00.00.0000
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 235. Поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв’язку із здійсненим ним або членом його сім’ї повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

{Стаття 235 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 3866-08 від 05.06.75 ; Законами № 871-12 від 20.03.91 , № 2134-12 від 18.02.92, № 1700-VII від 14.10.2014, № 77-VIII від 28.12.2014 }

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Досить цікаве судове рішення винесене апеляційним судом Донецької області та "засилене" касаційною інстанцією.

Цікавість ситуації полягає у тому, що попереднім судовим рішенням визнано незаконним наказ про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. Під час розгляду справи позивач відмовилась від позовних вимог в частині поновлення на роботі.

Роботодавцем судове рішення було виконано та незаконний наказ скасовано. Водночас будь-яких заходів щодо поновлення незаконного звільненого працівника на роботі та виплати йому середнього заробітку вжито не було оскільки, на думку роботодавця, судове рішення не зобов'язало його вчиняти такі дії.

В свою чергу через три роки після винесення вказаного судового рішення працівник вдруге звернувся до суду із вимогою стягнути з підприємства суму середнього заробітку та зобов'язати підприємство звільнити його на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).

Судом першої інстанції у задоволенні таких вимог було відмовлено у повному обсязі, оскільки, на думку суду, рішенням суду не було ухвалено рішення про поновлення працівника на роботі, а тому відповідно до ст. 235 КЗпП України не може бути і ухвалено рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана виплата здійснюється в разі ухвалення рішення про поновлення на роботі.

Водночас, місцевий суд у своєму рішенні вказав на пропуск позивачем визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду.

Натомість апеляційний суд, з рішенням якого погодився і ВССУ, скасував рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 вказаної статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.

Окрім цього позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати рішення апеляційного суду, допустити його до роботи, та у зв'язку із незаконним звільненням виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також, апеляційний суд не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки в даному випадку з боку роботодавця має місце порушення законодавства про оплату праці, а тому згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк зверення з вимогами про стягнення заробітної плати є необмеженим.

Визначаючи правову природу виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зробив висновок, що це є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повязані з трудовими відносинами та є такими, що повязані з виплатою заробітної плати, оскільки у роботодавця виникає обовязок про виплату зазначеної заробітку.

Аналізуйте судовий акт: Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Типова ситуація. Працівника звільняють за прогул, роботодавець не здійснює з ним повний розрахунок в момент звільнення та не повертає трудову книжку. Вочевидь порушення трудових прав працівника. За кожне з цих правопорушень передбачена відповідальність у виді виплати середнього заробітку за весь час тривання порушення відповідно до ст. 117 КЗпПУ та ст. 235 КЗпПУ. Проте, ВСУ приходить до висновку, що подвійне стягнення судом середнього заробітку неправильне та не співмірне з правами працюючого працівника, який отримує одну зарплату. Разом з цим, ВСУ також підтверджує, що роботодавець не звільняється від відповідальності у виді нарахування середнього заробітку і після рішення суду, якщо його не виконує.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2912цс16: Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: