Стаття 545. Центральний орган України

Стаття 545 КПК, не встановлюючи вичерпного переліку органів, уповноважених брати участь у міжнародному співробітництві, розмежовує повноваження окремих органів за критерієм стадії, на якій знаходиться розгляд кримінальної справи. Якщо справа перебуває на стадії досудового розслідування,

1091

уповноваженим органом є Генеральна прокуратура України, якщо справа знаходиться на стадії судового провадження, то уповноваженим органом Міністерство юстиції України.

2. Забезпечення Генеральною прокуратурою України виконання зобов'язань України за чинними міжнародними договорами про правову допомогу у кримінальних справах - це один із напрямів міжнародного співробітництва її структурних підрозділів. Вони діють в інтересах всіх установ України, які здійснюють досудове розслідування в Україні.

Безпосередньо загальні засади та порядок надання міжнародної правової допомоги регулюються ст. 26 Закону України "Про прокуратуру" та наказом Генерального прокурора України від 26 грудня 2005 р. № 8 гн "Про організацію роботи органів прокуратури України в галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги". Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про відкриття кримінального провадження і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання.

3. Міністерство юстиції України уповноважене здійснювати міжнародно-правове співробітництво шляхом укладення угод про правове співробітництво з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями, та взаємодії з ними у межах встановлених повноважень. Діяльність Мін'юсту України у сфері правового дво- та багатостороннього міжвідомчого співробітництва полягає у забезпеченні внесення у встановленому порядку пропозицій і ведення та координації переговорів про укладення міжвідомчих міжнародних договорів про співробітництво з відповідними органами іноземних держав (Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 395).

Стаття 546.

Порядок передачі запитуючій стороні при виконанні запиту про міжнародну правову допомогу відомостей, що становлять державну таємницю, визначений коментованою статтею, випливає з вимог ст. 32 Закону України "Про державну таємницю", з огляду на які секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації

до їх розсекречування можуть бути передані іноземній державі чи міжнародній організації лише на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Механізм зазначеної передачі визначений Указом Президента України від 14 грудня 2004 р. № 1483/2004 "Про деякі питання передачі державної таємниці іноземній державі чи міжнародній організації".

2. Одним із найважливіших питань, які підлягають регулюванню в межах міжнародного співробітництва, є взаємний захист інформації, яка становить державну таємницю. Україною підписано з іншими державами та ратифіковано багато угод про взаємний захист секретної інформації. Однак при цьому слід ураховувати, що захист секретної інформації, про яку йдеться у таких угодах, стосується лише незначної кількості таємниць, що створюються в результаті спільної діяльності двох держав і поширюється на увесь обсяг державних таємниць кожної зі сторін. Тому в кожному конкретному випадку при вирішенні питання про передачу відомостей, що становлять державну таємницю, необхідно виходити зі змісту угоди про взаємний захист секретної інформації.

3. Україною укладено низку договорів про взаємний захист секретної інформації. Зокрема, в Угоді між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччини про взаємний захист таємної інформації від 14 вересня 1998 р. таємною інформацією у розумінні цієї Угоди є факти, об'єкти або відомості незалежно від форми їх представлення, які в державних інтересах підлягають збереженню в таємниці. Зокрема, це інформація у будь-якій формі, а також будь-які документи, вироби, речовини або фізичні поля, на/в яких інформація міститься або може бути записана, і які в інтересах національної безпеки сторін, згідно з їх чинним законодавством, підлягають захисту від несанкціонованого доступу і засекречені відповідним чином. Таємній інформації державним органом або за його розпорядженням надається ступінь секретності, що відповідає необхідному рівню захисту. Сюди також включається таємна інформація, створена організаціями сторін у рамках співробітництва та засекречена на основі чинного законодавства сторін та відповідно до критеріїв цієї Угоди. Тотожні положення закріплені в угодах уряду України із урядами Французької Республіки, Словацької Республіки, Республіки Узбекистан та іншими державами.

Загальне правило, визначене у таких угодах, полягає у тому, що сторони забезпечують стосовно такої таємної інформації щонайменше такий самий захист, який передбачається при поводженні з власною таємною інформацією 3 відповідним ступенем секретності. Це правило стосується й інформації, яка стала відомою в межах кримінального процесу.