Правовою підставою для міжнародного співробітництва є двосторонні та багатосторонні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В Україні діє близько тридцяти двосторонніх договорів про правову допомогу в кримінальних справах із країнами як ближнього, так і далекого зарубіжжя. Такі договори укладені із Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Республікою Польща, Канадою, Сполученими Штатами Америки, Республікою Куба, Федеративною Республікою Бразилія та іншими країнами. Вони визначають обсяг і види правової допомоги під час розслідування злочинів, можливість застосування норм процесуального законодавства запитуючої сторони під час виконання доручення, умови, підстави і порядок видачі осіб, стосовно яких відкрито кримінальне переслідування тощо. Правова допомога може бути надана у будь-якій категорії кримінальних справ, за якими проводиться досудове розслідування (окрім справ приватного обвинувачення), незалежно від вимог підслідності. Надання правової допомоги у кримінальних справах усіма компетентними органами здійснюється шляхом письмових зносин.
Щодо зазначеного у коментованій статті глосарію слід звернути увагу на такі моменти.
1. У КПК України вперше в національному законодавстві закріплено чітке визначення міжнародної правової допомоги, якій притаманні такі ознаки: 1) здійснюється компетентними органами; 2) полягає у вчиненні процесуальних дій; 3) вчинення таких дій є необхідним для: а) досудового розслідування; б) судового розгляду; в) виконання вироку, який винесено як судом держави, так і міжнародною судовою установою.
Дво- та багатосторонні договори, які регулюють порядок надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах не містять відповідного визначення, а лише визначають обсяг надання згаданої допомоги. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах характеризується специфічним сУб єктним складом - це компетентні органи держав, уповноважені на співробітництво; специфічним фактичним складом - провадження на території
1086
1087
запитуваної держави процесуальних дій; специфічною метою - сприяння здійсненню правосуддя у кримінальній справі в іноземній державі шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, та захист законних інтересів учасників кримінального процесу.
2. Стосовно питання екстрадиції див. коментар до глави 44 КПК.
3. У науці кримінального процесу виділяється два різновиди перейняття кримінального провадження: просте і складне. Просте - це перейняття кримінального провадження у так званому "чистому вигляді", коли неможливість притягнути особу до кримінальної відповідальності в країні, де був вчинений злочин, змушує державу звертатись за правовою допомогою до іншої держави. Прикладом такого різновиду перейняття є такий: особа, яка є громадянином однієї держави, відбуває покарання в цій само державі і при цьому встановлюється, що до її засудження вона вчинила злочин на території іншої держави. У такому випадку держава, громадянином якої є зазначена особа та де вона відбуває покарання, переймає на себе кримінальне провадження щодо виявленого злочину, вчиненого на території іншої держави до засудження цієї особи.
Складне перейняття кримінального провадження визначається як перейняття матеріалів кримінальної справи, поєднане з передачею особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину. При цьому такий вид перейняття кримінального провадження передбачає два можливих випадки. По-перше, кримінальна справа передається органам іноземної держави разом з правопорушником з урахуванням позиції доцільності її розгляду у відповідній державі. По-друге, здійснюється видача особи, обумовлена необхідністю перейняття кримінального провадження за злочини, що були вчиненні на території держави, що її видає. В останньому випадку перейняття кримінального провадження виступає як необхідна умова екстрадиції особи, гарантування дотримання якої з боку іноземної держави робить можливою саму видачу.
4. При визначенні термінів законодавець виокремив поняття "уповноважений орган" та "компетентний орган". Уповноваженими органами визначені Генеральна прокуратура України під час досудового розслідування та Міністерство юстиції України - під час судового розгляду. Компетентним органом є орган, який безпосередньо веде провадження у певній справі.
page
youtube