Стаття 86. Допустимість доказу

Аналізуйте судовий акт: СМЕ повинна проводитись лише на підставі документів, які вилучено у визначеному КПК порядку. У іншому випадку – висновок експертизи є недопустимим (Вирок Житомирського районного суду від 17.01.2020 у справі № 278/200/16-к)
Допустимим доказом визнається доказ, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України (ч. 1 ст. 86 КПК України). Вже з цієї норми вбачається, що критерієм загальної недопустимості доказу, тобто доказу, який може бути визнаний недопустимим у нарадчій кімнаті, є порушення порядку його отримання.

Таке законодавче врегулювання фактично зобов’язує орган сторону обвинувачення суворо дотримуватись процедури отримання доказів, визначеної кримінальним процесуальним законом адже у разі його недотримання може вступити в силу так звана доктрина «отруйного дерева» та усі наступні докази також мають бути визнано недопустимими, а там недалеко і до виправдувального вироку.

Ось наприклад у справі, вирок у якій пропонується до уваги, вину водія у вчиненні ДТП було доведено і показаннями свідків, проведеним слідчим експериментом, висновком автотехнічної експертизи тощо. Але! Через те, що суд завдяки огріхам слідчого визнав висновок СМЕ щодо наявності та тяжкості тілесних ушкоджень недопустимим, а отже один із елементів складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – недоведеним, що і потягло за собою виправдання обвинуваченого.

Приймаючи таке рішення суд послався на те, що висновок судово-медичної експертизи, яку було проведено з урахуванням медичних документів, зокрема, знімків комп`ютерної томографії історії хвороби стаціонарного хворого у даному кримінальному провадженні не є джерелом доказів та що, у свою чергу, створює передумови для визнання вказаного медичного висновку недопустимим доказом, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні вищевказана медична картка з історією хвороби та знімками комп`ютерної томографії. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Добровільне надання доказів стороною провадження не потребує їх «легалізації» шляхом тимчасового до них доступу (ВС/ККС у справі № 333/1539/16-к від 31.03.2021)
Питання допустимості доказів є одних із найпроблемніших та найважливіших у кримінальному процесі. Адже саме від вирішення даного питання залежить законність доведення вини особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Так, відповідно до положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, основним фактором, який впиливає на віднесення доказу до категорії допустимого є отримання його у спосіб визначений КПК, а не у будь-який інший.

Кримінальним процесуальним законом визначено низку заходів спрямованих на отримання тією чи іншою стороною доказів у кримінальному провадженні: отримання доказу за допомогою тимчасового доступу до нього, обшук, проведення допитів, слідчих експериментів тощо. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт:  Відкриті захисту лише під час апеляційного розгляду докази, які вже існували на момент звернення із обвинувальним актом, не можуть вважатися судом допустимими (ВСУ від 12 жовтня 2017р. у справі № 5-237 кс (15)17)

При аналізі таких постанов здається, що формальності вже давно панують над суттю, а ВСУ посилюючись практикою ЕСПЛ просто дисциплінує суддів та прокурорів на майбутнє. На жаль це призводить до скасування фактично правильних рішень та створює легенди про процесуальні перемоги деяких адвокатів, які потім видаються за найцінніше знання на комерційних семінарах.   

Так, на підставі ст. 368 КК України засуджено хабарника – фіскала на шість років позбавлення волі із конфіскацією майна. Вирок залишено без суттєвих змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Проте, ВСУ скасував ухвалу суду касаційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Підставою для нового розгляду стало порушення судом апеляційної інстанції ст. 86 та ст. 290 КПК України, зокрема залучення у провадження цим судом на стадії апеляційного розгляду нових доказів від сторони обвинувачення, які були відкриті стороні захисту також тільки на стадії апеляційного розгляду.   

Що це були за докази? Це процесуальні дозволи на проведення негласних слідчих розшукових дій: постанова про проведення контролю за вчиненням злочину, постанова про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, ухвала суду апеляційної інстанції.  Тобто ці документи, повинні були існувати та повинні були відкриті як докази в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України стороні захисту, ще до передання обвинувального акту до суду. 

ВСУ відмітив, що КПК НЕ забороняє відкривати стороні обвинувачення докази і на стадії апеляційного розгляду, проте забороняє суду приймати ці докази як допустимі, якщо відбувається порушення порядку відкриття таких доказів. В даному випадку докази – дозволи на проведення НСРД повинні були відкриті стороні захисту до звернення прокурора до суду із обвинувальним актом. Тобто, порушення дійсно мало місце…

Проте, наскільки це впливає на кваліфікацію злочину або на незаконність засудження хабарника? І що тепер повинен ухвалити суду касаційної інстанції? Скасувати вирок, виправдати хабарника?...

Тут слід навести важливий висновок ВСУ у цій справі. Критерієм допустимості доказів для суду є не лише законність їх отримання, тобто в даному випадку наявність дозволів на проведення НСРД, а і попереднє відкриття таких доказів стороні захисту до їх безпосереднього дослідження у суді.

Своєчасне невідкриття захисту дозволів на проведення НСРД надає можливість захисту ставити питання про недопустимість тих доказів, які були отримані внаслідок проведення НСРД. А на цих доказах безпосередньо і базується обвинувачення, і засуджений хабарник.

При цьому слід також враховувати, що відповідно до ст. 404 КПК України докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції виключно, якщо про такі докази стало відомо після ухвалення вироку, або учасником провадження заявлялося відповідне клопотання у суді першої інстанції, але доказ досліджений не був.  

Отже, тепер ВСУ поставив перед ВССУ складну задачу, що робити далі із вироком…    

Аналізуйте судовий акт: Невідкриття матеріалів НСРД, у тому числі і ухвал суду про надання дозволу на їх проведення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК є підставою для визнання таких доказів недопустимими (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16)

Негласні слідчі (розшукові) дії – ним присвячена ціла глава 21 КПК України та ЗУ "Про оперативно-розшукову діяльність". Без них майже усі злочини розкрити неможливо, проте більшість зловживань слідства відбувається під час НСРД.  Адвокати захищаючи та підозрюваних та обвинувачених завжди намагаються знайти процесуальні порушення допущені під час проведення НСРД. І єдиної та послідовної практики вищих судів у цій проблематиці немає. 

Нарешті ВСУ висказався з приводу проблематики проведення оперативно-розшукових дій до внесення відомостей до ЄРДР та відкриття УСІХ матеріалів провадження в порядку ст. 290 КПК України.

Як відомо, стороною обвинувачення як правило під час відкриття матеріалів провадження стороні захисту не надає документів, що стали підставою для проведення НСРД. 

Верховний суд в совю чергу наголосив на те, що таке невідкриття, в порядку визначеному ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні), дає усі підстави судам вважати докази, здобуті із порушенням вимог КПК неналежними (ст. 86 КПК України - допустимість доказу)