Стаття 470. Обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості

969

. Статті 469 та 470 КПК об'єднані темою ініціювання, процедури та умов

укладення угод.

2. можуть бути потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, захисник і представник або інші особи, погоджені сторонами кримінального провадження. Процесуальна роль суду в угоді про примирення обмежена лише стадією затвердження або відхилення угоди про примирення, укладеної сторонами. Положення КПК унеможливлюють участь потерпілого в укладенні угоди про визнання винуватості. Положення ч. 4 ст. 469 КПК прямо забороняють укладення угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні за участі потерпілого. Водночас, учасниками угоди про визнання винуватості можуть бути підозрюваний або обвинувачений, його захисник та сторона обвинувачення. Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка визнається КПК 2012 р. джерелом тлумачення кри-мінального-процесуального законодавства України (ч. 5 ст. 9 КПК), обмежує участь судді та прокурора, зокрема, в ініціюванні угоди про визнання винуватості. Положення КПК не передбачають участі прокурора в угоді про примирення, але покладають обов'язок на слідчого та прокурора поінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення (ч. 7 ст. 469 КПК). Ініціатива укладення угод ні в якому разі не може виходити від судді, а участь прокурора, на відміну від участі обвинуваченого (ч. 2 ст. 469 КПК), обмежена обставинами, визначеними ст. 470 КПК.

3. Слід зазначити, що участь та роль прокурора в укладенні угоди про визнання винуватості, що рівнозначно застосовується і до процедури ініціювання угоди про визнання винуватості, обмежена положеннями п.п. 1-2 ч. 1 ст. 470 КПК наступними персоніфікованими критеріями, заснованими на поведінці підозрюваного чи обвинуваченого та конкретних обставинах справи, які має врахувати прокурор щодо особи:

- при ініціюванні або укладенні угоди про визнання винуватості прокурор може врахувати ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

- при вирішенні питання доцільності укладення або ініціювання угоди про визнання винуватості має враховуватись характер і тяжкість обвинувачення (підозри).

4. Більш загальними неперсоніфікованими критеріями, які визначають можливість та доцільність укладення або ініціювання угоди про визнання винуватості, є наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудо-вого розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, а також наявність суспільного інтересу в запобіганні,

970

виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень (п.п. З і 4 ч. 1 ст. 470 КПК). Як наслідок, ураховуючи положення практики Європейського суду з прав людини та Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощення кримінального судочинства, ініціювання угоди про визнання винуватості прокурором повинно бути винятком із загального правила та має засновуватись на достатніх доказах причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Крім того, підстави, передбачені в п. 1 ч. 1 ст. 470 КПК, можуть застосовуватися тільки в їх сукупності, а не розглядатися як окремо існуючі підстави, що можуть самостійно обґрунтовувати ініціювання угоди прокурором, тобто прокурор при вирішенні питання ініціювання угоди повинен перевірити, чи відповідатиме таке ініціювання угоди персоніфікованим та неперсоніфі-кованим критеріям доцільності ініціювання угоди, зазначеним у п.п. l^t ч. 1 ст. 470 КПК. Як приклад, прокурор не може обґрунтовувати ініціювання угоди необхідністю викриття більшої кількості злочинів, оскільки це суперечитиме загальним засадам кримінального провадження та завданням кримінального судочинства за ст. 2 КПК. Слід також зазначити, що прокурор при розгляді питання ініціювання угоди про визнання винуватості повинен урахувати стадію кримінального провадження, на якій таке клопотання може бути розглянуте, а також наскільки процесуально доцільним буде завершення такої справи угодою про визнання винуватості з точки зору принципу процесуальної економії, зокрема, у випадку повного розслідування обставин справи та розгляду справи в порядку судового провадження.

Отже, прокурор має скористатися своїми дискреційними повноваженнями та вирішити питання стосовно того, які саме обвинувачення мають бути висунуті проти обвинуваченого, враховуючи фактичні обставини кримінально караного діяння, ймовірно, вчиненого ним. Враховуючи, що сторона обвинувачення представляє інтереси держави (ч. 2 ст. 36 КПК), а в обов'язок держави входить притягнення до відповідальності за злочини, покарання та перевиховання злочинців, прокурор не повинен першим виявляти своє небажання розслідувати справу та представляти докази винуватості обвинуваченого в суді, а право ініціювати угоди повинно скоріше бути винятком по окремих категоріях справ, які явно не потребують повного судового розгляду. Такий підхід відповідає і конституційно закріпленим принципам діяльності прокуратури щодо підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції України). Прокурору слід ураховувати також те, що клопотання про визнання винуватості є проявом дієвого каяття обвинуваченого у вчиненому, тому саме йому має належати ініціатива визнання винуватості, а прокуратурі-відповідне реагування на це визнання. Тому прокурор має вирішувати питання щодо розгляду справи шляхом повного судового розгляду чи шляхом угоди про визнання винуватості на таких підставах: передусім - це тяжкість вчиненого злочину (публічний інтерес до злочину та кваліфікація кримінального правопорушення відповідно до вимог кримінального законодавства), можливість застосування адекватного

971

з точки зору прокурора покарання до особи, характеристика особи, а також наявність доказів, достатніх для укладання угоди. Основним завданням прокурора є збалансування можливих конфліктних позицій обвинувачення та захисту, їхніх представників, що не завжди може слугувати встановленню принципу об'єктивної істини у справі та є суттєво відмінним від завдань прокурора у кримінальному процесі.

5. Відповідно до положень ч. 5 ст. 469 КГЖ угоду може бути ініційовано та укладено в будь-який момент після повідомлення особі про підозру щодо вчинення кримінального правопорушення та до виходу суду до нарадчої кімнати з метою ухвалення вироку. Однак окремо можна виділити процесуальні стадії досягнення та затвердження угод у кримінальному провадженні. Зокрема, можна виділити такі три

- ініціювання угоди про примирення її учасниками та початкова згода сторін вступити у переговори щодо примирення;

- узгодження умов угоди про примирення та визнання сторонами умов угоди (погодження сторін щодо фактичних обставин справи, кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права, встановлення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням);

- затвердження угоди про примирення судом.

Аналогічно можна окремо виділити такі три

- ініціювання угоди про визнання винуватості її учасниками та первісна згода сторін вступити у переговори щодо визнання винуватості;

- узгодження умов угоди про визнання винуватості (формулювання підозри чи обвинувачення, кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права, визначення істотних для відповідного кримінального провадження обставин, визначення наявності обов'язків підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, узгодження покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням;

- затвердження угоди про визнання винуватості судом.