
3. Застосування рекомендації тактичного характеру стосовно вирішення питання про черговість допиту обвинуваченого у разі визнання ним себе винним або заперечення своє вини вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням думки учасників судового провадження і обставин справи, але допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадків, якщо він відмовився від давання показань та у випадках спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (див. ст. 381 КПК). Якщо судовий розгляд здійснюється щодо кількох обвинувачених, то суд має визначити послідовність допиту кожного з них.
4. У виняткових випадках для гарантування безпеки свідків, потерпілих та інших осіб, які підлягають допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження чи самої особи, яка підлягає допиту, вирішує питання про проведення їх допиту з використанням технічних засобів з іншого належним чином обладнаного приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити і слухати відповіді на них (ч. 9 ст. 352 КПК).
5. Згідно з ч. З ст. 349 КПК суд має право прийняти рішення про проведення скороченого судового розгляду і визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку, а сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Головуючий зобов'язаний з'ясувати, чи правильно обвинувачений та інші учасники судового розгляду розуміють зміст тих обставин, які вони не оспорюють, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, одночасно роз'яснює їм, що у випадку, коли суд прийме рішення про скорочений судовий розгляд, вони будуть позбавлені права оскаржити визнані ними фактичні обставини. Суд приймає рішення про скорочений судовий розгляд, якщо дійде висновку, що сторони вважають, що обставини справи доведені наявними в справі доказами, вони не потребують дослідження у ході судового розгляду. На підтвердження такої позиції сторони повинні надати належні письмові докази. Визнання обвинуваченим своєї вини ще не є безумовною підставою для прийняття рішення про скорочений судовий розгляд, оскільки визнання ним своєї вини у вчиненому злочині може бути покладено в основу обвинувачення тільки за умови підтвердження цього визнання сукупністю доказів, які є наявними у провадженні, а вина доведена в законному порядку.
6. Визначаючи обсяг доказів, що підлягають дослідженню у кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх обвинувачених, головуючий зобов'язаний, крім обставин, передбачених ст. 91 КПК, з'ясувати повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього обвинуваченого, стан здоров'я та
. 725
рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння, умови його життя га виховання, наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що при розгляді справ щодо неповнолітніх докази стосовно обставин, визначених в ст. 433 КПК (ст. 485 КПК 2012 р. - Авт.), та інших даних про особу обвинуваченого мають досліджуватись, незалежно від того, чи оспорюються ці обставини (п. 8 постанови "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16 квітня 2005 p.).
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Проведення "скороченого" судового розгляду не є перешкодою для ухвалення виправдувального вироку (Миронівський районний суд Київської області у справі №371/335/20, 09.03.2021)
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 09.03.2021 у кримінальному провадженні № 371/335/20 громадянина Г. виправдано у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Згідно обвинувального акту Г. обвинувачується у тому, що 12.02.2020 бл. 18 год. 00 хв. він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходився в приміщенні будинку за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1, 3/4 частки якого належить йому на праві користування, а 1/4 частки вказаного будинку на праві приватної власності належить потерпілій З.
Перебуваючи у вказаному будинку 12.02.2020 приблизно о 18 год. 30 хв. у Г. виник злочинний умисел на вчинення підпалу вказаного будинку з метою його пошкодження, в тому числі пошкодження 1/4 частки вказаного будинку, що на праві приватної власності належить З.
Цього ж дня, 12.02.2020 бл. 21 год. 30 хв. Г., реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне пошкодження чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи у приміщенні своєї частини будинку за місцем проживання по АДРЕСА_1, за допомогою легкозаймистої рідини – бензину, який попередньо розлив на одяг, що знаходився на ліжках у житлових кімнатах №1 та №2, після чого помістив побутовий газовий балон з вмістом газу «Пропан» на ліжко у кімнату № 2, яка суміжна з кімнатою З. та підпалив ліжка за допомогою сірників, внаслідок чого вчинив підпал вказаного будинку.
Після здійснення підпалу ліжка, де знаходився газовий балон та одяг, Г. з місця вчинення злочину зник, довівши таким чином свій злочинний умисел до кінця.
У результаті вказаних протиправних дій Г., які перебувають у прямому причинному зв’язку із настанням негативних суспільно-небезпечних наслідків, потерпілій З. заподіяно майнової шкоди у вигляді пошкодження стелі 1/4 частки вказаного будинку, що належить їй на праві приватної власності.
Згідно із формулюванням обвинувачення, дії Г. кваліфіковано як вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України, зокрема умисне пошкодження чужого майна вичинене шляхом підпалу.
Суд, провівши «скорочений» судовий розгляд в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, констатував необхідність виправдання Г. у пред’явленому обвинуваченні.
Враховуючи обґрунтовану позицію сторони захисту, суд послався на те, що необхідною складовою для засудження особи в умисному пошкодженні майна (ст. 194 КК України) є доведення стороною обвинувачення розміру завданої шкоди у великих розмірах тобто в розмірі у 2020 році не меншому 262 750,00 грн. (250 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Водночас обвинувальний акт взагалі не містить оцінки шкоди заподіяної потерпілій, а в матеріалах кримінального провадження відсутній висновок товарознавчої експертизи, яким був би констатовано розмір завданих збитків.
На підставі викладеного суд визнав обвинуваченого невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України, та виправдав його за цим обвинуваченням в зв’язку із відсутністю в його діях складу злочину.