Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;

5) припинення повноважень посадових осіб.

Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов’язаний розірвати трудовий договір з посадовою особою в разі повторного порушення нею вимог законодавства у сфері ліцензування, з питань видачі документів дозвільного характеру або у сфері надання адміністративних послуг, передбачених статтями 166-10, 166-12, 188-44 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

{Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 3632-12 від 19.11.93, № 6/95-ВР від 19.01.95, № 184-IV від 17.10.2002, № 534-V від 22.12.2006, № 3720-VI від 08.09.2011, № 4711-VI від 17.05.2012, № 5462-VI від 16.10.2012, № 406-VII від 04.07.2013, № 1255-VII від 13.05.2014, № 1700-VII від 14.10.2014, № 191-VIII від 12.02.2015, № 440-IX від 14.01.2020}

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Аморальність поведінки є оціночним поняттям (ВС/КЦС у справі № 522/24585/17 від 03.02.2021)

Педагогічні працівники займають особливе становище в системі трудових правовідносин, оскільки саме не останніх покладено функції виховання підростаючого покоління. Тому саме не тільки батьки дітей, а й педагоги повинні бути взірцем для дитини та своїм ставленням до життя і поведінкою показувати приклад.

Законодавець усвідомлюючи важливість належної поведінки педагогів навіть передбачив у трудовому законодавстві спеціальні підстави для звільнення вказаної категорії працівників, а саме: звільнення за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Проте, чинне трудове законодавство не визначає чітких критеріїв моральності поведінки та не визначає, яка є саме поведінка або вчинки є аморальними.

У даній справі проректора одного з вищих навчальних закладів було звільнено з роботи у зв`язку з вчиненням аморального проступку, не сумісного з зайняттям зазначеної посади, а також недопущено до конкурсу на заміщення вакантної посади професора кафедри, з посиланням на його аморальну та неетичну поведінку в колективі.

Проте, вказана особа зі своїм звільненням не погодилась та подала до суду позов, який вмотивувала тим, що аморальної та неетичної поведінки в колективі, не був підкріплений належними доказами, а тому члени вченої ради університету не мали права не включати його до бюлетеня для участі у голосуванні при проведенні конкурсу на заміщення вакантної посади професора. У разі не обрання його за конкурсом трудові відносини повинні були припинитися у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту).

Суд першої інстанції у вказаному позові відмовив з тих підстав, що посада професора належить до категорії науково-педагогічних працівників, до посадових обов`язків якої входить здійснення виховної функції. На підставі скарг, а також показань свідків, які підтвердили факти непристойної поведінки, суд вважав наявним у діях позивача аморального проступку, як винного діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні звичаї суспільства, моральні цінності, які склались в суспільстві, та суперечить змісту його виховної функції, а тому вчена рада правомірно розглянула та надала оцінку фактам неетичної та аморальної поведінки проректора. Рішення про не включення кандидатури позивача до бюлетеня таємного голосування з обрання професора кафедри епізоотології та паразитології прийнято більшістю голосів відкритим голосуванням, що відповідає вимогам Статуту та Положення про вищий навчальний заклад.

Апеляційний суд задовольнив скаргу позивача, поновив останнього на посаді, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та витрати на професійну правову допомогу.

Вищим навчальним закладом на постанову апеляційного суду було подано касаційну скаргу.

Касаційний цивільний суд в цілому погодився із рішенням апеляційного суду.

Мотивуючи своє рішення КЦС послався на таке.

З аналізу п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України випливає, що з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. При цьому таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи на підставі згаданої вище норми закону.

Положеннями ст. 55 Закону України «Про вище освіту» визначено, що основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, є керівник, заступники керівника, діяльність якого безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом, професор, доцент, викладач, асистент тощо. Отже посада проректора з наукової роботи та міжнародних зв`язків, яку обіймав позивач, відноситься до науково-педагогічних працівників.

Водночас трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

У даній справі рішення про не включення позивача до бюлетеню для голосування на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології прийнято після виступів ректора, завідувача аспірантури, методиста, проректора та голови вченої ради, які надали загальну оцінку аморальної та неетичної поведінки позивача, що не була підтверджена конкретними фактами, зокрема не встановлено дати скоєння аморального проступку; об`єктивної сторони проступку; його протиправності та зовнішнього вираження.

Протокол вченої ради університету не містить інформації про те, що членами вченої ради, крім наведених виступів, приймалися до уваги будь-які інші докази, зокрема: висновки комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів навчального закладу щодо аморальної поведінки позивача, зокрема протокол засідання комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів, за результатами проведення якого позивача допущено до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології.

Розгляд звернень щодо аморальної поведінки проректора на засіданні вченої ради відбувся формально, під час обговорення кандидатур, які були рекомендовані для участі у конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри, за результатами якого останнього не було включено до бюлетеню для голосування на заміщення вакантної посади, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Аналізуйте судовий акт: Протокол про адміністративне правопорушення, складений державною службою України з питань праці, має відповідати вимогам ст. 256 КУпАП (постанова Апеляційного суду Одеської області від 05.05.2017 р.).

На підставі Акту перевірки додержання суб’єктами господарювання законодавства про працю, державною службою України з питань праці складено протокол про адміністративне правопорушення відносно виконуючого обов’язки керівника комунальної установи (ОСОБА_1) за статтею 41 КУпАП.

Постановою суду першої інстанції від 17.01.2017 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п’ятсот десять) гривень на користь держави.

Обґрунтував суд першої інстанції винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення протоколом №15-01-016/0512 про адміністративне правопорушення від 09.11.2016 року, актом перевірки № 15-01-016/0751 від 09.11.2016 р, та іншими долученими до протоколу матеріалами (про які саме інші матеріали йдеться, суд не вказує).

При цьому, судову повістку про виклик до суду направлено ОСОБА_1 вже після винесення постанови суду. А сама постанова суду ОСОБА_1 не надавалась та не надсилалась, а оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 06.04.2017 р. (на благо Реєстр відображає дату надіслання судом та дату оприлюднення рішення, що і стало підставою поновлення строків апеляційного оскарження).

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1 послався на ті обставини, що згідно вимог ст.ст. 251, 254 КУпАП особа притягується до адміністративної відповідальності виключно на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, в якому повинно бути викладено суть скоєного правопорушення, а сам протокол має відповідати вимогам ст. 256 КУпАП, чого суд першої інстанції при розгляді справи не врахував.

Апеляційний суд закриваючи провадження по справі у зв’язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення вказав наступне:

… при розгляді даної адміністративної справи суддя районного суду не звернув уваги на неналежне оформлення матеріалів адміністративної справи органом, який складав протокол…

… суть викладеного у протоколі правопорушення є незрозумілою, оскільки у ньому не зазначено конкретні обставини порушення, час його скоєння, не вказані прізвища та адреси свідків правопорушення.

При цьому, вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує доводи апелянта про порушення особою, яка складала протокол про адміністративне правопорушення, вимог ст. 256 КУпАП.

Аналізуйте судовий акт: Вчинення педагогом негідного вчинку -присвоєння почесного звання - є підставою для його звільнення (ВСУ від 22 березня 2017р. у справі № 6-3135 цс16)

Підставою для звільнення працівника за пунктом 3 статті 41 КЗпП може бути вчинення аморального проступку як пов’язаного, так і не пов’язаного з роботою, вчинення такого проступку як у робочий, так і у вільний від роботи час.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи (п. 3 ст. 41 Кодексу законів про працю України; КЗпП).

З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів.

В даному випадку ВСУ зазначив, що самовільне присвоєння педагогом почесного звання та отримання на цій підставі надбавок до заробітної плати є аморальним вчинком та є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-3135 цс16: Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб’єктів господарювання.

Так, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб’єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, – вчитель, педагог, вихователь – зобов’язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0