Стаття 315. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Цивільний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

Добавить в избраное

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

320/515

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Для встановлення фактів в порядку окремого провадження досудове звернення до заінтересованої особи НЕ є обов’язковим (ВС/КЦС у справі № 523/14707/19 від 05.04.2021)

В порядку окремого провадження можна вирішити низку питань, які підтверджують наявні у особи права і такі попередньо встановлені факти можна використовувати в судах вже під час вирішення спорів.

При вирішенні таких справ окремі суди вимагають від заявників докази попереднього досудового звернення до органу до юрисдикції якого належить вирішення наявності того чи іншого факту, але чи є така вимога законною?

У даній справі особа звернулась до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

На час звернення із цією заявою заявник не мала документів, які посвідчують її особу та громадянство, проте факт проживання на території України підтверджується відомостями з місця роботи та іншими доказами.

Суди першої та апеляційної інстанцій заяву задовольнили.

Однак, заінтересована особа, якою є орган ДМС подала на вказані рішення касаційну скаргу, яку вмотивувала тим, що особа може звернутися до органів ДМС України із заявою про набуття громадянства України, однак заявник не зверталася із відповідною заявою до органів ДМС України, а тому звернення до суду із цією заявою є передчасним, тобто порушено порядок досудового врегулювання.

Касаційний цивільний суд з такими доводами заінтересованої особи не погодився і мотивував своє рішення наступним.

З аналізу положень норм ст.ст. 293, 315 ЦПК України випливає, що законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Згідно Закону України «Про громадянство України» встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Сукупність наданих заявником доказів повною мірою підтверджувала факт проживання її на території України, а тому даний факт є доведеним.

Водночас довод заінтересованої особи щодо недотримання заявником порядку досудового врегулювання спору також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.