Стаття 92. Обов’язок доказування

Аналізуйте судовий акт: Забезпечення явки свідка обвинувачення в судове засідання покладено на прокурора, а не на суд (ВС/ККС у справі № 288/113/15-к від 11.08.2020)

 Одним із принципів національного кримінального процесу є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Реалізуючи вказаний принцип законодавець зобов’язав суд зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).

Однак, як вбачається із змісту вказаної норми згаданий обов’язок не носить абсолютного характеру та містить обмеження, які полягають у збереженні судом об’єктивності і неупередженості.

У даній справі особу було виправдано у вчиненні злочину, передбаченому п.п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України з підстав недоведеності його участі у вчиненні вказаного злочину.

Апеляційний суд із таким рішенням погодився.

На вказані рішення прокурором було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що районним судом порушено принципи змагальності та безпосередності дослідження оскільки суд задовольнивши клопотання прокурора про допит свідка, яка є очевидицею вчиненого злочину та ключовим свідком у даному кримінальному провадженні не вжив усіх заходів до забезпечення даного свідка в судове засідання.

В свою чергу Касаційний кримінальний суд із такими твердженнями прокурора не погодився та рішення судів попередніх інстанцій залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що положеннями ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Одночасно згідно ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Згідно матеріалів справи за клопотанням прокурора суд неодноразово відкладав судові засідання для виклику свідка з направленням, роз`яснюючи прокурору про те, що забезпечення явки вказаного свідка в судове засідання покладено на сторону обвинувачення.

Однак у судові засідання свідок не з`являлась, клопотань про здійснення приводу вказаного свідка прокурор не заявляв. Крім того, як убачається з технічного носія інформації запису судового засідання після неодноразової неявки свідка та незабезпечення стороною обвинувачення її участі в судовому засіданні, прокурор не заперечував щоб зняти вказане клопотання, якщо цей свідок не з`явиться у наступному судовому засіданні.

Отже необґрунтованими є доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд має вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК України.

Твердження прокурора про те, що місцевий суд мав дотриматись принципів змагальності та безпосередності дослідження доказів, і вжити всіх заходів до забезпечення свідка в судове засідання, є необґрунтованими.