Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

{Стаття 184 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від 30.10.87; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 1356-XIV від 24.12.99}

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Чи можна звільнити вагітну? Строки звернення до суду із позовом про працевлаштування (ВС/КЦС у справі № 682/2782/18 від 03.02.2021 р.).

Часи змінюються, а КЗПП України залишається тим самим. Важко застосовувати законодавчий акт, що морально застарів та не наздоганяє зміни, що відбуваються у суспільстві.

Хоча.., може цей факт не завжди несе негативні наслідки?

Наразі тема фемінізму на гребні популярності, можливо в майбутньому все зміниться і кодекс буде встановлювати рівні права та обов’язки чоловіка та жінки.

Однак, поки такі зміни не внесені, для законодавця жінка залишається особливим суб’єктом трудових відносин. У КЗПП України навіть цілий розділ цьому присвячений. Зокрема, законодавець передбачив додаткові гарантії для жінки, що знаходиться у стані вагітності.

За захистом своїх прав до суду звернулась звільнена під час вагітності жінка та просила суд зобов’язати роботодавця працевлаштувати її на іншу роботу, а також виплатити середньомісячний заробіток.

Відповідач позов не визнав та наголошував на тому, що строк трудового контракту позивачки закінчився, а про свою вагітність остання повідомила після видачі наказу про звільнення.

Суди перших двох інстанцій визнали порушене право, однак у позові відмовили з тих підстав, що позивачка без поважних причин пропустила визначений ст. 233 КЗпП України місячний строк з дня видачі їй трудової книжки для звернення до суду.

Не погодившись із такою позицією судів, звільнена вагітна подала касаційну скаргу.

ВС погодився із тим, що суди невірно застосували положення ст. 233 КЗпП України, скасував оскаржувані рішення та направив справу на новий розгляд.

Обґрунтовуючи своє рішення, ВС зауважив на тому, що трудовим законодавством, зокрема, ст. 184 КЗпП України визначено істотні пільги для жінок, які мають дітей і для вагітних жінок, оскільки передбачає заборону на їх звільнення за бажанням власника. Крім того, ст. 184 КЗпП України зобов’язує роботодавця здійснити обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Отже, оскільки позивачка на час звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору була вагітною, то після її звільнення у роботодавця виник обов`язок щодо її працевлаштування відповідно до вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України.

ВС також зазначив, що ст. 233 КЗпП України визначено день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного трудового права.

Так, важливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від виду позовних вимог: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника.

Спір про звільнення - це спір за позовом про поновлення на роботі.

Предметом позову у справі, що переглядається, є вимога не про поновлення на роботі, а про зобов`язання із працевлаштування.

Отже, при зверненні до суду із позовом про зобов`язання із працевлаштування діє загальний тримісячний строк з дня, коли працівник дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Виходячи із системного тлумачення норм ч.1 ст. 233 КЗпП України, враховуючи, що початок перебігу строку звернення до суду починається з наступного дня після спливу строку, передбаченого для виконання роботодавцем обов`язку із працевлаштування працівника та виплати йому середньої заробітної плати упродовж трьох місяців з дня закінчення трудового договору.

Незважаючи на те, що ВС підтвердив правомірність вимог, касаційний суд все ж таки був позбавлений можливості задовольнити позов, оскільки в матеріалах справи були відсутні відомості щодо розміру середньоденної заробітної плати позивачки.

Тому це питання (фактично питання розрахунку суми виплати) залишиться вирішити суду першої інстанції при новому розгляді.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0