{Назва статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013 }
1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
3. Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.
4. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов’язана відшкодувати володільцю витрати, пов’язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.
5. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.
6. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:
1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
{Пункт 1 частини шостої статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013 }
2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;
4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля.
У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.
Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
{Частину шосту статті 100 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 772-VIII від 10.11.2015 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1791-VIII від 20.12.2016 }
7. У випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до слідчого судді Вищого антикорупційного суду, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173 цього Кодексу. Прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
{Частина сьома статті 100 в редакції Закону № 772-VIII від 10.11.2015 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1021-VIII від 18.02.2016 , № 2447-VIII від 07.06.2018 , № 720-IX від 17.06.2020 }
8. Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у випадках, якщо такі речові докази передані Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - відповідно до закону та прийнятих на його виконання актів законодавства.
{Частина восьма статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 772-VIII від 10.11.2015 }
9. Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому:
1) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю);
2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються;
3) майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;
4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а у разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;
5) гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
6) гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються;
{Пункт 6 частини дев'ятої статті 100 в редакції Закону № 314-VII від 23.05.2013 }
6 - 1 ) майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов’язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно.
Пов’язаними особами засудженого є юридичні особи, які при його сприянні отримали у власність чи користування зазначене майно.
Якщо суд визнає відсутність законних підстав набуття прав на частину майна, то конфіскується ця частина майна засудженого, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості конфіскації майна, законність підстав набуття прав на яке не було підтверджено, на засудженого покладається обов’язок сплатити вартість такого майна;
{Частину дев'яту статті 100 доповнено новим пунктом 6 - 1 згідно із Законом № 198-VIII від 12.02.2015 }
7) документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
{Частина дев'ята статті 100 в редакції Закону № 222-VII від 18.04.2013 }
10. Під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.
{Статтю 100 доповнено новою частиною згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013 }
11. У разі якщо власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини дев’ятої цієї статті, був встановлений після застосування спеціальної конфіскації та не знав і не міг знати про їх незаконне використання, він має право вимагати повернення належного йому майна або коштів з державного бюджету, отриманих від реалізації такого майна.
{Статтю 100 доповнено новою частиною згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013 }
12. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.
§ 5. Висновок експерта
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
Аналізуйте судовий акт: У разі закриття справи слідчим доля речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею (ВС/ККС у справі № 234/17070/19 від 08.12.2020)
Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року містить в собі багато новел та нових визначень, яких до його прийняття національне кримінальне процесуальне законодавство взагалі не знало.
Так, наприклад п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначає, що слідчим суддею є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу.
Одночасно згідно п. 22 вказаноъ норми судом є місцевий загальний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а також Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його підсудності цим Кодексом, а також апеляційний суд у випадку, передбаченому цим Кодексом.
Отже з аналізу вказаних норм випливає те, що законодавцем чітко визначено ці два суб’єкти, які хоча і відносяться до судової гілки влади, але ж наділені різними повноваженнями, а саме повноваженнями судового контролю (слідчий суддя) та вирішення справи по суті із постановленням остаточного рішення по суті справи.
У даній справі органом досудового розслідування кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Процесуальним керівником до суду було направлено клопотання в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України про необхідність вирішити долю речових доказів у кримінальному провадженні та винести ухвалу, якою зняти з них арешт, накладений ухвалою слідчого судді.
Вказане клопотання слідчий суддя не задовольнив.
На вказане рішення прокурором було подано апеляційну скаргу, однак апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки вказана ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
На згадане рішення прокурор подав касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що ухвала слідчого судді підлягала перегляду в апеляційному порядку, оскільки до повноважень слідчого судді не відноситься розгляд клопотання про долю речових доказів, поданого в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України. Зазначає, що прокурор звертався із таким клопотанням саме до суду, а не до слідчого судді, що мав врахувати апеляційний суд та, керуючись загальними засадами кримінального провадження, передбаченими ст. 7 ч. 1 п. 17, ст. 9 ч. 6, ст. 24 ч. 1 КПК України, переглянути ухвалу слідчого судді в апеляційному порядку.
Касаційний кримінальний суд із такими доводами погодився.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за нормами ст. 100 ч. 9 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.
Однак, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, розгляд клопотання прокурора у кримінальному провадженні здійснив не суд, а слідчий суддя відмовивши у його задоволенні з підстави того, що у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування вже не здійснюється, а тому слідчий суддя не наділений повноваженнями щодо здійснення судового контролю цього кримінального провадження.