Стаття 118. Види процесуальних витрат

Аналізуйте судовий акт:  Суд повинен вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу у БУДЬ-ЯКОМУ рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті (ВС/ВП у справі № 598/1781/17 від 17.06.2020)

 Як показує практика потерпілі у кримінальних провадженнях як правило не порушують питання про стягнення з винних осіб процесуальних витрат, зокрема, витрат на правову допомогу, хоча такі витрати відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України віднесено до процесуальних витрат.

Вважаю, що небажання стягнути таки витрати пов’язане насамперед з тим, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не визначає порядку такого стягнення на відміну від цивільного процесуального законодавства.

Свого часу Велика Палата Верховного Суду винесла кілька постанов саме з приводу вирішення таких питань, але ж як завжди їх різноманітність просто вражає…

У даній справі ухвалою суду кримінальне провадження стосовно винної особи було закрито на підставі ст. 49 КК України. Під час розгляду справи потерпілий звернувся до суду із заявою про відшкодування йому витрат на правову допомогу, пов’язаних із представництвом адвокатом його інтересів як потерпілого.

Однак, місцевий суд у задоволенні такої заяви відмовив пославшись на те, що потерпілим та його представником не представлені докази, що вказані кошти були сплачені у встановленому законом порядку на відповідні рахунки юридичної консультації з відрахуванням обов`язкових платежів (????), передбачених законодавством України.

В свою чергу апеляційний суд також відмовив у задоволенні згадано заяви, оскільки на його думку щодо винної особи обвинувальний вирок не ухвалювався, а вирішення питання про розподіл судових витрат ухвалою суду не передбачено ст. 372 КПК України.

Незгода з такими рішеннями стала підставою для звернення представника потерпілого до суду касаційної інстанції, яку, зокрема, було вмотивовано тим, що вказані судові рішення обмежують право потерпілого на відшкодування витрат, які він поніс внаслідок захисту своїх прав у кримінальному провадженні.

Вирішуючи порушене питання Велика Палата у своїй постанові зазначила про таке.

Статтею 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу.

Отже положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.

Частиною 1 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Водночас згідно ч. 1 ст. 126 КПК суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Отже кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.

Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо. Таким чином, питання може бути вирішене й ухвалою суду.

Оскільки ст. 126 КПК України визначено, що означене питання може бути вирішено й ухвалою суду, ВП ВС зроблено висновок, що у випадку заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення за результатами розгляду кримінального провадження (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.