1. Розгляд цивільної справи передбачає участь сторін (їх представників), для чого вони повинні з’явитися у призначений час в приміщенні суду. Від їх особистої явки до суду залежить реалізація більшості інших процесуальних прав.
Коментована стаття до витрат сторін та їх представників, пов’язаних із явкою до суду відносить:
1) витрати, пов’язані із переїздом до іншого населеного пункту;
2) витрати, пов’язані із найманням житла;
3) добові;
4) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із явкою сторін та їх представників в судове засідання на даний час регулюється Постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 26.06.2007 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 710 “Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів”.
При вирішенні цього питання застосовується також Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” і Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р. (з наступними змінами)
2. Витрати, пов’язані із переїздом сторони та її представника до іншого населеного пункту.
Відповідно до п. 1.7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р. (з наступними змінами) витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов’язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні.
Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються відповідно до діючих норм за кілометр пробігу та затвердженого маршруту.
Крім того, на нашу думку, до складу цих витрат слід відносини витрати на проїзд осіб, які супроводжують інваліда, якому за медичними показаннями такий супровід є необхідним.
3. Витрати, пов’язані із наймом житла. Відповідно до п. 1.6 Інструкції про службові відрядження, підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення в розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.
Працівникові, відрядженому в межах України, відшкодовується плата за бронювання місця в готелях у розмірі не більш як 50 відсотків його вартості за одну добу, згідно з поданими підтвердними документами в оригіналі.
Витрати на наймання жилого приміщення за час вимушеної зупинки в дорозі, що підтверджуються відповідними документами, відшкодовуються в порядку й розмірах, передбачених цим пунктом.
У п. 1.9 зазначено, що у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на наймання жилого приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і сплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров’я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.
Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров’я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку.
4. Добові – це витрати на харчування, міський проїзд та інші витрати, пов’язані і перебуванням в іншому населеному пункті.
Відповідно до Інструкції про службові відрядження, добові виплачуються за кожний день (включаючи день від’їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” встановлено наступні граничні норми добових витрат:
1) у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України - 30 гривень;
2) у разі коли до рахунків вартості проживання у готелях включаються витрати на:
одноразове харчування, для відряджень у межах України - 24 гривні;
дворазове харчування, для відряджень у межах України - 18 гривень;
триразове харчування, для відряджень у межах України - 12 гривень.
Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.
При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
5. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Порядок реалізації цієї норми законом не визначено.
На практиці питання про компенсацію втраченого заробітку майже не постає. Сторони думають, насамперед, про позитивний для себе результат розгляду справи, а не про витрати. Не сприяє реалізації цієї норми й те, що не визначено механізм її застосування. Разом з тим, покладення на сторону, яка заявила безпідставний спір обов’язку компенсувати втрачений заробіток може бути чи не єдиним реальним засобом протидії безпідставним позовам і недобросовісним позивачам.
Слід мати на увазі, що явка до суду є поважною причиною відсутності на роботі і заробітна плата на цей час за працівником зберігається. Ці витрати лягають на роботодавця і йому не відшкодовуються. Тому, якщо сторона є найманим працівником, компенсацію втраченого заробітку вона вимагати не може, оскільки заробіток не втрачено.
Право на одержання компенсації за втрачений заробіток мають самозайняті особи (письменники, артисти, художники, лектори, лікарі, адвокати, приватні нотаріуси, аудитори, оцінщики, архітектори, тощо) та підприємці, які забезпечують себе роботою, а отже і заробітком самостійно.
Заробіток може бути втрачено, якщо він був. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку. Тому для компенсації втраченого заробітку суду слід надати докази, які підтверджують середньомісячний заробіток сторони. При цьому та обставина, що його втрачено, презюмується. Іншими словами, якщо наприклад, відповідач-нотаріус, який 3 дні протягом місяця брав участь в судових засіданнях, одержав у цьому місяці дохід, який перевищує його середньомісячний заробіток, то це не означає, що він заробітку не втратив, адже можна припустити, що у ті 3 дні, коли він був в суді, він теж міг одержати дохід.
Порядок визначення середньомісячного заробітку передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”. В контексті коментованої норми, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до п. 8 вищезгаданого Порядку..., нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.
Наприклад, якщо середньомісячний заробіток нотаріуса з два останніх місяці становить 40 000 гривень, а в суді нотаріус перебував загалом 6 годин протягом трьох днів, то для визначення розміру компенсації за втрачений заробіток слід визначити розмір годинного заробітку (40 000 гривень /48 робочих днів/8 годин (тривалість робочого дня нотаріуса за графіком = 104,17 гривень) та помножити його на кількість годин, витрачених у зв’язку із явкою до суду (6 годин). Таким чином, сума компенсації буде складати 625,02 гривень.
Якщо явка до суду мала місце у різні місяці, компенсацію, на наш погляд, слід розраховувати окремо за кожний місяць, оскільки середньомісячний заробіток змінюється (він, нагадаємо, береться за два останніх місяці).
page
youtube
