1. Головуючий зобов´язаний оголосити в судовому засіданні показання свідків, що були одержані при виконанні судових доручень, забезпеченні доказів, допиті свідка за місцем його проживання або знаходження, якщо він не має змоги з поважних причин з´явитися в судове засідання, а також показання свідків, які були допитані судом в попередніх судових засіданнях при відкладенні розгляду справи.
Ці показання оголошуються після допиту свідків, які з´явилися. Потреба оголошення цих показань полягає в тому, що для обґрунтування судового рішення суд може використати лише ті показання свідків, які досліджувалися у судовому засіданні при участі осіб, які беруть участь у справі. Зазначені особи можуть давати пояснення відносно оголошених показань.[70]
2. Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009р. №2 суд вправі при повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого рішення оголосити й оцінити в сукупності з іншими доказами показання свідків, що мають значення для вирішення справи, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у новому судовому засіданні на підставі наданих доказів не вбачається можливою (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, якщо суд вищої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало місце порушення норм процесуального закону при їх допиті.
Не можуть бути використані як показання свідків письмові пояснення громадян, у відповідних випадках вони приймаються судом як письмові докази.
Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: До скарги на дії державного виконавця не може бути застосована ст. 183 ЦПК України, яка поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення) (ВС/КЦС у справі № 569/13154/20 від 27.01.2021)
У цій справі ВС надав роз’яснення щодо порядку подання скарги на дії державного виконавця відповідно до ст. 447 ЦПК України.
Так, скаржник у цій справі звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, а також вимогою скасувати постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов`язати державного виконавця відновити виконавче провадження.
Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд скаргу повернуто заявнику.
Судові рішення мотивовано тим, що скаржником подана скарга на дії державного виконавця з порушенням вимог ч. 2 статті 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її надіслання (надання) боржнику та державному виконавцю.
Із зазначеним скаржник не погодився та подав касаційну скаргу. Обґрунтовував це тим, що ст. 183 ЦПК України, встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, а не скарги, поданої в порядку ст. 447 ЦПК України.
Позиція ВС: ВС не погодився з рішеннями судів нижчих інстанцій, зазначивши, що суди повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця не звернули уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Аналізуйте судовий акт: Скаргу на дії ДВС на адресу органу вказаного органу скаржнику направляти не треба?! (ВС/КЦС у справі № 569/13154/20 від 27.01.2021)
Чинний Цивільний процесуальний кодекс України визначає, що у постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати. При цьому такі висновки мають враховуватись іншими судами при винесенні ними своїх рішень (ч. 4 ст. 263, ч. 2 ст. 416 ЦПК України).
Адвокати, які практикують в галузях адміністративного, господарського та цивільного права, вже звикли до того, що касаційні суди надають протилежні висновки. Цим грішить навіть Велика Палата.
Особисто я до цих пір не стикався з випадками коли касаційний суд виявляв чистий волюнтаризм та фактично вказував, що пряма норма процесуального закону взагалі не норма…
Саме такий яскравий приклад пропонується до уваги.
У даному рішення боржником було подано скаргу на постанову державного виконавця, винесену під час примусового виконання судового рішення.
Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд вказану скаргу повернув на підставі ч. 2 ст. 183 ЦПК України оскільки до вказаної скарги не було додано доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Вказані рішення боржником було оскаржено у касаційному порядку.
В обґрунтування своїх доводів скаржник послався на те, що жодною нормою Розділу VII ЦПК України не передбачено підстав та порядку повернення без розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця, а положенням ч. 4 ст. 183 ЦПК України не передбачає можливості повернення без розгляду скарги. Приц цьому зазначена норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
На мій подив Касаційний цивільний суд з такими твердженнями погодився.
Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що суди у порушення не звернули уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.