1. Глава 6 ЦПК, а також постанова Пленуму ВС України від 31.03.1995 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.1998р. № 15) “ Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” (далі – Постанова) розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії.
Факти, що мають юридичний характер – це факти, з якими закон пов‘язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
В ст. 256 ЦПК наведений невичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право (п 1 Постанови).
Коментована норма передбачає встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав лише фізичних осіб, а не будь-яких суб‘єктів. Тому заяви про встановлення фактів, що стосуються прав юридичних осіб, суду не підвідомчі і можуть розглядатися в порядку позовного провадження.
2. Факт родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК) встановлюється в судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчинюють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.
Разом з тим для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в наступному своє право на жиле приміщення або на обмін жилого приміщення. У разі відмови у задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на обмін жилого приміщення заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом (п. 7 Постанови).
3. На основі п. 2 ч. 1 коментованої статті встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення в судовому порядку факту перебування на утриманні (п. 8 Постанови).
При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що:
- за загальним правилом право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб в період проходження строкової військової служби — незалежно від тривалості страхового стажу (ст. 36 Закону “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 9.07.2003 р . ).
- для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був неповнолітньою або непрацездатною особою, яка не була членом сім’ї спадкодавця, і перебувала на його утриманні не менше як п’ять років (ч. 2 ст. 1265 ЦК).
- для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у родинних чи шлюбних відносинах із годувальником (ст. 1200 1205 1207 ЦК).
4. Віднісши до фактів, що мають юридичне значення і встановлюються в порядку окремого провадження, факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, законодавець не врахував з цього приводу позицію Пленуму ВС України, який у своїй Постанові зазначає, що при застосуванні п. 3 ст. 256 ЦПК, яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам слід мати на увазі, що з дня введення в дію Закону „Про охорону праці” (з 24 листопада 1992р.) справи про встановлення таких фактів не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов’язані із встановленням факту каліцтва на виробництві, коли з приводу цього виникає спір, а також якщо при каліцтві у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків призначається пенсія особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Відповідно до Положення “ Про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.1993 р. № 623 факт каліцтва та іншого ушкодження здоров’я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а в разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти останній акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 22 Закону “Про охорону праці” від 21.11.2002 р. у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, дана категорія справ підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
5. Відповідно до п.4 ст.256 ЦПК суди можуть встановлювати факти реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення. Такі факти підлягають встановленню в порядку окремого провадження, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту цивільного стану.
Відповідно до Сімейного кодексу державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто і засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Факт розірвання шлюбу реєструється в державному органі реєстрації актів цивільного стану та засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.
Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду відповідно до Глави 5 цього Кодексу. Державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.
Питання про встановлення цих фактів виникає за умови втрати відповідного свідоцтва або запису в Книзі реєстрації актів цивільного стану.
Крім того ВС України з цього приводу зазначає, що:
- з заявами про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен з них. Якщо заяву подано лише одним з подружжя, другий з них притягається до участі у справі як заінтересована особа;
- відповідно до ч. 3 ст. 21 СК релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
- суддя не вправі відмовити у прийнятті заяви, а суд — закрити провадження у справі з тих підстав, що органами реєстрації актів цивільного стану відмовлено у відновленні запису про реєстрацію акту у зв’язку з відсутністю даного запису у книгах реєстрації відповідних записів, що збереглись. (п. 10 Постанови).
6. Відповідно до коментованої статті в порядку окремого провадження підлягають встановленню факти проживанню чоловіка та жінки без шлюбу однією сім’єю.
В ст. 3 СК зазначається, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки ст. 74 відповідного Кодексу передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними .
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: До переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях (ВССУ, справа № 357/8179/16-ц, 31.05.17)
Військово-політична ситуація в Україні створює нові виклики і в судовій практиці. Прикладом цього може слугувати ця справа. Дружина військовослужбовця ВСУ звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити юридичний факт загибелі чоловіка при виконанні обовязку військової служби 02.02.2015 року на території Донецької області в с. Рідкодуб, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заінтересованими особами заявниця визначила Міністерство соціальної політики України та Російську Федерацію.
Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 256 ЦПК України , оскільки «з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право».
З таким рішенням погодився і суд апеляційної інстанції, який, зокрема, зазначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підлягають розгляду в судовому порядку, якщо діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, а також при неможливості іншим шляхом отримати або відновити відповідні документи. Відповідно до роз'яснень викладених в абз. 3 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у разі коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
ВССУ, розглянувши касаційну скаргу, скасував попередні судові рішення, а справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Своє рішення касаційний суд мотивував, зокрема тим, що п. 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визначено, що у разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій.
Таким чином, до переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях, а тому висновки судів про неможливість розгляду спірного питання у порядку окремого провадження є помилковими.