1. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;
2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;
3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. {Положення частини другої статті 392 щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13.06.2019 } Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
{Частину другу статті 392 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1027-IX від 02.12.2020 }
3. В апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Ухвали про продовження строку тримання під вартою можна оскаржити в «апеляції»! Відсутність змін у КПК не є для цього завадою, адже є рішення КСУ (ВС/ККС у справі № 404/1248/19 від 07.10.2020)
Конституційний Суд України своїм рішенням від 13.06.2019 № 4-р/2019 визнав неконституційною норму ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Однак, у даній справі апеляційний суд не взяв до уваги таке рішення та невірно застосував норми закону щодо дії рішень КСУ.
У даній справі клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу судом першої інстанції було залишено без задоволення та продовжено строк тримання під вартою.
На таке рішення стороною захисту було подано апеляційну скаргу. Однак апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за нею керуючись тим, що незважаючи на наявність рішення Конституційного Суду України в норми ст. 392 КПК України відповідні зміни не внесено, а тому останні підлягають до застосування.
У зв’язку із такою відмовою захисником було подано касаційну скаргу, яку Касаційний кримінальний суд задовольнив.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за положеннями ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Закони, інші акти мають юридичну силу і підлягають застосуванню до визнання їх неконституційності рішенням Конституційного Суду України, яке набирає законної сили з дня його ухвалення, є обов`язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржено.
Отже з моменту прийняття Рішення Конституційним Судом України скасовано обмеження на окреме оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції.
Однак, той факт, що норми ч. 2 ст. 392 КПК України не приведено законодавцем у відповідність до Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019, не може обмежувати право особи на оскарження рішення про продовження строку тримання під вартою під час розгляду справи по суті місцевим судом в апеляційному порядку.
Аналізуйте судовий акт: Право оскаржувати ухвали про продовження строку тримання під вартою надано ЛИШЕ стороні захисту (ВС/ККС у справі № 344/13061/16-к від 29.04.2020)
В принципі досить логічне та обґрунтоване судове рішення у якому ККС визначився з колом осіб, які мають право на апеляційне оскарження ухвал суду про продовження строків тримання під вартою.
Незважаючи на те, що така позиція є досить сталою, все ж таки вважаю за необхідне нагадати адвокатам та іншим читачам, які цікавляться питаннями кримінального процесу про такі висновки Касаційного кримінального суду.
Як відомо нормами ст. 392 КПК України визначено виключний перелік судових рішень, які було ухвалено судами першої інстанції та які не набрали законної сили. При цьому норми згаданої статті до червня 2019 року передбачали пряму заборону апеляційного оскарження ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Таке положення в свою чергу було виправлено Конституційним Судом України, який своїм рішення від 13.06.2019 № 4-р/2019 положення вказаної статті в частині унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнав такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
У цій справі ухвалою суду під час розгляду справи по суті було постановлено ухвалу про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Проте, прокурором на таку ухвалу було подано апеляційну скаргу на таке судове рішення.
Натомість апеляційний суд у відкритті провадження за вказаною скаргою відмовив та повернув апеляційну скаргу.
Прокурор невдоволений таким рішенням подав на таку ухвалу апеляційного суду касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що ухвалу суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржено в апеляційному порядку, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, обмеживши його право на апеляційний перегляд судового рішення.
Однак, ККС категорично не погодився з такими доводами та у задоволенні скарги відмовив.
Мотивуючи таке рішення суд касаційної інстанції вказав, що аналіз вказаного рішення Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що окреме апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті на підставі рішення Конституційного Суду спрямоване на забезпечення обвинуваченому, конституційне право на свободу якого обмежено шляхом продовження строку тримання під вартою на підставі ухвали суду, ефективного судового захисту шляхом перевірки судом апеляційної інстанції законності цієї ухвали. Адже за результатами апеляційного перегляду в разі незаконного позбавлення волі право особи може бути повністю або частково поновлено судом апеляційної інстанції.
Наведене вище свідчить, що Конституційний Суд розширив права обвинуваченого на апеляційне оскарження ухвали, якою обмежено його право на свободу, а не наділив і не мав на меті наділити прокурора таким правом, оскільки оскарження прокурором ухвали про продовження строку тримання під вартою може призвести до погіршення становища обвинуваченого.
Отже, за рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 право на окреме оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті має лише особа, чиє право обмежено, - обвинувачений, його захисник, законний представник; інші учасники судового провадження, у тому числі і прокурор, не мають права подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті.
Аналізуйте судовий акт: Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Глущенка Віктора Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з частиною другою статті 392 Кодексу ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених Кодексом; заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті. Тим самим в оспорюваних положеннях Кодексу фактично встановлено, що право на апеляційне оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою у суді першої інстанції може бути реалізовано лише з відстрочкою на невизначений термін до оскарження рішення у справі.
Цим Рішення Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кодексу, щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Конституційний Суд України виходить із того, що Україна як правова держава має своїм пріоритетом гарантування прав і свобод людини і громадянина. З цією метою держава зобов’язана запроваджувати юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, необхідне для забезпечення реалізації прав і свобод кожної особи та їх ефективного поновлення. При цьому окремі конституційні цінності, зокрема недоторканність людини як гарантія від посягань з боку інших осіб на права та свободи, насамперед основоположного права на свободу, потребують посилених гарантій їх захисту.
Право на свободу та особисту недоторканність може бути обмежене, однак таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), забезпечуючи справедливий баланс інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначеному законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини, за вмотивованим рішенням суду, прийнятим в порядку справедливої судової процедури.
Конституційний Суд України зазначає, що законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя, в тому числі права на свободу, захисту цих прав і свобод від порушень і протиправних посягань, а також від помилкових і неправосудних судових рішень. Механізм виправлення помилок суду першої інстанції апеляційним судом має відповідати критеріям і вимогам ефективності.
На думку Конституційного Суду України, обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи.
«Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов’язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції», – зазначається у Рішенні.
Конституційний Суд України вважає, що неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Конституційний Суд України також зазначає, що положення Конституції України зобов’язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання щодо обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність з обов’язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо.
У Рішенні наголошується на тому, що «можливість апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті, насамперед, уникнення свавільного позбавлення свободи».
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини другої статті 392 Кодексу щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, частини першої статті 55 Основного Закону України.
Конституційний Суд України зобов’язує Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене частиною другою статті 392 Кодексу, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням, а також запровадити такий механізм гарантування права на свободу обвинуваченого, стосовно якого винесено ухвалу про тримання під вартою під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, який не перешкоджатиме досягненню цілей правосуддя, не порушуватиме права інших учасників кримінального провадження та забезпечуватиме інші засади судочинства, зокрема розумні строки розгляду справи.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.