Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї

Аналізуйте судовий акт: Чи можна притягнути свідка до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань? (Виправдувальний вирок по справі №607/12163/20 від 26.04.2021)

 Свобода від самовикриття - одна із основоположних засад кримінального судочинства, що закріплена у ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України. ЇЇ дотримання забезпечує реалізацію принципу презумпції невинуватості. З огляду на зазначені норми особа, що дає показання як свідок має право не свідчити проти себе та близьких (родичів).

Інколи, під час допиту слідчі вдаються до спорів, стосовно того, чи стосується конкретне питання безпосередньо допитуваного свідка чи його родича і відповідно, чи є законною відмова від надання відповіді на підставі ст. 63 Конституції України.

До суду звернувся прокурор із обвинуваченням за ст. 385 ККУ. Згідно до формулювання обвинувального акту, прокурор звинувачував свідка у тому, що під час допиту у останньої виник злочинний умисел, спрямований на відмову від давання показань за відсутності поважних причин, які перешкоджали би виконанню цього обов`язку.

Так, під час допиту слідчий пояснив права та обов’язки свідка, в тому числі попередив і про відповідальність за відмову від дачі показань.

Також слідчий пояснив у зв’язку із чим викликано свідка, зокрема, допит стосувався обставин порушення встановленого порядку відпуску (за відсутності у покупця відповідного рецепту на купівлю) наркотичних засобів провізором аптеки, якою володіє свідок як ФОП.

Однак, суд дослідивши матеріали кримінального провадження дійшов до висновку про необгрунтованість обвинувального акту та вирішив, що складу правопорушення у діях обвинуваченої не було, тому вона підлягає виправданню.

Так, судом було встановлено, що свідка допитували декілька разів, два із трьох разів свідок давала показання, а незаконну відмову від давання показань інкриміновано щодо останнього допиту.

Як вбачається із матеріалів справи, слідчий допитував свідка щодо особи, яка не була її близьким родичем, тому вважав відмову від дачі показань незаконною.

Однак, особа, якої стосувався допит працювала на свідка, як найманий працівник.

У зв’язку із чим, надання показань щодо незаконної діяльності працівниці могло призвести до позбавлення свідка ліцензії.
Суд погодився із аргументами сторони захисту про те, що протокол допиту свідка свідчить про те, що свідок скористалась імунітетом від самовикриття, закріпленим як в національному, так і міжнародному законодавстві. Зміст протоколу допиту підтверджує, що питання слідчого зводились до підприємницької діяльності свідка, а тому остання правомірно відмовилась від дачі показань відносно себе.

У протоколі допиту свідок роз’яснила, що надання показів щодо оцінки дій працівниці, нею розцінювалось як таке, що може мати негативні наслідки для подальшої підприємницької діяльності, тобто становить загрозу для неї особисто.

Суд погодився, що зміст протоколу допиту (питання поставлені слідчим) підтверджує, що метою допиту насправді було збирання доказів проти свідка, для ініціювання щодо неї іншого кримінального провадження (тобто використання показань свідка як основного джерела обвинувальних доказів проти неї самої).

Враховуючи у сукупності всі досліджені обставини справи, суд визнав свідка невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.385 КК України і виправдав, у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаного кримінального правопорушення.