Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

Аналізуйте судовий акт: Жодною нормою не обмежено строку, коли особа після виплати неналежних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або до суду, щоб це вплинуло на їх розмір (ВС КАС №420/11416/23 від 15.02.2024 р.)
 У цій справі військовослужбовець судився із роботодавцем у звʼязку із невиплатою йому належної індексації грошового відшкодування за певний період служби. Справа в тім, що звільнили його в 2019 році, а до суду він звернувся у 2021 році. Коли суд постановив рішення на його користь - чому теж передували не одна інстанція, військовий вирішив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку (вже був 2023 рік).

Перша інстанція задовольнила його позов - проте частково, посилаючись на те що з 19 липня 2022 року, згідно законодавчих змін до статті 117, строк нарахування такої зменшується до 6 місяців, відповідно нарахувавши таку середню зп всього за 6 місяців, а не за 5 років.

Апеляційний же суд, взагалі, відмовив йому у задоволенні позовних вимог, бо виходив з того, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. На думку апеляційного суду звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Тому у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.

Отже, у цій справі: Позивач подав касаційну скаргу, яку ВС КАС задовольнив і направив справу на новий розгляд. ВС КАС вказав: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Зміна внаслідок судового рішення підстави звільнення військовослужбовця не виключає можливості стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 КЗпП (ВС/КАС від 26.01.2022 у справі № 280/4816/20)

Аналізуйте судовий акт: Чи застосовується відповідальність до роботодавця (ст.117 КЗПП у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки) при простроченні такої специфічної виплати як компенсація вартості за неотримане речове майно? (№480/3105/19)

В аналізованій справі, військовослужбовець, якому не була своєчасно виплачена належна “компенсація вартості за неотримане речове майно” при звільненні - намагався притягнути до відповідальності роботодавця (за статтею 117 Кодексу законів про працю (надалі – “КЗПП”) щоб додатково отримати виплату середнього заробітку за час затримки такої виплати. ВС/КАС застосував цікавий підхід щодо такої відповідальності по ст.117 КЗПП.

Фабула судового акту: Отже, військовослужбовець звільнився, і військова частина (роботодавець), повинна була виплатити йому так звану “грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно”.

Така компенсація полягає у наданні військовослужбовцю грошової виплати в рахунок того майна, що зазвичай видається військовослужбовцю для несення ним служби та виконання обов’язків (там - обмундирування, взуття, білизна, спорядження, спецодяг, одяг та спорядження для виконання спецзавдань, предмети індивідуального захисту, нагрудні та нарукавні знаки ітд.). Виплачується вона на день виключення зі списків особового складу та виходячи із закупівельної вартості такого неотриманого майна, а конкретна сума зазначається в наказі командира (начальника).

Однак, військова частина, не дивлячись на наявність наказу та чіткої суми компенсації за неотримане речове майно - таку виплату не здійснила. Разом із тим, за приписами статті 116 КЗПП - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату таких сум.

Оперуючи поняттям “всі суми” та тим, що йому не все було виплачено - позивач (військовослужбовець) звернувся до суду за виплатою, і самої компенсації, і додатково - його середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації.

Так, перша інстанція задовольнила позов, апеляція – скасувала в частині виплати середнього заробітку за час затримки, оскільки вказала, про те, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗПП.

ВС/КАС (а саме судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої справу було передано на розгляд, оскільки вирішувалося питання про відступ від попереднього висновку) розглядаючи касаційну скаргу військовослужбовця, на рішення апеляційної інстанції, дійшов наступних цікавих висновків по статті 116, 117 КЗПП:

1) Цю компенсацію ВС порівняв її з пунктом 3 частини першої статті 29 КЗПП, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами. Разом із тим, суд погодився, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а тому, таку компенсацію не слід ототожнювати із заробітною платою – це особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

2) Стаття 116 КЗПП дійсно оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Оскільки компенсація вартості за неотримане речове майно, згідно з нормативно-правовими актами виплачується військовослужбовцю при звільненні – вона належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗПП. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗПП відповідальності здійснюється і у разі невиплати згаданої компенсації, також.

3) Однак, якщо буквально розуміти санкцію ст.117 – то відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Оскільки невиплаченою була лише компенсація за неотримане майно (все інше - належне військовослужбовцю грошове забезпечення - було виплачено при звільненні) – розмір санкції по статті 117 КЗПП підлягає зменшенню.

Застосовуваний критерій зменшення полягав у тому, що ВС вирахував скільки у відсотковому відношенні невиплачена компенсація становила порівняно із всіма сумами належними військовослужбовцю до виплати при звільненні (вийшло десь 18,98%). Потім, суд вирахував, скільки ці 18,98% становлять із середнього заробітку на час затримки по день фактичного розрахунку (санкція по статті 117 КЗПП), і присудив отриману в результаті розрахунків суму до виплати військовослужбовцю.

Отже, у цій справі: ВС/КАС встановив, що відповідальність роботодавця (по ст.117 КЗПП) у вигляді виплати працівникові при звільненні середнього заробітку за весь час затримки - застосовується і щодо затримки у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Втім, заради справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, враховуючи попередню судову практику - така відповідальність підлягає зменшенню в залежності від розміру простроченої заборгованості.

Аналізуйте судовий акт: Відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, продовжується і після рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати у випадку затримки виплати по день фактичного розрахунку. (ВСУ -№ 6-144ц13 від 29 січня 2014 р.)

 Визначальними підставами для відповідальності роботодавця, передбаченої ст. 117 КЗпП України є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. ВСУ прийшов до висновку, що і при наявності рішення суду про стягнення  середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності за ст. 117 КЗпП України  до фактичного розрахунку із працівником.

Правова позиція ВСУ у справі 6-144ц13: Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналізуйте судовий акт: Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Типова ситуація. Працівника звільняють за прогул, роботодавець не здійснює з ним повний розрахунок в момент звільнення та не повертає трудову книжку. Вочевидь порушення трудових прав працівника. За кожне з цих правопорушень передбачена відповідальність у виді виплати середнього заробітку за весь час тривання порушення відповідно до ст. 117 КЗпПУ та ст. 235 КЗпПУ. Проте, ВСУ приходить до висновку, що подвійне стягнення судом середнього заробітку неправильне та не співмірне з правами працюючого працівника, який отримує одну зарплату. Разом з цим, ВСУ також підтверджує, що роботодавець не звільняється від відповідальності у виді нарахування середнього заробітку і після рішення суду, якщо його не виконує. 

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2912цс16: Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.