1. Освідування особи є різновидом слідчого огляду, специфіка підготовки й проведення котрого зумовлена об'єктом огляду, яким є жива людина та її тіло або окремі ділянки на ньому. Такий огляд здійснює слідчий, прокурор, а освіду-ваними можуть бути підозрюваний, свідок чи потерпілий, на тілі яких можуть бути виявлені сліди кримінального правопорушення або особливі прикмети, тілесні ушкодження чи інші ознаки, що мають значення для кримінального провадження. Достовірність наявності таких слідів на тілі особи для прийняття рішення про проведення слідчої дії може носити лише ймовірний характер. У разі призначення судово-медичної експертизи потерпілого, підозрюваного або свідка такі сліди й ознаки виявляються судово-медичним експертом під час огляду особи, а тому й проведення освідування як окремої слідчої (судової) дії є зайвим. Водночас, результати освідування як невідкладної слідчої (розшукової,) дії можуть стати приводом для призначення судово-медичної експертизи.
2. Підставою для проведення освідування особи є постанова прокурора, яка виноситься ним за власною ініціативою або за клопотанням слідчого,
537
сторони кримінального провадження чи потерпілого. Необхідність участі судово-медичного експерта або лікаря зумовлена потребою виявлення й описування в протоколі ознак, для спостереження яких потрібні медичні знання, місць на тілі, що приховані медичними пов'язками тощо. Освідування, яке супроводжується оголенням особи чи потребою огляду інтимних ділянок на тілі, здійснюється особою тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем, стать якого не має значення для визнання принизливим факту оголювання особи, і за згодою особи, яка освідується. Частиною 2 коментованої статті встановлено, що під час освідування може мати місце оголювання освідуваної особи в присутності осіб протилежної статі в разі наявності її згоди на такі дії, проте слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи протилежної статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню, навіть за наявності такої згоди з боку освідуваної особи.
3. До початку проведення слідчої (розшукової) дії особі пред'являється постанова прокурора, після чого пропонується добровільно пройти освідування для встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження. В разі відмови пройти освідування, воно може бути проведене примусово, а застосовані до освідуваної особи заходи примусу не повинні створювати загроз її здоров'ю, життю чи бути принизливими за своїм характером. Під час освідування особи можуть бути оглянуті й предмети її одягу, зокрема білизна, а результати їх огляду заносяться до протоколу освідування особи й не потребують складання окремого протоколу огляду речей.
4. Застосування технічних засобів фіксування ходу й результатів освідування здійснюється за наявності такої потреби, до того ж зафіксованими на фотознімках чи у відеозаписі можуть бути не всі події, що відбувалися під час проведення слідчої (розшукової) дії, а лише сліди чи інші ознаки на тілі освідуваної особи, для виявлення яких і призначалося освідування, або місця, на яких таких ознак немає, хоча до початку слідчої дії передбачалася їх наявність. Результати застосування технічних засобів фіксування оформлюються як додатки до протоколу і додаються до матеріалів провадження, але ті зображення, демонстрація яких стороннім особам може розглядатися як образлива для освідуваної особи, зберігаються в запечатаному і завіреному підписом слідчого, прокурора конверті. З матеріалами провадження такі додатки до протоколу для ознайомлення нікому з його учасників не надаються і можуть бути надані лише суду під час судового розгляду.
5. Копія протоколу освідування надається освідуваній особі в обов'язковому порядку лише в тому випадку, коли проти проведення освідування вона заперечувала і таке освідування було проведене примусово.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Освідування особи має проводитись ВИКЛЮЧНО за постановою прокурора (ВС/ККС у справі № 127/3712/17 від 19.03.2020)
Кримінальним процесуальним кодексом України в цілому досить чітко визначено порядок отримання доказів, перелік та порядок дій, які має вчинити сторона обвинувачення для їх отримання, засоби контролю за законністю дій як органу досудового розслідування так і прокурора при проведенні ними тих чи інших дій при провадженні слідчих дій.
При цьому, ст. 86 КПК України чітко визначено, що недотримання процедури збирання доказів однозначно тягне визнання їх недопустимими та такими на яких вина особи у вчиненні кримінального правопорушення доводитись не може.
У даній справі особу місцевим судом було засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України, який було змінено апеляційним судом та перекваліфіковано її дії на ч. 2 ст. 309 КК України.
Однак, суд касаційної інстанції із таким рішення апеляційного суду не погодився, вказану ухвалу скасував та направив справу на новий апеляційний розгляд, який лишив вирок міського суду.
Вказаний вирок та ухвалу судів за касаційною скаргою захисника було переглянуто Касаційним кримінальним судом.
Приймаючи рішення на надаючи оцінку доводами сторони захисту ККС з ними частково погодився і вказав, що з матеріалів кримінального провадження убачається, що під час огляду місця події було зроблено змиви з рук засудженого та в подальшому проведено експертизу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 241 КПК України перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред`являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.
Одночасно згідно ч. 5 ст. 237 КПК України при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження.
Проте, працівниками поліції вказані вимоги закону було порушено, а саме не пред’явлено постанову прокурора.
Отже виходячи із наявності такого порушення допустимість протоколу освідування засудженого здійсненого працівниками поліції при огляді місця події викликає сумніви.
У зв’язку із цим справу було направлено на новий апеляційний розгляд.